Браво, федерація! Відповідь на Акценти про суддівство в УПЛ

Сумнівів немає – ніхто з вболівальників, журналістів чи навіть футболістів чітко Правил гри у футбол не знає. Тому кожне судження стосовно суддівського рішення слід сприймати як суб'єктивний погляд на ту чи іншу ситуацію. Найліпше розібратися в тонкощах арбітражу можуть допомогти лише чинні чи колишні рефері. Хоча якщо їх більш ніж один – то й у такій ситуації виникатимуть проблеми через різне трактування написаних та прочитаних у Правилах / Регламентах слів.

Вдаватися в деталі сенсу немає, лише, опираючись на кількарічний досвід роботи з двома суддівськими експертами, колишніми арбітрами, зазначу, що приблизно з тридцять відсотків суддівських рішень викликають суперечки між самими експертами. А це, на хвилиночку, приблизно кожна третя ситуація, яка потребує фахового та професійного аналізу (неочевидні та неоднозначні ситуації). А що вже казати про вболівальників, які на ту чи іншу ситуацію дивляться очима зацікавленої сторони?

Стосовно того, що найближче до істини в трактуванні суддівських рішень підібралися суддівські експерти, приходимо до одного знаменника. А тепер спробуймо зрозуміти саму суть такого процесу як футбольний арбітраж. Для чого потрібні судді? Ігор Юріч правильно пише у своєму блозі: "саме вони {арбітри – примітка} покликані забезпечувати чистоту гри – щоб вона не виходила за рамки своїх правил" (с). Існує думка (і десь вона дуже навіть поширена), що суддівські помилки – така ж частина футбольного процесу, як і, наприклад, передматчеві тренування чи святкування голів. Але якщо дотримуватись цієї філософії, тоді з суддівськими помилками боротися не потрібно. В Україні ж – інакше. Який не який, а інститут футбольного арбітражу в Україні існує і передбачає він відсторонення та покарання за помилки. Та й запровадження система ВАР покликане, найперше, зменшити кількість неправильних рішень і зробити футбол незалежним від людського фактора. Апріорі, наші чиновники від футболу сприймають арбітрів та їхню роботу не як частину гри, а як обслуговуючий для футболу персонал / процес. І тут приходимо до спільного знаменника.

Але ж далі виникають суперечки, викликані розбіжністю в присвяченому українському суддівству тексті вже згадуваного Юріча.

"Наш чемпіонат заслуговує саме такого, адекватного йому суддівства. Але якщо суддівство, хоча б за допомогою того ж ВАРу, намагається освоїти новий рівень, то чемпіонат, за рахунок несвоєчасного штучного розширення ліги, почав рухатися у зворотний бік" (с).

Вибачте, це як? Поганий футбол – погане і суддівство? Наука гри у футбол і наука арбітражу – дві паралельних лінії. В ідеалі, звісно, потрібно, аби арбітр раніше грав у футбол і мав практичне, а не теоретичне уявлення про ті чи інші аспекти контактної боротьби, проте вчорашній футболіст одразу ж сьогодні не стане суддею. Йому потрібно повчитися. І далеко не факт, що бездарний у минулому футболіст не зможе стати гарним арбітром. І навпаки.

Те, що рівень суддівства та рівень футболу в одній і тій же країні не є тотожними величинами, підтверджують факти призначень "обслуговуючого персоналу" на міжнародні поєдинки. Словаки, словенці, білоруси, поляки, македонці, турки, румуни, ізраїльтяни працюють на плей-офф рівні євротурнірів, хоча команди з їхніх країн навіть близько не підбираються до вирішальних стадій. "Шахтар", "Динамо", а раніше – "Металіст" з "Дніпром" – регулярні учасники плей-офф європейських турнірів, тоді як українських суддів навіть в групі Ліги Європи не знайдеш зі свічкою в руках. А якщо й знайдеш, то на матчах рівня "Маккабі" - "Сівасспор".

І навпаки: подивіться в Таблиці коефіцієнтів на рівень іспанського футболу, а потім на рівень їхнього внутрішнього арбітражу – всі питання відпадуть.

