Українізація футболу за Шумським. Після мовного скандалу лопнув гнійник

Цікаве кіно: футзальна збірна Данії не приїжджає на матч до України – велять переграти поєдинок іншим разом; футбольна збірна України прибуває до Швейцарії, їй не дозволяють вийти на поле – і технічна поразка українцям. А потім палають форуми…

Мовляв, зажерливий Захід, кляті європейці, ні за що нас не тримають, вважають нас другосортними людьми. Звісно, другосортними. Адже хто поважатиме країну, жителі якої самі одне одного не поважають, нехтуючи найціннішими елементами національної самоідентифікації?

У Латвії без знання латиської ви не отримаєте статусу громадянина країни. Не вміючи угорською пояснити мету перетину угорського кордону автівкою, швидше за все, потрапите під ретельний огляд з залученням собак та спеціалізованих боксів для авто. Не володіючи польською, можете розраховувати хіба що на збір полуниці у цій країні. І лише в Україні на державну мову реагують наче на червону ганчірку на кориді.

Ось і під цим текстом автора обзивають "на чому світ стоїть", хоча він зовсім і не закликає до мовної дискримінації, розколу суспільства чи поділу на "своїх" і "чужих". Просто намагається пояснити, що українська мова в Україні – це такий же інструмент, як, наприклад, замок на вхідних дверях вашого будинку. Він визначає ваше місцеперебування, захищає його від стороннього впливу, послуговується вам гарантією цілісності та недоторканості вашого індивідуального простору.

Чесно? Автор – не юрист. Не знаю, як там закон про українську мову поширюється на громадські організації, якою є УАФ. Чи правомірні з точки зору юриспруденції вимоги Віталія Шумського до представників Комітету арбітрів УАФ. Чи обґрунтованим є намір одного з рефері йти до суду. З цим нехай компетентні органи розбираються, бо скажеш щось, і, як завжди, винним у всіх бідах зроблять журналіста. Але з точки зору громадянина країни ніхто не може заборонити давати оцінку мовному конфлікту публічних персон.

Шумський не вчора народився. І не зі вчорашнього дня у футболі. Він прекрасно знає, що більшість українських арбітрів – російськомовні. За тиждень до матчу "Львів" - "Колос" львів'яни грали в Ужгороді й автор на власні вуха чув як Шумський спілкувався з арбітром в полі, одним з асистентів, а також четвертим суддею. Ті відповідали російською й конфліктів не було. У матчі проти "Колоса" просто накипіло: десь тренерові не сподобалися суддівські рішення, десь зачепило за живе ставлення до тренера з боку четвертого арбітра, ось і вибухнуло. Мова стала лише приводом роздмухати усе на загальнонаціональний масштаб.

Шумського тепер звинувачують у спекуляціях. Але ж послухайте, якщо на вашому тілі прорвався гнійник, нерозумно звинувачувати в цьому виробників одягу, чия продукція натерла ваше болюче місце. Краще розібратися з тими бацилами, які проникли вам під шкіру. Ви здатні уявити, щоб Месут Озіл в матчі чемпіонату Німеччини спілкувався б з суддями турецькою? Або щоб Зідан у Франції чи Іспанії дав пресконференцію арабською / берберською? А в Україні чого тільки не надивишся…

Тут хорват закликає місцеву, прости Господи, легенду спілкуватися мовою рідної країни, а той гаркає "не указывай мне". Тут білорус скаржиться, що угорець не може вивчити "наш русский язык", тут тренер збірної пише твіти англійською, вільно володіє італійською, але ще жодного разу не дав пресконференцію мовою країни, яка визнала його героєм нації. Але не треба ці абсурди пояснювати полікультурністю суспільства.

Носії угорської мови в провінціях Угорщини чи на прилеглих до угорського кордону територіях, наприклад, не володіють досконало угорською літературною мовою. У Фінляндії шведська мова насичена архаїзмами та адаптована під фінів специфічним зміщенням тональних наголосів. Але нікому й на думку там не спаде насміхатися з домінантної мови. У нас же публічні люди (це стосується не лише футболу, але на футбольному сайті будемо акцентувати на людях футбольних) дозволяють собі абсолютно недоцільні вибрики.

Олександр Караваєв: "З Русиним прикольно, він такий веселун, розмовляє українською мовою".

Андрейс Циганікс: "Українська мова [в Україні] мені не потрібна. У мене з маминого боку бабуся розмовляє українською. Я приїду туди вареники поїсти – вона зі мною українською мовою розмовляє".

Євген Селезньов: "Дуже добре говорю українською, але хочу російською. Чому мені не можна?".

І кожен такий випад – це чергова можливість для пропагандистського рупора з-за поребрика. Мало їм Скобеєвих, Соловйових і Сімонян, то чому б не використати для цього й спортивні майданчики? Після ситуації з Шумським – Кривоносовим на одному з помийних російських сайтів вийшов матеріал з ось таким заголовком: "На Украине тренер получил карточку за отказ говорить по-русски. Теперь требует объяснений". Розумієте, не за вимогу говорити українською, а за "отказ говорить по-русски". Знову, мовляв, утискають, хай їм грець. І понад сто коментарів, де сила-силенна ось таких: "Давайте домой уже возвращайтесь, украинцы. К русскому языку, к истокам своим русским. Хорош Ваньку валять уже".

То, може, Шумський все ж має рацію? То, може, саме від офіційних осіб УАФ повинна найперше йти ініціатива щодо українізації вітчизняного футболу? Для того, аби молоде покоління не вважало українську мову чимось кумедним, легіонери не вважали, що мова тут потрібна лише бабусям у селі, а покидьки не маніпулювали заголовками на сайтах з багатомільйонною аудиторією.

Але ж ні: Павелку легше написати пост у фейсбук, а пресслужбі звинуватити в чомусь журналістів. А потім дивуємось: чому це європейці мають українців за другий сорт, а сусід, що втратив розум, лізе сюди "захищати русский язык".