Металіст, Динамо та Шахтар. Микола Павлов назвав свої ТОП-5 матчів в кар'єрі

Якщо запитати у Миколи Павлова, чи зможе він назвати хоча б приблизну кількість офіційних матчів, проведених його командами, то у нього навряд чи вийде. Адже з тих пір, як він почав самостійну тренерську діяльність, пройшло ні багато ні мало 32 роки! Закінчивши Вищу школу тренерів у Москві в 1987 році, в наступному сезоні 33-річний Павлов очолив нікопольський "Колос".

Потім в кар'єрі молодого фахівця була робота в Сімферополі і Херсоні, поки в 1991-му він не опинився в очолюваному Євгеном Кучеревським тренерському штабі дніпропетровського "Дніпра". А коли після розпаду СРСР відомий фахівець відправився за контрактом в Туніс, Микола Павлов зайняв його місце. З того моменту кар'єра Миколи Петровича стала стрімко прогресувати. Успішно очолюючи "Дніпро" у вищій лізі чемпіонату України, він також отримав можливість попрацювати в національній збірній.

З кожним роком до професійних навичок Павлова, отриманих в ролі гравця, додавався і неоціненний тренерський досвід. Його "Дніпро", який складався з молодих талановитих футболістів, на рівних боровся з самим київським "Динамо" і навіть заслуговував чемпіонства. Але по ходу 2-го чемпіонату регламент був відкорегований таким чином, що при рівності очок у киян і дніпропетровців перевагу отримали перші. Проте, тренерський хист Миколи Павлова не залишився без уваги керівників українського гранда. Через півтора року перейшовши в "Динамо" з групою провідних гравців "Дніпра", 40-річний фахівець зумів підкорити свою першу чемпіонську вершину в ролі наставника. Закінчуючи чемпіонат під його керівництвом, динамівці стали володарями золотих нагород, а потім успішно провели і наступні сезони.

На той момент Микола Павлов уже вважався одним з провідних тренерів українського футболу. Коли ж в київське "Динамо" повернувся Валерій Лобановський, він пішов в уже знайому йому сімферопольську "Таврію". Правда, затримався там недовго - аж надто своєрідною була робота в кримському клубі тієї пори.

А далі в долі Миколи Петровича настала досить яскрава, а головне - пам'ятна ера роботи в маріупольському "Металурзі". Він очолив цей колектив в той момент, коли здавалося, що підвищення в класі цієї команди стало помилкою. Вона програла на старті сезону-1997/98 три матчі поспіль, пропускаючи в кожному з них по п'ять (!) м'ячів. Але в першому ж поєдинку під керівництвом Павлова "Металург" здобув перемогу і в подальшому надолужив згаяне.

З кожним проведеним сезоном маріупольська команда піднімалася все вище і вище, ставши одним з провідних колективів вищої ліги.

Після семи з половиною років роботи в Маріуполі в кар'єрі досвідченого фахівця настав вимушений трирічний тайм-аут, після якого він не менш яскраво проявив себе в Полтаві. Ставши біля керма "Ворскли" під час зимового антракту в сезоні-2007/08, Павлов зумів стабілізувати гру полтавців і підняти команду на високе 8-е місце. Надалі біло-зеленим під його керівництвом вдалося підкорити і 5-ю позицію, виграти Кубок України і зіграти в груповому раунді Ліги Європи.

Провівши в цілому в "Ворсклі" чотири з половиною сезони, Микола Павлов повернувся до Маріуполя, де ще три роки попрацював з "Іллічівцем". Після цього його активна тренерська кар'єра завершилася, ставши яскравим прикладом ефективного служіння футболу.