Футбольний арбітраж – це окрема секція футбольної науки й суддівські експерти не раз наголошували на тому, що серед українських суддів прогрес якщо і відбувається, то лише завдяки та на фоні зниження рівня футболу. Але поточний сезон (певно, можна говорити й про минулий) – це нонсенс в плані того, що, як правильно пише Юріч, знижується рівень футболу, а разом з тим – підвищується кількість суддівських помилок. Але це (слова про помилки) не упередженість (с) щодо "людей в чорному", а "будь-яка ймовірна суддівська помилка розглядається під мікроскопом і смакується на всі лади" (с) лише через хворобливість процесу. Адже куди ми докотилися, якщо вже навіть поєдинки, прости Господи, "Львів" - "Інгулець" закінчуються суддівськими скандалами?! Чи скажете, що Козик з бригадою відсудив гарно і то лише "буря в склянці"?

До речі, про Козика. Торік Сергій Шебек та Мирослав Ступар визнали саме його найкращим українським арбітром. При тому, що Козик результативно помилявся в сезоні й не раз. Цього сезону також були помилки. Добре, нехай не про Ступара та Шебека… Візьмемо найкращого арбітра 2019-го року за версією УАФ Віктора Копієвського. Нагадати, як він судить? Перегляньте відеоогляди матчів "Колос"- "Маріуполь" або "Динамо" - "Львів" (це перше, що приходить на пам'ять навіть без занурення в статистику). Очевидно ж, що і за версію Ступара та Шебека, і за версією УАФ, найкращий арбітр обирається за принципом "менше зло".

Але ж так не було раніше. Принаймні, коли в суддівському корпусі України домінував Юрій Можаровський, то він визнавався найкращим без грубих та результативних хиб у сезоні. До того ж у нього були сильні конкуренти в особах Кутакова, Труханова, Арановського, Абдули, того ж Козика. А тепер Шурман з Монзуль не можуть розібратися, дозволяти чи не дозволяти команді виконати заміну. А потім нас переконують, що Монзуль – топарбітр.

Або такі як Ігор Юріч переконують, що арбітраж у нас такий, на який і заслуговує український футбол. З серії "чому дурний? Бо бідний! А чому бідний? Бо дурний!". Та ще й Павелка з поплічниками зробімо жертвами процесу "дискредитації самого інституту українських футбольних арбітрів та частиною кампанії проти керівництва УАФ" (с). Бо ж в тому, що деградували Козик, Арановський та Абдула, зійшли з авансцени Можаровський, Кутаков, Труханов, а на зміну їм прийшли арбітри на кшталт переляканого Пасхала, котрого одним лише поглядом спопеляє дідусь Луческу, винний український футбол? А часом не його керівники, які повністю провалили процес зміни поколінь в суддівському корпусі? Які відгородили суддів від решти учасників футбольного процесу залізною завісою, якій позаздрили б СРСР та Північна Корея? Якщо так, тоді словами класика: "Браво, федерація". Інакше і не скажеш.

А ще нумо поплескаймо в долоні на адресу Павелка та Лучі, які незабаром припіднесуть нам Монзуль як найкращого українського рефері. Ну ми ж на це заслужили… Багато лайна ллємо на Катерину? Вам її шкода? А ви не думали, що з тих, хто судить вісім з десяти топматчів першого кола, й попит більший? І що це не упередженість (с), а спроба шляхом професійного аналізу зрозуміти, чим же Катерина така особлива, що впродовж тижня мусить судити півфінал Кубка в Ужгороді та Маріуполі, замість підготовки до матчів та морального відновлення долати тисячокілометрові відстані? І чому вона потім скаржиться колегам, що втомилася, а решта арбітрів сидить без діла? "Вся вина її полягає в тому, що з неї вирішили зробити наше все в тій же УАФ. Ймовірно, щоб було чим відзначитися в міжнародному масштабі" (с), - виправдання запізніле років так на 150-200, коли скасували кріпосне право. Бо стати інструментом в руках кар'єристів з УАФ можна лише в умовах кріпацтва або відсутності особистісних маркерів гідності. А тих, у кого немає гідності, поважати складно…

Український футбол заслужив на такий арбітраж, який має? Український арбітраж заслужив на таких адвокатів, яких й має…