Сергій Ковалець: Перед від’їздом у Динамо цілительниця викачувала мене яйцями

У житті кожної людини є події, які закарбовуються у пам'яті назавжди. Це ж стосується і футболістів - як діючих, так і колишніх. Можна аніскільки не сумніватися, що будь-кому з них є що пригадати. Головному тренеру "Чорноморця" Сергію Ковальцю, який відзначає 5 вересня свій 52-й день народження, запам’ятався 1989 рік. Для відомого у минулому гравця збірної України він став по-справжньому визначальним.

МІЖ "ДНІПРОМ" ТА "ДИНАМО"

- У розпал сезону-1989, який я проводив у складі хмельницького "Поділля", яке виступало у шостій зоні другої ліги чемпіонату СРСР, у мене було кілька пропозицій, - згадує Ковалець. - Зокрема, зацікавленість у моєму переході виявляли київське "Динамо" та дніпропетровський "Дніпро". Про ці варіанти знав тодішній головний тренер "Поділля" Іштван Секеч (Царствіє йому небесне), більше того, він намагався поділитися зі мною своєю думкою, дати пораду. Коли Секеч дізнався, що "Дніпро" начебто хоче укласти зі мною угоду, то сказав: "Дивися сам, адже наскільки мені відомо, і "Динамо" за тебе теж мову веде". Я відповів, що поки нікуди не планую їхати, а маю наміри дограти сезон у Хмельницькому до кінця. Хоча тренер не виключав варіант, що за умови мого літнього переходу у "Динамо" матиму час для адаптації у новому колективі. Якраз на той момент "Поділля" приїхало на календарну гру з "Кривбасом" до Кривого Рогу, де мене і знайшов представник "Дніпра" Рохус Шох.

Секеч тоді сказав: "Ти поїдь у Дніпропетровськ, але нічого не підписуй!". Так от, подолавши на автівці 140-кілометрову відстань, Шох мене забрав до Дніпропетровська. Хоча я і не збирався нічого підписувати, все ж це зробив. Мені, 20-річному хлопцеві, важко було впоратися із хвилюванням та психологічним тиском, який виник у мене під час візиту у дніпропетровський клуб. Після того, як я написав заяву, мене відправили назад у Кривий Ріг рейсовим автобусом. А той, як на зло, у дорозі зламався. І це у розпал липня, коли стояла сильна спека! Попервах довелося чекати, поки "Ікарус" відремонтують, однак коли вже вечоріло, пасажирів нашого транспортного засобу підібрав інший автобус. До готелю у Кривому Розі, де зупинилось "Поділля". я дістався вже опівночі. А на другий день ми зустрілися із "Кривбасом", якому програли 1:2. Зрозуміло, у тому матчі після подорожі до Дніпропетровська я виглядав не кращим чином, адже був дуже стомлений.

Приїхавши потім у Київ, телефоную до "Дніпра" і кажу: "Я не буду переходити у ваш клуб". А мені відповідають в ультимативній формі: "Ти ж підписав заяву, ми тебе на завод працювати відправимо!". (Справа в тому, що у радянські часи футболісти рахувалися на тому чи іншому підприємстві, кольори якого захищала команда, на посаді спортінструктора тощо - прим. В.К.).

ОБІЦЯНКА БАЗИЛЕВИЧУ

- Відверто кажучи, я злякався. Проте Іштван Секеч мене заспокоїв: "Нічого вони не зроблять, адже ти лише заяву підписав - а цього недостатньо". Відтак переходити до "Дніпра" не став, а невдовзі до Хмельницького за мною приїхав з "Динамо" Олег Базилевич. Я йому й кажу: "Олеже Петровичу, хочу дограти тут сезон, а потім приїду саме в "Динамо". Він перепитав: "Ти обіцяєш?". "Так, - кажу. - Це мрія будь-якого українського юнака - грати у такій команді!". Він мені повірив, і поїхав до Києва. При цьому з поля зору представників динамівського штабу я не зникав. Коли "Поділля" грало з ірпінським "Динамо", то й Володимир Онищенко стежив за моєю грою. Тож динамівці дійшли остаточного висновку щодо запрошення мене у київський клуб. З ним я уклав угоду, здається, у жовтні. Однак сезон-1989 я все ж догравав у Хмельницькому, куди повернувся після візиту до Києва.

В ОДНОМУ НОМЕРІ З РАЦЕМ, АБО КРИВДНИК БАДЖО

- А у "Динамо" коли приїхали?