До вашої уваги п'ять найкращих матчів в тренерській кар'єрі Миколи Павлова за версією самого фахівця:

За час роботи в Полтаві було багато матчів, які врізалися в пам'ять. П'яту позицію, мабуть, відвів би драматичній за сценарієм і позитивній за підсумком грі в Харкові, де "Ворскла" зустрічалася з "Металістом". Харківська команда в ту пору мала в своєму складі багатьох кваліфікованих виконавців - таких, як Обрадович, Папа Гуйє, Едмар, Хав'єр, Девіч, Воробей, і прагнула зайняти максимально високе місце в призовій трійці. У тому матчі мої підопічні першими відкрили рахунок (це зробив Олег Краснопьоров), але на перерву пішли з нічийним результатом після голу Андрія Воробея, що вийшов на заміну. Незабаром після відновлення гри "Металіст" знову забив, але нам тут же вдалося відповісти ефектним голом Євгена Селіна. Гра була досить наполегливою і в одній з контратак Йован Маркоскі підкараулив м'яч після помилки оборони господарів і закотив його в ворота. Та перемога дозволила отримати емоційний сплеск, і це допомогло "Ворсклі" в наступному матчі впевнено обіграти чергового сильного суперника - "Динамо".

На четверте місце поставлю поєдинок з чемпіоном, в якому керована мною "Ворскла" незабаром після старту сезону-2008/09 отримала важку перемогу. Важку, але заслужену. Добре пам'ятаю ту гру: в ній було багато взаємних ударів по воротах, один з яких виявився не тільки ефектним, але і точним. Ним відзначився Сергій Кравченко, який "вистрілив" з дальньої дистанції і застав зненацька Андрія П'ятова незабаром після початку поєдинку. Моя команда в тому матчі проявила максимум старань і зусиль, щоб гідно виглядати не тільки в обороні, а й в атаці. Хлопці - молодці, зуміли показати, що вони справжні бійці. Пам'ятаю, як 13 тисяч глядачів проводжали нас після фінального свистка оплесками.

У низці найбільш пам'ятних за час моєї тренерської діяльності з "Ворсклою" стоїть і цей поєдинок. До зустрічі з нами в п'яти перших іграх чемпіонату динамівці Києва йшли без поразок, на пару з "Шахтарем" очолюючи турнірну таблицю. Але після успішної гри туром раніше, коли ми здобули вольову перемогу над "Металістом" в Харкові, бойовий настрій і емоційний заряд зберігся і на зустріч з "Динамо". У першому таймі ми не дозволили гостям особливо розгулятися біля наших воріт, а після перерви доставили їм чимало клопоту. Тільки почалася друга половина матчу, як Василь Сачко забив перший м'яч, на який київська команда відповіла своїм точним ударом. Але в той жаркий серпневий вечір хлопці викладалися до кінця і в заключній частині гри відзначилися ще двома голами в ворота "Динамо" - Олега Краснопьорова і Романа Безуса.

На другому місці, поза всяким сумнівом, домашній поєдинок сезону-1992/93 з київським "Динамо". Той матч запам'ятався особливою атмосферою. Більше глядачів, ніж на ньому, на стадіоні "Метеор" не було ніколи! Навіть в союзні часи, коли "Дніпро" грав знаменитий "золотий" матч з московським "Спартаком" в листопаді 1983 року, коли став чемпіоном! А все тому, що ми знайшли спонсорів, які оплатили всі квитки і зробили вхід вільним. Люди сиділи не тільки в проходах між секторами і на деревах, а всюди, де тільки можна було розміститися! Зібралося 40 тисяч! В тій пам'ятній зустрічі "Дніпро" виграв з мінімальним рахунком 1:0, а автором голу став Юрій Максимов.

З приводу першого місця в списку найбільш пам'ятних матчів двох думок бути не може - це, звичайно ж, перемога у фіналі Кубка країни над "Шахтарем"! Такі миті не забуваються ніколи! На той поєдинок донецька команда приїхала в ранзі володаря Кубка УЄФА, вигравши півтора тижнями раніше у німецького "Вердера". Ми розуміли, що "Шахтар" - команда без слабких місць, проте не втрачали оптимізму. На таку гру знайшлися і сила, і мотивація. У тому матчі ми ні в чому не поступалися гірникам, діючи максимально зібрано і відповідально. У підсумку в одному з моментів на початку другого тайму нам вдалося використати сприятливий шанс і забити. Як зараз перед очима гол Василя Сачка, який ударом головою в падінні добив м'яч у сітку. Передати ті емоції, які захлеснули мене і всю нашу команду в ту мить, як і після фінального свистка, неможливо! Для "Ворскли" це був суперуспіх!