Микита Каменюка: Коли Де Куйп замовк, усвідомили, що зробили щось особливе. Це було круто

В другій частині великого інтерв’ю для UA-Футбол екс-капітан "Зорі" Микита Каменюка, який після завершення чемпіонату оголосив про завершення кар’єри, згадав про свій дебют, розповів про особливості роботи під керівництвом Юрія Вернидуба та пояснив, чому переходив у "Верес".

ПСИХОЛОГІЯ ПЕРЕМОЖЦІВ ЮРІЯ ВЕРНИДУБА

- Свій дебют в складі "Зорі" пам'ятаєте?

- Ще б пак! Це було в домашньому матчі чемпіонату першої ліги з охтирським "Нафтовиком" у сезоні-2003/04. Ми виграли той поєдинок з рахунком 1:0, в ньому я вийшов на заміну у другому таймі.

- З луганською командою ви пройшли чимало на турнірних шляхах. Напевно згадаєте той переломний момент, з якого почалося її сходження?

- Особисто у мене з "Зорею" було пов'язані два таких епізоди. Коли команда виступала у другій лізі, я з нею тренувався. Після того, як вона завоювала право грати в першій, мене відправили в оренду. Протягом півроку захищав кольори "Авангарду-Індустрії" з Ровеньків, що виступала у другій лізі. Повернувшись до "Зорі", якийсь час боролися за виживання, і нам вдалося зберегти прописку в першій лізі. Команду очолив Юрій Коваль, з яким у мене не відразу налагодилися відносини. А все тому, що я був молодим, 18-річним хлопчаком, хотів грати. Але на жаль, при новому тренері півроку взагалі не грав, він мене навіть не помічав. Хоча до його приходу в "Зорю" я провів п'ятнадцять матчів, виходячи на заміну або іноді з'являючись в стартовому складі. У той період вважав таке ставлення Коваля до мене незаслуженим. При цьому думав: "Як це так - хтось грає, а я - ні?". Але після того, як разом з командою я пройшов збори, він почав мене випускати на поле. Якраз тоді вперше відчув той самий переломний момент. Розумів, що відбувається становлення. Було видно, що команда росте, ми закінчили сезон-2004/05 на третьому рядку. Для виходу в еліту нам тоді не вистачило зовсім трохи, так що довелося відкласти амбітні плани на наступний чемпіонат. "Зоря" в ту пору була досить міцною, і до нас в Луганськ всі команди боялися приїжджати. Це я знаю на сто відсотків! Кращим підтвердженням моїх слів є показник пропущених м'ячів в домашніх іграх - їх було всього вісім! А ось забивали ми дуже багато. У сезоні-2005/06 наша команда мчала в еліту, немов швидкісний локомотив. Якихось передумов, що ми до неї не потрапимо, навіть не було!

А другий переломний момент був уже в Прем'єр-лізі. Коли в сезоні-2011/12 "Зоря" знаходилася в небезпечній зоні, займаючи п'ятнадцяте місце за дванадцять турів до фінішу, в нас уже ніхто не вірив. Пригадується, саме тоді новий президент нашого клубу Євген Геллер сказав команді слова, які стали пророцькими: "Впевнений, що вам не тільки вдасться поліпшити турнірне становище, а й через певний час грати у єврокубках!". Тоді виконуючим обов'язки головного тренера став Юрій Вернидуб, і від відчуття, що ми не будемо боротися за виживання поступово не залишилося й сліду. Під його керівництвом ми провели зимові збори, і по весні виходили на кожну гру з величезною впевненістю у тому, що в Прем'єр-лізі обов’язково залишимося. Так воно і сталося. До нового ж сезону думки про те, що команда буде знову боротися за виживання, вже і близько не було. Черговий чемпіонат ми завершили на десятому місці, через рік фінішували сьомими, а потім протягом чотирьох сезонів поспіль нижче четвертої сходинки жодного разу не опускалися. Лише рік тому, як я вже говорив, прикро закінчили чемпіонат п'ятими. Від Вернидуба віяло якоюсь неймовірною впевненістю у прагненні здійматися вгору.

"ВЕРЕС": ПІТИ, ЩОБ ПОВЕРНУТИСЯ

- Більшу частину сезонів минулого десятиліття турнірні справи "Зорі" складалися досить успішно. Що ж тоді привело вас до несподіваній появі у "Вересі"?