- У листопаді. Якщо пам'ятаєте, тоді київське "Динамо" грало в 1/8 фіналу Кубка УЄФА, а його суперником була італійська "Фіорентина". І Валерій Лобановський бере мене на перший матч до Італії! Хоча я на той час не був заявлений і не мав права грати за киян, він все ж мене взяв на виїзд - передусім для того, щоб я проникся динамівською атмосферою, якомога швидше став звикати до нових умов. До цього за кордоном я був двічі у Болгарії, куди їздив з "Поділлям", а тут відразу ж Італія! Пригадується, ми тоді прилетіли до Флоренції, і в готелі мене поселили в одному номері з Василем Рацем. Я тоді ще не був випробуваним зарубіжжям, тому багато чого було для мене незнайомим. Не знав, як у готелі відкривати крани у ванній кімнаті, як вмикати світло - самі розумієте, яка за кордоном була тоді сантехніка та електроніка! Прийшли у готельний ресторан, а там такий вибір страв, що відразу ж губишся - брати піццу чи лазанью, страви з м’ясом чи морепродуктами? Був неабияк вражений і на стадіоні. Перед грою наша команда вийшла на розминку, а я, аби пробігтися, рушив із підтрибунного приміщення слідом. І в цю мить побачив, як фанати "Фіорентини" почали кидати в нас лірами - монетами по півкілограма (усміхається)! Довелося знову зайти назад, аби вберегтися. І лише тоді, коли вийшла на поле "Фіорентина", вийшли й динамівці. На жаль, мої приємні враження про перші дні перебування у легендарній команді зіпсував підсумок гри із флорентійцями - "Динамо" програло 0:1. У матчі, в якому наша команда з 35-ї хвилини грала удесятьох після вилучення Івана Яремчука, єдиний м’яч забив Роберто Баджо. В останній чверті поєдинку Володимир Безсонов послизнувся на мокрому полі і гравець "Фіорентини" навмисне увіткнувся в нього, заробивши пенальті.

"СУХА" НІЧИЯ НА ПІДМЕРЗЛОМУ ПОЛІ

- Всі вболівальники СРСР тоді сподівалися на те, що у повторній грі "Динамо" зможе вирішити долю двохраундового протистояння з флорентійською командою на свою користь…

- Враховуючи, що чемпіонат СРСР на той час вже давно завершився, Лобановський вирішив провести підготовку до матчу-відповіді з "Фіорентиною" (він мав відбутись через два тижні) саме в Італії. Адже на той час в Україні було холодно та морозно. Разом з командою вирушив за кордон і я. На італійській землі "Динамо" провело тижневий збір, під час якого зіграло один товариський матч з тамтешньою командою нижчого дивізіону, назву якої вже й не пригадаю. Пам'ятаю лише, що вона начебто починається на літеру "К". Повернувшись до Києва, почали готуватись до повторної гри з італійцями. Поле Республіканського стадіону від мінусової температури початку грудня підмерзло, що стало для нас несподіваною проблемою. Футболісти "Фіорентини" вийшли на гру у "сороканіжках", а динамівці у бутсах з шипами. Шипи в примерзлий грунт не входили, до того ж було слизько. Зіграли тоді 0:0 - і далі у євротурнірі пройшли італійці.

НА П’ЯТІЙ ТОЧЦІ - ДО ЦІЛИТЕЛЬНИЦІ

- Що передувало вашому дебюту у складі "Динамо"?

- До того моменту, як у сезоні-1990 я вперше зіграв у динамовській футболці в офіційному матчі, було чимало подій. Одна з них трапилася незадовго до виїзду дублерів "Динамо" на Різдвяний комерційний турнір з міні-футболу до Австрії, куди під орудою тренера Віктора Колотова (світла йому пам'ять!) мали їхали резервісти, футболісти, які менше грали у минулому сезоні та я. Так от, у новісінькій екіпіровці київського "Динамо" я приїхав на тиждень до рідного Красилова, де мешкають мої рідні. Зазвичай збиралися з тамтешніми хлопцями пограти у футбол. А на Хмельниччині тоді якраз нападало чимало снігу. От ми й вирішили наситити киснем організм кросом та невеличкою футбольною баталією в лісі. Помилувавшись красою зимових лісових пейзажів, почали грати у футбол. І треба ж такому статися: в одному з ігрових епізодів отримав серйозну травму. Коли я стояв, у моє плече усією масою увіткнувся один із хлопців, і в коліні опорної ноги я-я-як хруснуло! І це при тому, що через п'ять днів мені потрібно було бути в Києві, звідки у розпал грудня "Динамо" мало вилітати в Лінц. Уявляєте? Так от, після цього зіткнення я заволав, впав, а в очах аж потемніло. Ситуацію ускладнювало те, що від лісу додому відстань немала - десь кілометрів чотири. А йти я не можу. Тоді мобільних телефонів не було, тож одному з нашої компанії довелося бігти в місто за машиною. Поки вона приїхала, травмована нога розпухла. Це був просто жах! У цей момент думав лише одне: "Що робити?". Виявилось, що в селі є бабця-цілительниця, яка людей з подібними травмами викатує яйцями. Відразу ж поїхали до неї. Однак через величезну снігову ковдру на землі дістатися з пагорба до розташованої внизу хати тієї бабусі виявилося неможливим. Довелося мені на п’ятій точці з'їжджати додолу. Якось дошкутильгав до цілительниці і відразу ж потрапив до її рук.

