"Ми кинули в автобус свої речі та виїхали з Донецька. Ми не розуміли, куди їдемо". Монолог Романа Санжара

Владислав Гельзін запросив мене на розмову і сказав, що прийняв рішення попрощатися з наставником команди Романом Пилипчуком.

- Потягнеш роботу головного тренера"Олімпіка"?, - запитав мене Гельзін.

- Не можу відповісти на це питання, тому що я ніколи цього не робив.

- Я тобі довіряю. Все буде нормально.

Перша ліга

До цього діалогу у мене навіть думок не було, що я очолю "Олімпік" після Пилипчука. Помічником я був дуже недовго, тому думав, що ще не готовий. Роман Михайлович - хороший фахівець, я не очікував, що по ньому буде прийняте таке рішення. Хоча ми програли стартові ігри весняної частини [у трьох перших матчах другої частини сезону-2012/13 "Олімпік" поступився із загальним рахунком 1:10]. Але все одно для мене було несподіванкою, що президент прийняв рішення його прибрати.

Я думав, що не готовий, адже у мене не було ніякої бази. Я, по суті, не вчився і практично був ще футболістом. У мене переходу від гравця до тренера не відбулося остаточно. Десь в якихось вправах я все одно брав участь, допомагав, якщо не вистачало людей за кількістю. Міркувати про футбол, допомагати головному тренеру - це одне. А управляти командою, бути її головним тренером - це зовсім інше. Все те, що я перерахував, говорило мені, що я не готовий. Тим не менш, Владислав Григорович довірився мені.

Я прийняв "Олімпік" в квітні 2013 року, а вже за рік ми достроково оформили путівку до Прем'єр-ліги. Багато факторів на це вплинули. Найголовніший: бажання. Ідея, якою перейнялися всі від президента до співробітників клубу - всі горіли бажанням виконати завдання. А перемоги, які ми здобули, надихнули хлопців. Вони повірили в наші тренерські ідеї. Колектив виявився дуже згуртований та ідейний. Плюс футболісти змогли забезпечити ті завдання і той футбол, який ми бачили і вимагали. Перемоги формують позитивний дух і віру в колектив. Тому у того успіху було маса факторів.

У нас було все стабільно: своя база, хороші футболісти, колектив два-три роки грав разом. Так, може, не було ніякого результату до цього, але ті ж Роман Пилипчук та Ігор Петров, які працювали до мене тренерами, вплинули на вихід до УПЛ - вони стояли на початку становлення. Просто ми продовжили цей шлях. Але закладали фундамент Петров і Пилипчук.

Тоді в Першій лізі були явні лідери: "Олександрія", алчевська "Сталь", "Геліос", "Зірка", "УкрАгроКом". Перед сезоном, обговорюючи завдання, ми говорили, що нам би до зимового антракту бути на третьому, четвертому, може, п'ятому місці - десь недалеко від лідируючої групи. Це було б нормально. Взимку ще посилитися, взяти нових хлопців і вже навесні поборотися за путівку в Прем'єр-лігу.

У стартових турах ми програли "Полтаві" в гостях 1:2, а потім тернопільській "Ниві" вдома 0:1. Це нас трохи насторожило. Але потім ми здобули впевнену перемогу над "Сумами" 3:0 і далі, не зупиняючись, поставили рекорд Першої ліги, видавши 20-матчеву безпрограшну серію. Новий рік ми зустрічали на впевненому першому місці із семиочковою перевагою над "Сталлю".

На цьому ж проміжку ми зустрічалися з "Олександрією" в Кубку, програвши їй в серії пенальті. Поєдинок був досить рівний. Незважаючи на те, що ми вилетіли, впевнена гра на полі все одно вселила впевненість у хлопців, що вони можуть грати на рівних з лідерами Першої ліги. Це теж був плюс для команди.