- Мені здається, що після того, що я зробив для "Зорі", в той момент заслуговував більше шансів. Проблеми виникли через наслідки серйозної травми, яку я отримав не прогулюючись десь на пляжі або в іншому місці, а в робочому процесі. Вона трапилася під час матчу у складі луганської команди. Адже міг мати можливість зіграти хоча б якийсь певний час - скажімо, після виходу на заміну на десять-п'ятнадцять хвилин. Але цього не було, ось і довелося піти у "Верес". Причому, це було моє рішення. Я пішов на цей крок спеціально, щоб зрозуміти для себе, яким є рівень моєї профпридатності. Адже коли "зламався", то всі стали говорити: мовляв, Каменюка вже не "той"! То він не біжить, то кульгає, то ще щось не так робить ... Наслухався я тоді про себе багато, що й казати! Ясна річ, що все це зачіпало моє самолюбство. Ось і вирішив змінити обстановку, щоб довести самому собі, що я ще можу грати в футбол. Так-так, саме собі, а не комусь іншому. Впевнений, якби залишився у "Зорі", то вже довелося б закінчити грати. Я вдячний Юрію Вернидубу, Сергію Рафаїлову (тодішньому генеральному директору клубу - Прим. В.К.) і президенту клубу Євгену Геллеру за те, що вони мене відпустили у "Верес" на умовах оренди.

- Відтак перехід в "Верес" три роки тому не вважаєте помилкою?

- Ні в якому разі! За ті вісім матчів, які я зіграв у "Вересі", робив все для того, щоб нікого не підвести - ні себе, ні партнерів по команді, ні сам клуб. Мені вже ніхто не міг сказати, що ти, мовляв, не біжиш. Ми обіграли "Динамо" в Києві 3:1 - і я в тому пам'ятному матчі брав участь. Будь ласка, подивіться - я і грав там, і біг! На відміну від просиджування на лавці в "Зорі", період у "Вересі" був для мене чудовим приводом довести, на що здатний. Радий, що це мені вдалося. Втім, коли я йшов у рівненський клуб, був абсолютно впевнений, що повернуся в "Зорю" і вже ніхто не засумнівається у моїх можливостях. Я вдячний керівникам "Вереса" за наданий шанс, а команді і всім хлопцям за проведений в колективі час.

У СКЛАДІ З ПРИНЦОМ І ЛОВЕЛАСОМ

- Крім переходу в "Верес" у вашій луганської кар'єрі був ще один тайм-аут, під час якого ви захищали кольори "Іллічівця". Чим запам'ятався той період?

- Відмінними тренером і колективом. А ще напругою пристрастей в першій лізі. Повірте, тоді було нелегко. Якщо не помиляюся, з "Іллічівцем" виграли чемпіонат з відривом в одинадцять очок. Спочатку ми не дуже розуміли вимоги Семена Альтмана, який тоді прийшов в команду. Але особисто на мене, як на футболіста, він надав серйозний вплив. У подальшому його слова і бачення футболу мені в кар'єрі стали у пригоді. Взагалі у Маріуполі в мене залишилося багато друзів, з якими досі спілкуємося. З деякими навіть стали родичами. Дуже гарний був час.

- За період, проведений вами в "Зорі", через її склад пройшла не одна сотня футболістів. По іменах всіх пам'ятаєте?

- Практично всі матчі і результати мені добре запам'яталися, що ж стосується імен, то проблеми можуть бути хіба що з легіонерами. У деяких з них досить складні імена чи прізвища. Буває, що з масажистом "Зорі" Сергієм Петровим, якого знаю протягом усієї моєї професійної кар'єри, починаємо згадувати наших колишніх футболістів: він тих, кого масажував, а я тих, з ким грав. Можу сказати, що пам'ятаємо всіх, і це - здорово!

- Хто з легіонерів, з ким вам доводилося виступати в "Зорі", відрізнявся своєю дивакуватістю?

- Був у нас такий - ганець Даніель Аддо. За його словами, у себе в селі він є принцом. Одного разу цей легіонер всіх нас здивував перед одним з тренувань: він зайшов до роздягальні в одязі принца. Крім нього, було багато різних кумедних, веселих і часом навіть дивних історій. Адже це здорово, коли навколо багато сміху - він дає суцільний позитив.

- Кажуть, у "Зорі" раніше грав один легіонер, який був особливо спритним в ролі ловеласа.

- Ні, не чув про це. Може, і був такий, не знаю. У всякому разі, до мене він не "підкочував" (тривало сміється).

