Чи не час Артему Володимировичу задуматися про завершення кар'єри? Про що говорити після 17 туру УПЛ

Куди зник Валерій Бондар?

Донецький "Шахтар" перервав серію з двох поспіль поразок, мінімально здолавши "Олімпік" в дербі. Про сам матч вже сказано-переказано. Всі кому не лінь перемили кісточки Луішу Каштру, розібрали ігрові проблеми "гірників" і дали свій вердикт скасованим голу Нкенга. Повторювати за кимось ми не будемо, бо зараз нас турбує зовсім інше питання - чому перестав грати Валерій Бондар?

Причин для занепокоєння вистачає. У першій половині сезону центрбек відіграв кілька непоганих ігор, в тому числі проти "Реала" й "Інтера". У кожному з шести матчів ЛЧ він провів 90 хвилин на полі, паралельно часто отримуючи практику в матчах чемпіонату. Здавалося, що у Валерія є всі шанси стати твердим футболістом основи, але після зборів він жодного разу не вийшов на поле. У семи матчах другої частини сезону українець тричі потрапляв до запасу і чотири рази не отримував місця в заявці. Можна було подумати, що у нього травма, але на фотографіях тренувань "Шахтаря" Бондар потрапляє в кадр. Так в чому причина зникнення? Погана форма? Навряд чи він гірший, ніж був Хочолава в кубковому матчі. А може у нього конфлікт з тренером? Не знаємо ситуацію зсередини, тому не будемо стверджувати.

Чому ми підняли це питання? Валерій Бондар - капітан молодіжної збірної України, яка 2019-го році завоювала золото на Чемпіонаті світу. До таких футболістів апріорі підвищена увага і такий ось ігнор з боку головного тренера не повинен залишатися непоміченим. Ми не захищаємо Бондаря, не вимагаємо, щоб він грав у старті завжди і не хочемо отримати запрошення на його майбутнє весілля. Але дізнатися, чому він не грає дуже хотілося б. Як ніяк, Валерій - це майбутнє нашої збірної. Принаймні, так здавалося восени. Георгій Грошев

Найкращий гол, який так і не був забитий

Сімнадцятий тур Favbet-ліги виявився малорезультативним. У двох іграх з семи м'ячів не було зовсім, в п'яти, що залишилися, забивав тільки один із суперників. Красивих ж м'ячів з чотирнадцяти, які все ж були оформлені, було кілька, та й то з натяжкою.

Але справжнім шедевром в теорії міг стати другий м'яч "Десни" у Львові. Уже за рахунку 1:0, після грубої помилки Сігурдссона, гості розкатали захист "Руху", немов там грали діти, а не досвідчені футболісти. Кажуть, що стиль гри через короткий пас - це не про команду Рябоконя. Але наскільки ж все було вивірено, в такт і ритм в цій атаці, яку залишалося просто замкнути точним ударом Пилипу Будківському після прострілу Юхима Коноплі. На жаль, м'яч ударився об штангу і відлетів за межі поля, інакше питань з лауреатом на премію "гол туру" не виникало б апріорі.

Що ж, погода знову зіпсувалася, а значить є ймовірність, що ще довго український футбол не повернеться до умови, які сприяють ефектній грі. Проте, іноді гравці змушують нас забути про те, що спостерігаємо ми всього лише за УПЛ, а не за якимось із топових європейських чемпіонатів. За це їм честь і хвала. Артур Кисляченко

(на відео момент з 01:42)

Остап Маркевич ризикує, слідуючи своєму ідеалу

"Маріуполь" в матчі проти "Ворскли" вже традиційно намагався високо пресингувати. Дуже високо. Від початку гри ледь не в штрафному майданчику полтавців перебували 5-6 гравців азовської команди. Часто-густо, прагнучи відібрати м’яч, "Маріуполь" усім складом опинявся на половині поля "Ворскли". Власне, через це і був пропущений єдиний у грі гол – Кулач вибігав в контратаку ще зі своєї половини поля, перед ним був вільний простір. Биков наздогнав Владислава лише тому, що головна чеснота форварда полтавців не швидкість, а працездатність та наполегливість. Та й бігти з м’ячем, повторюсь, довелось половину поля.
З одного боку, така відданість Остапа Маркевича своїй ідеї викликає повагу. З іншого наштовхує на думку про безперспективність союзу тренера із його нинішньою командою. Щоб відшліфувати такий стиль гри, Маркевичу потрібен час і стабільність разом з більш високим рівнем виконавців. Отримати це в Маріуполі тренеру буде дуже важко, адже вже влітку йому в розпорядження напевне надійде нова партія випускників академії "Шахтаря". Та й чи будуть терпіти його ідеалізм в клубі, якщо "Маріуполь" продовжить скочуватись донизу в турнірній таблиці. Суперники по УПЛ давно зрозуміли, за рахунок чого можна здобувати очки в протистоянні з азовцями. Як наслідок, ті зазнали п’яти поразок при одній нічиїй в останніх шести матчах.

Очевидно, що Маркевичу потрібно якнайшвидше підкріплювати свою стратегію результатами або ж адаптуватись під суперників, щоб не бути завчасно у програшному становищі. Сергій Швець

Шахабу важко дається адаптація в "Зорі"

У матчі 17-го туру УПЛ луганська "Зоря" легко розправилася зі "Львовом", забивши чотири голи ще в першому таймі. У старті Віктор Скрипник зробив ставку на перевірених форвардів - Гладкого і Аллахяра, залишивши Шахаба Захеді відпочивати на лавці запасних. Іранець з'явився після перерви, але кажучи відверто, в гру він не увійшов. Ми розуміємо, що непросто показати себе, коли всі завдання виконані і команда чекає фінального свистка, але навіть за відведений Захеді час, було помітно, що поки в нову команду влитися йому непросто.