Донецьк

Взимку 2014-го у нас були збори в Туреччині. У місцевих готелях в основному російські канали працювали. Інформація, яка транслювалася там, всіх шокувала. Ми зідзвонювалися з домом, рідними, близькими - все це нагнітало. Тому всі дуже сильно переживали. Коли ми повернулися додому, ця картинка вже не була такою страшною, як показували по російському ТБ. Але все одно події вже загорталися: будівлі МВС і СБУ намагалися захопити, почали будувати якісь барикади навколо адміністративних будівель. Хоча місто продовжувало жити мирним життям. Тобто начебто все було як завжди, але якісь незрозумілі процеси вже починалися. Це, безумовно, насторожувало. Хотілося вірити, що все вирішиться, влада включиться і все зупиниться. Просто не вірилося, що таке може статися. Але ситуація тільки погіршувалася.

18 травня 2014 року ми провели останній матч у Донецьку, програвши "Авангарду" 1:3. Вже було дуже неспокійно, тому що багато подій відбувалося: багато незрозумілого, приїжджі хлопці із сім'ями переживали. Вже були збройні сутички, коли захоплювалися якісь військові бази, держустанови, всі вже намагалися перебувати вдома, нікуди не виходити, щоб не потрапити в якусь складну ситуацію. Олексій Дитятьєв жив у будинку, вікна якого виходили на телевежу. Його сім'я бачила, як її захоплювали.

Для мирних жителів був просто шок, коли в центрі міста відбуваються такі події. Безумовно, це був стрес для всіх. Але, слава Богу, нас це не торкнулося: все пройшло нормально, ми дограли чемпіонат благополучно для себе. Хоча вже заключну гру, в якій поступилися "Геліосу", проводили в Бердянську. Ми там же і відзначали наш вихід в Прем'єр-лігу - все було вже не в Донецьку.

"Олімпік" у Бердянську отримав трофей за перемогу в Першій лізі

Влітку, коли команда вийшла в Прем'єр-лігу, потрібно було приймати рішення, де збиратися і готуватися. У Донецьку почали говорити, що місто закриють і ніхто не зможе виїхати. Я подзвонив президенту клубу і сказав про це. Від відповів: "Збирайте речі та їдьте".

Хлопці кидали в автобус все, що могли забрати, і виїхали з міста. Ми навіть не розуміли, куди їдемо. Спочатку ми вирушили до Харкова, щоб оселитися в якомусь пансіонаті. Поки я на машині поїхав за сім'єю, хлопці подзвонили і сказали, що умови в пансіонаті дуже погані, вони не хотіли там навіть ночувати. Я знову подзвонив президенту, який сказав, щоб ми їхали до Києва. Все вирішувалося прямо в дорозі. Ми опинилися на базі в Щасливому під Києвом. Там команда осіла, всі розміщувалися, були поля для тренувань, нормальні умови, всі почали знімати собі квартири, житло. Так "Олімпік" опинився в Києві.

Стадіон "Олімпік" у Донецьку, який реконструювали під УПЛ, але жодного матчу там не провели

Прем'єр-ліга

У третьому турі дебютного для "Олімпіка" сезону УПЛ нам належало зіграти проти "Динамо". Ми відстояли нічию 0:0. Було дуже багато емоцій. Ми навіть про таке не мріяли. Той колектив і атмосфера, які були, допомагали долати і не помічати труднощів. Такий матч з "Динамо" за емоціями для нас був як перемога, причому не рядова, а немов ми щось виграли.

Якщо враховувати, що першу частину сезону ми закінчили на п'ятому місці, то восьма сходинка за підсумками сезону - це, напевно, не дуже хороший результат. З одного боку. Але команда зіткнулася з великими проблемами в тренувальному процесі. Ми кілька ігор програли на останніх хвилинах, і це вплинуло на команду. Плюс ми як тренери не розуміли, як поставити тренувальний процес.

Ми тренувалися на наполовину замерзлому штучному полі.

З липня і до грудня, як правило, проблем з полями у нас не було. Вони починалися після зимових зборів. В оренду трав'яні газони було складно взяти, тільки штучні, але і вони дуже поганої якості. Тому у нас дійсно були труднощі. Три роки поспіль "Олімпік" на зелені поля виходив тільки з 20 квітня. Тобто, по суті, два місяці команді доводилося тренуватися на синтетиці.