ОПЛЕСКИ НА "ОЛД ТРАФФОРД"

- Напевно не помилюся, якщо припущу, що найбільш пам'ятним в кар'єрі стали два матчі - у Голландії з "Фейєноордом" в розіграші Ліги Європи сезону-2014/15 і в Англії з "Манчестер Юнайтед" в тому ж турнірі сезону-2016/17.

- Безперечно, це пам'ятні матчі. Приємно було грати на обох стадіонах по одній простій причині: вболівальники приходять на ці арени, щоб подивитися на свої команди. На роттердамський "Де Кейп" і манчестерський "Олд Траффорд" приходять люди, для яких культура вболівання має величезне значення. Мені б дуже хотілося, щоб і в Україні було так само. Щоб шанувальники тієї або іншої команди приходили на стадіон дивитися на гру своїх улюбленців, незважаючи на те, з яким суперником належить їм зустрічатися. Це дуже важливо. Я впевнений, що якби "Зоря" грала в останні роки в Луганську на "Авангарді", то на її матчах глядачів був би "биток". Навіть коли ми йшли на дванадцятому чи п'ятнадцятому місці, то на трибунах домашньої арени збиралося по 12-18 тисяч. Що вже говорити про нинішній час, коли "Зоря" вже вдруге стала бронзовою! Мрію, щоб настав такий момент, коли за нашими домашніми поєдинками на рідному стадіоні буде спостерігати не менше 20 тисяч уболівальників.

- У згаданому матчі на "Олд Траффорд" ви напевно запам'ятали суперництво з багатьма зірками, серед яких виділявся автор єдиного голу - швед Златан Ібрагімович?

- Я більше запам'ятав суперництво з Рашфордом, адже він грав на "моєму" фланзі. Що стосується Ібрагімовича, то тут навіть і говорити нічого: він забив м'яч, вирішивши епізод. Хоча до цього у нього моментів особливо не було. Проте швед опинився в потрібний момент там, де треба, і все ж знайшов слабке місце в нашій команді. Після чого гол і відбувся. Ясна річ, було дуже прикро, що ми програли той матч, адже грали гідно. Зате було приємно, коли вболівальники "Манчестер Юнайтед" після фінального свистка нас підтримували оплесками по дорозі в підтрибунне приміщення. Взагалі грати на "Олд Траффорд" було приємно, адже атмосфера там надзвичайна! Своїми емоціями глядачі мимоволі коментують буквально кожен епізод в матчі. Варто тобі впасти і скрикнути "Ай!" - і тебе відразу ж освистують. А зіграв, як мужик - всі оцінююче аплодують. Що стосується "Де Кейпа", то було приємно слухати атмосферу трибун. Після того, як програючи по ходу поєдинку 0:3, наша команда зрівняла рахунок, на стадіоні запанувала тиша. В такий момент усвідомлюєш, що зробив щось особливе. Це було круто!

ЦІННА ФУТБОЛКА У КОЛЕКЦІЇ

- Ви пам'ятаєте заголовок у "Спорт-Експрес в Україні" після виїзного матчу з "Манчестер Юнайтед" - "Ібрагімовича не зупинить навіть Каменюка"?

- Так? Хм... Це приємний заголовок (посміхається). Ясна річ, що якби він виглядав по-іншому - "Ібрагімовича зупинив Каменюка", то було б куди приємніше!

- З ким після того матчу помінялися футболками?

- З Рашфордом. Після кожної гри намагаюся обмінятися з тим, з ким змагаюся на фланзі.

- Колекція у вас велика?

- Мені здається, що велика. У всякому разі, багато цінних для мене футболок зібрано. Нещодавно перераховував - десь 250 набралося.

- Є найбільш цінні?

- На це питання відповім одним фактом. Не можу пояснити, але мені чомусь завжди хотілося обмінятися футболками з Сергієм Закарлюкою (Царство йому небесне). Мені подобалося, як він грає - на поле цей гравець був не тільки дуже корисним і надійним, але і справжнім джентльменом. Думка про нього у мене формувалася поступово, причому багато про цю людину мені розповіли одноклубники під час виступів в "Іллічівці", де він грав до мене. І я дуже радий, що вдалося поповнити колекцію футболкою Закарлюки. Вона для мене, мабуть, найбільш пам'ятна.

ЖІНОЧІ ГРУДИ ДЛЯ… АВТОГРАФА

- Яке саме незвичайне місце або предмет, на якому вас просили залишити автограф?

- Їх два - на грошах і грудях. Але я не розписався. На них автографи не ставлю.

