Екс-хавбек Колоса про тренування Костишина: Коли хтось вже не міг бігти, він питав: А хіба це важко?

33-річний півзахисник "Колоса" Олександр Поздеєв нещодавно завершив футбольну кар’єру. Але залишився працювати в клубі.

Екс-футболіст пригадав, як став капітаном команди, коли вона переходила з Другої в Першу лігу, та як йому працювалося з коучем Русланом Костишиним.

- До цього капітаном був Сергій Козир, але він завершив кар’єру і на новий сезон команда обрала мене. Проте зізнаюсь чесно, це не моя тема. Я розумію, яким має бути капітан і як повинен поводитись поза футбольним полем і таке інше, але це не моє. Я не горів бажанням бути капітаном, скажу відверто я й повертатись у професійний футбол не зовсім той хотів, але все сталось якось дуже швидко. Костишин сказав, що хлопці мені довіряють, тому одягай пов’язку і вперед.

- Як працювалось з Русланом Костишиним тоді? Що цікавого можеш пригадати?

- Цікаво було коли Руслан Володимирович експериментував на початку своєї тренерської кар’єри з фізичними навантаженнями.

- Тобто?

- За часів Сахарова (Костянтин Сахаров – тренер Колоса 2012-2014 років, - ред.), коли грали в аматорський футбол тренування були кілька разів на тиждень, ну і навантаження відповідні. Костишин же почав тренувати вже відповідно до вимог професійного футболу. Було важко, але в той же час все відбувалось весело. І навіть коли хтось вже не міг бігти, то запитання від Володимировича "А хіба це важко?" сприймалось позитивно і з посмішкою.

Певно, що він згадував, як в часи футболіста бігав він і давав такі навантаження і нам. Але те що витримував колись він, не завжди витримували ми. Не знаю, як хлопці, а мені особисто всі ці навантаження давались дуже важко і я їх не любив, особливо збори. Але з часом в мене склались дуже хороші стосунки з Русланом Володимировичем, які тривають і по сьогоднішній день.

Був момент, коли, через свої особисті причини я захотів піти, але Руслан Володимирович зателефонував мені і запропонував зустрітись. Ми зустрілись і поговорили. Розмова була тривалою. Він зумів знайти правильні слова і я залишився в команді, про що, звичайно, не шкодую і за що йому дуже вдячний.

Хоча скажу чесно, на той час я був таким собі футбольним «пасажиром», аж ніяк не відповідав рівню та амбіціям команди. І мені було навіть дивно, навіщо він мене так хотів залишити. Мені сподобалась його філософія і підкупило те, що він приділив мені стільки уваги, запросив на особисту ромову. І після того ми з ним потоваришували. Саме тоді ми і домовились, що я залишаюсь в команді, але приводжу до ладу свою фізичну форму і повністю концентруюсь на футболі.