Коли сніг або лід багато хто, за винятком, може, "Шахтаря" і "Динамо", перебували практично в рівних умовах і тренувалися на синтетиці. Але коли морози йшли, суперники зі своїми базами отримували можливість тренуватися на землі. У цих команд була перевага. Поля важкі, а ми тренувалися на синтетиці. Це дуже сильно било по фізичному стану: ти адаптований до одних полів, а граєш на інших. "Олімпік" в цьому плані відчував серйозні складнощі.

Як правильно в такому випадку давати навантаження? Якщо навантажувати - у хлопців починають запалюватися спини, коліна, проявляються старі травми. Якщо знижуєш навантаження, шкодуючи хлопців, - йде втрата у функціональному стані, а це виливається на футбольному полі. У наступні роки ми вже розуміли це, але в перший рік ми багато втратили.

Плюс почалися інші процеси. У нас одні з найменших зарплат в лізі, вони були стабільні, але мінімальні. Зрозуміло, що футболісти, опинившись на п'ятому місці в Прем'єр-лізі, починають думати про хороші контракти, куди можна перейти. Це нормальний процес, але він заважає роботі, адже футболіст таким чином себе неправильно налаштовує психологічно. Кожен хотів заробити, отримати кращий контракт. Агенти вели переговори по нашим футболістам, хтось повинен був влітку йти. Це на командну атмосферу теж вплинуло.

Перше півріччя 2015-го було важким. Люди вже починали думати не про команду і результати. Занадто багато позначилося факторів, які впливають на настрій і стан команди. Психологічно команда стала іншою. Тому було дуже складно повернути хлопців у початковий стан. Наприкінці першого сезону нас покинули основні гравці. Видно, що команду потрібно було перезавантажувати. Тому що ті хлопці, які були, припустимо, рік тому, під кінець нашого дебютного чемпіонату вже були іншими. З іншими бажаннями, мріями, ідеями. Вони вже просто були не в "Олімпіку".

У 2016-му якийсь час нашим домашнім стадіоном був "Ювілейний" у Сумах. Про сам стадіон та ігри у мене залишилися тільки позитивні враження. Інша справа, що дорога в Суми дуже неякісна і умови проживання не дуже. П'ять годин ти їдеш на домашню гру і п'ять годин повертаєшся. Ця втрата часу і сил впливає. Але коли колектив згуртований, коли є ідея, амбітні футболісти, тоді ці труднощі легко долати. І вони не особливо впливають, а навіть не помічаються. У нас тоді вже підбирався новий колектив, відбулося перезавантаження, і в Сумах грав той колектив, який провів дуже вдалий сезон. Ця команда потрапила в єврокубки.

Сезон-2016/17 був піком "Олімпіка" до сьогоднішнього дня. Ми взяли четверте місце в Прем'єр-лізі з невеликим ресурсом. Команда, яка була в Першій лізі, з певних причин почала розсипатися. Знадобився час, щоб зібрати новий колектив, хлопці просочилися ідеєю та зігралися, зрозуміли вимоги і зародилися близькі стосунки в команді, поважні один до одного. Тому на той час сформувалася команда, яка змогла виконати поставлену мету. Причому, до початку року завдання по виходу в єврокубки ніхто не ставив. Спочатку потрібно зачепитися за місце в шістці. Хоча і по ходу всього сезону, і особливо в зимову паузу я, чесно кажучи, сумнівався, що ми це завдання зможемо виконати. В "Олімпіку" зібралася хороша команда, але під час зимового антракту від нас пішли лідери: Кирило Петров, Володя Лисенко, Максим Драченко, Володя Танчик, Артем Барановський. У нас був один турецький збір перед відновленням чемпіонату. Я розумів, що цих футболістів буде дуже складно замінити. Але, тим не менш, нам це вдалося: команда заграла, і ті завдання, які ми ставили перед собою, все-таки змогли виконати.