- Хотілося б уточнити: на грудях жіночих?

- Авжеж! Сказав при цьому: "Я - одружений чоловік, що ви робите!".

- І як відреагувала на вашу відмову любителька автографів?

- Не знаю. Напевно, засмутилася (посміхається).

- Футбол подарував вам масу друзів. Приділити увагу всім встигаєте?

- Намагаюся це робити. Може бути, що через брак часу і щільний графік у мене це не завжди виходить, але головне, що я дуже ціную дружбу і добрі відносини. Мені дорогі людські якості всіх людей, з ким в житті зустрічалися.

- Колишніх гравців "Зорі" Максима Білого і Павла Худзіка, які пішли з життя, в команді поминають?

- (З сумом). Звісно. Однозначно. На день народження і дату смерті кожного з них ми допомагаємо сім'ям Максима і Паші, чим можемо. Та й не тільки в ці дні їх пам'ятаємо. Ці хлопці завжди будуть і в пам'яті одноклубників, і особисто в моїй пам'яті. Скажу більше: з Максимом Білим ми дуже тісно спілкувалися. Тепер контактую з дружинами хлопців - Анею Білою та Олею Худзік.

- Наскільки відомо, "Зоря" запропонувала вам роботу в клубі. Що буде входити у ваші нові обов'язки?

- Буду працювати помічником тренера в юнацькій команді U-19. Хочеться тепер рости і розвиватися, як тренер. В кінці минулого тижня наш тренерський штаб зібрав хлопців, з якими почали заняття. Дуже хочеться, щоб найближчим часом з тих резервістів, з ким мені доведеться працювати, побільше гідних хлопців поповнило головну команду "Зорі". За прикладами далеко ходити не потрібно - такі вихованці наших U-19 і U-21, як Іван Петряк і і Артем Гордієнко досягли успіхів у своїй професійній кар'єрі. Уявляю, як приємно тренерам, які виховали цих футболістів. Що й казати, в таких випадках відчуваєш моральне задоволення.

СІМ'Я, ЗАЛУЧЕНА У ФУТБОЛ

- Що скажете про своїх особистих, близьких уболівальників?

- Я вдячний своїм рідним і близьким за всі ці роки, що був футболістом. Коли я тільки робив перші кроки у футболі, відчував турботу матері і батька. Вони постійно в усьому мені допомагали, не змушували робити того, чого я не можу. Зрозуміло, такі ази, як приготувати їжу або застелити ліжко, для мене не були проблемою. Батьки прищепили мені багато життєвих і людських цінностей, і я з раннього віку добре розумів, що таке сім'я. Коли приходив додому після занять, мама і тато натякали мені, що потрібно зробити уроки. І я їх не підводив, тому що знав: в першу чергу, це потрібно мені для того, щоб стати освіченою людиною. За своє виховання щиро вдячний батькам. Тепер у мене є дружина, яка продовжила те, що робила до цього моя мама. Крім них, у мій світ футболу були залучені й інші члени моєї великої родини - бабуся, тітки і дядьки. Вони раділи моїм турнірним досягненням, і повірте, "Зоря" для них означає не менше, ніж для мене. Знаю, що всі вони переживали, коли на фініші минулого чемпіонату наша команда програла "Динамо" у Києві. Мій старший син навіть плакав. Одного разу і моя мама дуже засмутилася, коли на останніх хвилинах одного з матчів у ворота "Зорі" суддя "поставив" пенальті. Пенальті, якого можна було уникнути - і луганській команді, і автору його призначення. Повірте, дуже важко стає на душі, коли ти приходиш додому, а у мами на очах сльози. Тому люди, які все це витворяють, повинні усвідомлювати, що вони карають не тільки футболістів, але і роблять боляче ще й їхнім родинам.

- Як пройшла відпустка?

- Дуже добре! Її я провів в Одесі з рідними і близькими мені людьми: з родиною моєї сестри, дружиною Анастасією і дітьми - десятирічним Матвієм і Олександром, якому два роки і чотири місяці. На жаль, батьки у відпустці були не зі мною - вони зараз вдома в Луганську. Але ми постійно з ними на зв'язку - телефонуємо один одному і переписуємося. Під час перебування в Одесі зосередився на відпочинку - ходив на море, вдосталь поплавав, позасмагав. А в кінці минулого тижня відправився в Запоріжжя, де вже приступив до нових обов’язків у "Зорі". Сподіваюся, буду отримувати від цієї роботи таке ж задоволення, як і від ролі гравця.