4 династії у зелено-білих кольорах. Тлумак-молодший зізнався про застереження батька

17-річний Юрій Тлумак вже перебуває в обоймі основи "Карпат", але ще не дебютував у складі команди Романа Санжара.

Юрко розповів про ставлення батька, екс-воротаря зелено-білих Андрія Тлумака (а тепер коуча Волині) й матері до його кар’єри професійного футболіста та розповів про своїх улюблених футболістів з УПЛ.

– Історія «зелено-білих» знає 4 династії: Шулятицькі, Кікоті, Шведи та Толочки. Для тебе має значення той факт, що твій батько свого часу віддав багато років «Карпатам»?

– Це має величезне значення для мене. Взагалі я прагну не просто дебютувати за «Карпати», а й зіграти навіть більше матчів, ніж є за спиною в батька. Поки про це говорити зарано, я тільки на початку шляху, але така ціль однозначно існує. На даний момент хочу, щоб ми залишилися в УПЛ, а загалом мрію про серйозні висоти з «Карпатами».

– Яку роль батько відіграв у твоїй кар’єрі?

– Він скеровує, підказує і сильно допомагає. Так, зараз він працює і живе в Луцьку, однак ми спілкуємося по 3-4 рази на день. Ми з ним дуже близькі. Передивляємося разом кожен матч і тато частенько мене критикує. Якщо я справді зіграв неправильно, то він обов’язково про це скаже.

– Колись твоя мама розповідала в інтерв’ю, що не дуже б хотіла, щоб її сини продовжили шлях батька, оскільки професійний спорт – надто небезпечна справа. Вона не намагалася застерегти тебе від цього?

– Я відчував максимальну підтримку від мами. Можливо, вона бачила, що у мене є певні якості, щоб стати футболістом. У нас не було таких розмов, коли вона б забороняла грати у футбол. Точніше, мама нерідко казала: «Годі вже тренуватися» (посміхається).

– У батька були інші застереження – свого часу він запевняв, що не хоче продовження воротарської династії.

– Коли я був зовсім маленьким, мабуть, мені було років 5-6, я брав воротарські рукавиці, то батько жартома бив по руках і казав, що у нас в сім’ї лише один воротар (посміхається).

– Ти ледве не з народження відвідував стадіон «Україна» з мамою, а потім і з молодшим братом. Який твій перший свідомий спогад про футбол?

– У мене дуже багато спогадів і є усвідомлення того, що я ходив практично на усі матчі. Проте найяскравіший спогад – гра батька проти дортмундської «Боруссії». Страшенно прикро, що «Карпати» тоді поступилися вдома 3:4, хоча то був видатний поєдинок з шаленою розв’язкою. Того вечора традиційно, як і завжди, я теж був на трибунах і переживав за улюблену команду.

– Частенько після матчів ти, а також син Аляксєя Сучкова, Антон, виходили на поле «України» і намагалися забити гол у великі ворота.

– Знаю, що такі моменти були, втім особливо у пам’яті вони не закарбувалися. З Антоном у мене інші асоціації – ми чимало часу проводили разом за межами стадіону. У нас була справжня дружба, це чудові дитячі спогади. До речі, ми контактуємо дотепер. Зараз Сучков-молодший виступає за гродненський «Неман».

– Ти змалечку відвідував не лише футбольні матчі, а й бував на тренувальній базі. Чия гра тобі подобалася найбільше?

– Однозначно виокремлю Олександра Рикуна. Він таке витворяв з м’ячем! Це просто космос. Також дуже подобалася робота з м’ячем Сандро Ґурулі. Мені завжди імпонували дії футболістів, які спрямовані на атаку, на загострення гри.

– Твій брат Максим також грає у футбол?

– Так, він займається у карпатівській школі. Позиція Максима – центральний захисник. Ми з ним доволі близькі, намагаюся йому підказувати і допомагати. Якщо брат наполегливо працюватиме, то з нього може вирости хороший футболіст.