АНІ СЛОВА ПРО ПРОБЛЕМУ

- І як - допомогло?

- Вона почала було щось ворожити, а потім взяла мою ногу, різко повернула в один бік і через мить я почув, як щось сильно захрускотіло. І відразу повернула в інший! В мене в очах знову потемніло. Ви би бачили ту бабусю: важить кілограмів сорок, а років їй під вісімдесят! Ніяк не второпаю, звідки у неї стільки сили?! Так от, вона викатила мене яйцем, водячи ним по голові з метою захистити від усілякого пристріту та псування, а потім зробила компрес та замотала ногу. Все було б добре, якби на носі не було б поїздки з "Динамо" до Австрії. А вирушати до Києва, як я казав вище, потрібно було вже зовсім скоро! От і уявіть мій стан: лише підписав контракт з новим клубом, а тут таке… Зрештою повернувся до Києва, але нікому про свою проблему - ані слова. Довелося терпіти, хоча нога боліла. А щоб посиніле травмоване коліно під час кросів та тренувань в бік не зміщувалось, змушений був щоразу його бинтувати. Так продожувалось два дні до вильоту в Австрію. Коли на турнірі у Лінці довелося виходити на першу гру, я був стурбований: коліно болить, пас не віддати, та й рухів вбік не можна робити. Колотов запитує: "Як ти?". А я йому: "Та от ногу підвернув". Після цього тренер сказав, що у такому випадку грати мені не варто. У подальшому Віктор Колотов мені нічого взагалі не казав, а молодий динамівський лікар, який поїхав на цей турнір, ставив мені компреси. В Австрії, де "Динамо" не стало переможцем, ми були не більше п’яти-шести днів, після чого повернулися додому. Відсвяткували Новий рік, а вже 4 січня, за два дні до дня народження Валерія Лобановського, команда зібралася на перше у році тренування.

ВИПРОБУВАННЯ УЗБЕКИСТАНОМ

- Можна собі уявити, як вам було у тій ситуації! А яким був фінал вашої "красилівської" пригоди?

- Тоді головна команда мала їхати на традиційний тренувальний збір до німецького Руйта, а дублери - в Узбекистан. Лікар "Динамо" Володимир Малюта мав визначитись із списком, хто буде вирушати до Німеччини. І от перед виїздом дубля у Конча-Заспу я сиджу у синьому клубному автобусі, який "Динамо" отримало за трансфер Олександра Заварова, як до нього заходить Володимир Ігоревич. Побачивши перед цим, що я під час бігу трохи шкутильгав, запитує: "А що у тебе з коліном?". "Та нічого, - кажу. - Трохи підвернув". Але досвідчений Малюта взяв мене за коліно і почав його смикати з боку в бік. А воно боли-и-и-ить. Після чого здивовано каже: "Хлопче, ти що! Тобі треба робити операцію, адже коліно взагалі не "тримає"!". Хто знає, як склалася б моя подальша доля у "Динамо", якби не втрутився Колотов. Він каже Малюті: "Володимире Ігоревичу, нехай Ковалець їде з дублем до Узбекистану. Якщо він там "зламається" до кінця, то тоді й буде робити операцію". Звісно, я був радий такому перебігу подій, за що до цих пір вдячний Віктору Колотову. Полетів я тоді з дублюючим складом до Узбекистану, де впродовж тижня бігав по колу, а лікар Віктор Берковський (світла йому пам'ять!) робив мені уколи та ставив компреси. На другий тиждень хворе коліну бинтували, робили тейпи, і я почав трохи працювати з м'ячем. А коли йшов третій тиждень, мене випустили на один з контрольних матчів, в якому я зіграв двадцять хвилин.

ДОВІРА ЛОБАНОВСЬКОГО

- Як зустріли сезон-1990?

- Повернувшись до Києва з тренувального збору, я зіграв у першому матчі за дублерів проти "Паміру" у Душанбе. Я забив м'яч і ми перемогли 1:0. Другий виїзний поєдинок у Москві грали з ЦСКА, де я знову відзначився голом. Ще один на рахунку Сергія Юрана, ми тоді взяли гору 2:1. І ось так потрохи я й відновився. Слава Богу, обійшлося без операції. Добре, що рішення Колотова допомогло, та й бабуся-цілительниця мабуть, добре мені коліно вправила. А мій дебют у головній динамівській команді в рамках чемпіонату СРСР відбувся у серпні 1990-го. Цікаво, що це сталося у матчі з командою, якій роком раніше я відмовив на користь "Динамо" - дніпропетровським "Дніпром". У тому поєдинкові хвилини за три до фінального свистка я навіть гол забив, який став переможним. З тих пір майже в усіх іграх другого кола Лобановський довіряв мені місце у стартовому складі. І я усіляко намагався довіру виправдати. Я вдячний долі, що пощастило пограти під його орудою у легендарному клубі.