Головко виділив манеру гри Зідана і назвав форвардів, проти яких у Лізі чемпіонів було грати найважче

Український футбольний тренер, а в минулому легендарний оборонець київського "Динамо" Олександр Головко пригадав виступи команди Лобановського в Лізі чемпіонів на зламі 1990-2000-х років.

- Чи були у вас, як у захисника, такі підопічні в Лізі чемпіонів, з якими ви не знали, як грати?

- Рауль Гонсалес із «Реала» та Ульф Кірстен із «Байєра». Наче як все поруч і зрозуміло, але вони весь час перші на м’ячі. Я й злився на себе, й багато вивчав їхню гру, головою крутив, шиєю крутив – але зробити нічого не міг.

- Велич Зідана в протистоянні з «Юве» встигли зрозуміти?

- Ну, ясна річ, великий футболіст. Він ніби одночасно скрізь був. Без шансів було грати проти нього персонально при тому, що все зав’язується на ньому, адже поруч ще й такі неординарні футболісти, як Дель П’єро чи Індзагі.

- Якби «Ювентус» випав «Динамо» не в березні, а вже в розпал сезону, шанси були б?

- Не знаю. Навіть не буду висловлювати якісь припущення. У нас була непогана команда, але той «Ювентус» – це був великий склад. Навіть таку річ скажу: мені здається, Марчелло Ліппі був чи не єдиним тренером, якого Лобан не скажу, що побоювався, а ставився до нього з більшою повагою та увагою. Остерігався, насторожено ставився. Це було видно по його міміці, ставленні, підготовці. Що передавалося й на нас, в тому числі, на мене.

- Ще такими могли б стати, здається, Арріго Саккі та Фабіо Капелло. Словом, італійська школа, яка була, можливо, найближчою для Валерія Васильовича…

- А чому ні, це нормальна тема. Адже чим було, за великим рахунком, наше «Динамо»? Пригадаймо. Вісім чоловік у «милі» в підкатах і Шева з Ребровим забивають там, де інші не забивають.