Суркіси загралися. Луческу в Динамо - це ганьба

Київське "Динамо" довгі роки володіло найбільшою вболівальницькою базою в Україні. Мабуть, братам Суркісам це набридло.

Призначення Мірчі Луческу головним тренером "Динамо" - це не просто дурний управлінський хід. Набагато гірше, що це удар по мільйонам фанатів, які постали перед непростим вибором. Луческу ж не просто тренер команди-суперника. Зрештою, з "Динамо" в різні роки конкурували Маркевич, Рамос, Фонсека, тепер ось Каштру, але це все зовсім інше.

Біда в тому, що спадщина румунського фахівця виходить далеко за межі футбольних полів. Він не просто 12 років тренував "Шахтар" - він був ідеологом донецького клубу. Саме Луческу створив "гірників" такими, якими ми їх знаємо сьогодні. Атакуючий стиль, бразильці в атаці і українці в захисті, агресивна поведінка в ЗМІ, успіхи в Європі - все це почалося з нього.

Паулу Фонсека і Луїш Каштру підхопили прапор, який випав з рук постарілого майстра, але глобально "Шахтар" під їх початком не змінився. Навіть кістяк лідерів залишився колишнім - Степаненко, Пятов, Тайсон, Марлос, Ісмаїлі.

І, звичайно, відмінною рисою філософії "Шахтаря", яка розвинулася буйним цвітом при Луческу, було жорстке, непримиренне суперництво з "Динамо", поступово переросло у відверту ненависть.

Безумовно, не обійшлося тут без політики - Донецьк від Києва відколювали давно і вміло. Але Луческу був у передовиках цієї неоголошеної війни. За це його обожнювала помаранчева половина футбольної України, а біло-синя ненавиділа. Пам'ятаєте, як Сьомін накинувся на тренерський штаб "Шахтаря", обізвавши всіх людьми нетрадиційної орієнтації? Ось приблизно такі відносини і були.

Мірчу ця ситуація абсолютно не напружувала. Навпаки, в конфліктах він відчував себе, як риба у воді. Румунський тренер любив двозначні заяви - часом з метою відвести удар від гравців, а часом і просто так, для підтримки тонусу. Він козиряв близькими відносинами з власником "Шахтаря" Рінатом Ахметовим і відчував себе всесильним в УПЛ аж до моменту, коли почалася війна. До нових реалій старий звикнути не зміг.

***

Глобально кажучи, призначаючи ТАКОГО тренера, брати Суркіси показали всім, що суперництва з "Шахтарем" для них не існує. Все це чисто гра на камеру, акторство і фальш.

Але як бути фанатам, для яких за ці роки протистояння Київ - Донецьк стало частиною їх самих? Як їм тепер вболівати за клуб? У Суркісів не виявилося принципів - зрештою, це було зрозуміло вже коли Григорій пішов у Раду за списком ОПЗЖ. Але у мільйонів українців вони є.

Іміджеві втрати, які понесе "Динамо", будуть величезні. Складно сприймати київський клуб як антагоніста "Шахтаря", коли його очолює легенда "гірників". При такому розкладі, "Динамо" більше скидається на фарм-клуб - залишилося тільки Коваленка з Мудриком в оренду взяти, Кучера в штаб і Мораеса повернути. Смішно, правда?

Але ж насправді, веселого нічого немає. На наших очах руйнується цілий пласт вітчизняної футбольної історії, в якому були непримиренні вороги, яскраві битви, нереальні розв'язки і де у кожного був свій стиль. Прихід Луческу до Києва це все помножив на нуль. Заплутавшись у лабіринті власних "сердець", "Динамо" опустилося на рівень "Колоса" і вже там, на дні, підняло руки і визнало капітуляцію.

***

І навіть це ще не все. Приниження обов'язково продовжиться на полі, адже чисто спортивна вигода від угоди теж сумнівна.

По-перше, Мірча не кризовий менеджер, а дуже системний тренер, і щоб його філософія дала результат, необхідний час, якого у нього вже не залишилося. Румуну за тиждень стукне 75 років. Багато ви знаєте практикуючих тренерів такого віку?

По-друге, навіть дитина в курсі, що Луческу у своїй роботі робить ставку на бразильців та інших легіонерів. З українськими ж гравцями у нього стосунки завжди були натягнуті. На фінал Кубка УЄФА - 2009 Мірча випустив аж трьох наших хлопців - Пятова, Чигринського і Кучера. І нехай крики на адресу Васі Кобіна - припустимо, він реально не тягнув рівень "Шахтаря". Але про упередженість Луческу говорили і набагато сильніші виконавці - наприклад, Андрій Воробей.

Що Мірча робитиме в "Динамо", де регулярно виходять у старті по 8-9 українців не найвищого класу - взагалі неясно. Якщо ж Суркіс налаштований на кадрову революцію і ставку на бразильців, чого ж він тоді два роки ігнорував Краснікова? Та й потім, де гроші взяти? Суд по Приватбанку боси "Динамо" програли.

Ну і по-третє, Луческу після втечі з Донецька в 2014 році, ще ніде і жодного разу не проявив себе. У 2014-16 роках він злив два титули Реброву; потім жорстко провалився в "Зеніті", що непросто, враховуючи, як судять газпромівське дітище в РФ; ну а зі збірною Туреччини взагалі вигравав тільки 23% матчів.

Ніде і нікому в Європі Мірча після цього був не потрібен. І тільки Суркіси навіщось йому подзвонили.

***

Мабуть самим власникам "Динамо" зараз здається, що вони, герої, вирвалися із замкнутого кола і радикально змінили напрямок, але це не так. Розтоптавши почуття вболівальників, вони не отримали натомість нічого - більше того, продовжили закопуватися в болото минулого.

Вже майже 20 років, як Суркіси, наплювавши на всі розумні аргументи, намагаються повернути епоху Лобановського - звичайно, без толку. Михайличенко пробував двічі, Хацкевич, Буряк, Дем'яненко, Блохін, але конспекти своїх таємниць так і не відкрили.

Тепер ось брати ще порилися в пам'яті і згадали про Луческу - тільки не нинішнього Луческу, якому 75 і який давно здеградував, а примари десятирічної давності - з Ферною, Вілліаном і на піку слави. Трьох мільйонів, за чутками, не пошкодували - звідки ж їм знати, що нинішній Луческу не вартий і одного?

"Минуле - все, сьогодення - ніщо", - такий девіз київського клубу. Тому у "Динамо" і шишок стільки набито - спробуйте йти задом наперед, і все зрозумієте.

Вже багато років вся країна дивиться цей спектакль - хто з гумором, хто зі сльозою. Але цього разу, здається, Суркіси перегнули палицю. Те, що їх черговий тренер провалиться, це зрозуміло і звично, і навіть емоцій особливих не викликає. Але ось прізвище обранця, його минуле і погляди - це надто.

"Навіщо топтати мою любов?"- співалося в популярній пісні початку століття.

Тепер вона цілком може зійти за гімн київських уболівальників.