Перед Лігою Європи нас покинуло ще кілька лідерів. Інші клуби пропонували хлопцям контракти кращі, ніж у нас. Вони відіграли хороший сезон і розуміли, робили це, щоб отримати хороші контракти, йти далі і забезпечувати свою сім'ю. Грати в клубі, у якого умови кращі. Адже "Олімпіку" було важко. Ми не вдома який рік, у нас багато чого не було з того, що є в інших командах. І хлопці прагнули до цього. П'ять-шість чоловік від нас пішли взимку, а інша група - влітку. Їх не втримало навіть те, що команда виступатиме в єврокубках.

Від ігор з ПАОК у Лізі Європи найбільше запам'яталася атмосфера матчу. Зрозуміло, у "Олімпіка" в Києві небагато вболівальників, але коли ПАОК приїхав до нас, люди прийшли. Природно, їх було не так багато, як у Греції. Коли ми вийшли на стадіон на виїзді, я відчув, що таке єврокубки, що таке єврокубкова атмосфера. Це невимовні почуття: стадіон практично повністю забитий, від цієї атмосфери просто тремтіння у тілу - вона просто непередавана і незабутня.

У жовтні 2018-го я покинув "Олімпік". Просто прийшов час щось поміняти і клубу, і мені. У нас як і раніше залишилися нормальні поважні відносини. Потрібна була перезавантаження і команді, і мені.

Гельзін

З Гельзіним-футболістом було все якось легко. З одного боку це уявити складно, але відносини були поважними один до одного. Звичайно ж, я міг сказати, що тут йому треба було діяти так чи інакше, але це було просто. У нас були близькі стосунки, не на дистанції, тому я чесно міг про щось йому сказати. Все в коректній поважній формі, він це нормально сприймав. У цьому плані ніяких проблем не було взагалі.

Владислав Григорович - амбітний президент. Я впевнений, що його думки тільки про єврокубки. В "Олімпіку" був непоганий тренер [Вісенте Гомес], який після свого приходу зміг підняти команду з дна турнірної таблиці. Я думаю, що думки про єврокубки або першу шістку однозначно і були, і є на сьогоднішній день. Тому що президент, команда якого грала в Лізі Європи, хоче отримати ті емоції, які були тоді. Впевнений, що амбіції у "Олімпіка" є, і великі. Знаю Владислава Григоровича і впевнений, що він своїми думками ставить тільки найвищі завдання.

Інша справа, що "Олімпіку" нелегко. Є проблеми, які і були. Можливо, їх стало менше (я знаю, що вони повернулися на базу в Щасливому) - в цьому плані умови у команди стали кращими, ніж були. Інша справа, що поки багато чого не виходить з того, що хочеться. Але в команді формується новий кістяк, футболісти притираються один до одного, тому що дуже велика ротація. Зараз у Ігоря Климовського зароджується новий колектив. Дай Бог до "Олімпіка" ще повернуться ті часи, які були раніше.

Договірні матчі

Ця тема дуже складна. Я дуже давно про неї нічого не говорив.

Є маса ситуацій, коли тренер може подумати, чому футболіст так зіграв: це його рівень, помилка або зробив спеціально? Я більше схиляюся до того, що "Олімпік" просто обливали брудом. Я повністю довіряю тим хлопцям, яких звинувачували в нечесній грі, і впевнений, що це все брехня. І з часом репутація клубу в цьому плані відновилася: зараз, подивіться, немає ніяких питань і ніяких моментів з приводу цих речей. Вважаю, що клуб і хлопців просто обмовляли.

Мене запрошували в Будинок футболу, запитували, що я можу сказати з цього приводу, що я думаю, чи могли хлопці так робити. Але я сказав те ж саме: я довіряю футболістам, я з ними пройшов шлях з Першої ліги і знаю їх, в першу чергу, людські якості. Я сказав, що це неможливо. Як це виглядає з боку, хто що думає і говорить - це одне. А коли ти знаєш людину і знаєш, що від нього можна очікувати, це зовсім інше. Я в цих хлопцях впевнений і зараз готовий сказати, що це неможливо.

У матеріалі використані світлини ФК "Олімпік", "Південна Зоря", football.ua і footboom.com. Над текстом працював Олександр Риженко