Захеді звик бути першою скрипкою в "Олімпіку". Йому було дозволено бути жадібним та перетримувати, не віддавати на партнерів у вигідних ситуаціях. Роби що завгодно, Шахаб, тільки продовжуй забивати. При Климовському це працювало, але в "Зорі" ситуація інша. Авторитету у іранця немає, тому поки варто грати на команду, а не намагатися влаштувати власне шоу з Шахабом Захеді в головній ролі.

Лаяти нападників за егоїзм немає сенсу, всі вони однакові. Але паралельно і форварди, беручи гру на себе, повинні усвідомлювати - якщо момент буде зіпсований, то звинувачувати почнуть тебе. Поки Шахаб не стане командним гравцем, в "Зорі" продовжать робити ставку на Аллахяра і Гладкого. У Захеді ж ще є час на те, щоб зрозуміти всю суть нової команди і постаратися пробитися до основи. Але краще не затягувати. Георгій Грошев

Фото: ФК Зоря/Автор невідомий

Перебудова в "Інгульці" - справа часу

Петрівський колектив не перший, хто після підвищення в класі дає шанс гравцям, які здобували путівку до елітного дивізіону, спробувати свої сили. Але практика показує, що той же склад рідко коли вистрілює. На жаль, нинішній підбір виконавців не здатний принести "Інгульцю" нічого більш окрім збереження місця у Прем'єр-лізі (та й то, якщо "Львів" і "Минай" не видадуть якийсь феєричний спурт за дев'ять турів, які залишилися до фінішу).

Петрівці непогано посилилися по ходу і під завісу трансферного вікна: бен Салем відразу показав, що він буде грати в основі в центрі оборони. Форвард Ілля Шевцов один із головних талантів нинішньої УПЛ, і якщо не витіснити Січінаву, то хоча б грати з ним в парі він здатний; так, хлопцеві всього двадцять, проте вже є навіть досвід забивати на цьому рівні; Чайковському досвіду не позичати, правда, останнім часом він його витрачав на ігри дублюючого складу "Зорі"; Васін - це однозначно посилення під основу, хоч поки не провів за "Інгулець" жодної гри.

Більшість із цих гравців незабаром повинні стати системоутворюючими у Петровому. Інше питання, що кадрова політика - "беремо тих, хто не потрібен іншим, або знаходимо абсолютних ноунеймів" - більше говорить про можливості клубу, які поки досить скромні. Мрія про Лігу Європи? Точно не в найближчій перспективі, якщо клуб не змінить підхід до комплектації. На одних тактичних ідеях Сергія Лавриненка довго виїжджати не вийде.

В "Русі" кадровим питанням вже займаються. В "Минаї" інша історія ... Олександр Риженко

Чи не час Артему Володимировичу і компанії задуматися про завершення кар'єри?

Однією з головних подій туру стало повернення Мілевського на НСК "Олімпійський". Але якимось емоційним воно, на жаль, не вийшло. Форвард "Миная" єдиний, хто грав на чужій половині або в районі центрального кола, в той час як вся команда перебувала в обороні навколо своєї штрафної.

Але навіть коли м'яч до нападника доходив, було видно, наскільки йому важко рухатися. З прийняттям рішень взагалі немає ніяких проблем, як і не було ніколи. Досвід і талант Артема дозволяє читати гру, в тому числі діючи в дотик. Але ось боротьба, прискорення, гра без м'яча - з цим складніше.

Можливо, в іграх проти суперників калібру "Інгульця" або "Львова", коли є можливість більше часу проводити в атаці, а суперники класом нижчі, у Мілі, Кожанова, Шиндера, Кополовця більше шансів на конструктив і користь для своєї команди. Але все це - аутсайдери УПЛ. Чи варто зараз продовжувати свою кар'єру заради ігор за найгірших?

На це питання кожен з гравців повинен відповісти сам. Але ясно, що друга або третя молодість у них вже навряд чи буде. Зрозуміло, що таке рішення прийняти дуже важко, адже півтора десятка років як мінімум кожен з них займався тільки одним, а зараз потрібно знайти себе поза футбольним полем. Проте до завершення сезону цього або наступного є час подумати, де себе ще можна реалізувати. Суміжних з футболом професій в достатку. Олександр Риженко

Фото: UA-Футбол/Автор - Олександр Приходько

"Дніпру-1" пора вчитися дотискати суперників

Давайте поки просто похвалимо Ігора Йовічевича. Так, його команда тричі за останні дев'ять днів зіграла внічию, паралельно попрощавшись з кубком України, але тільки далека від футболу людина буде заперечувати зимовий стрибок "Дніпра-1". Зараз дніпряни виглядають міцним колективом, а не борцем за виживання, якими вони були в грудні 2020-го. Просто порівняйте "Дніпро-1" та "Інгулець" з "Минаєм". Адже є різниця.

В останній грі з "Олександрією" команда Йовічевича дорбротно виглядала в другому таймі, але Дуглас і Когут свої моменти не реалізували, позбавивши команду двох очок. В цьому і є основна проблема дніпрян - вони поки не навчилися забирати виграні матчі. Це прийде тільки з досвідом, але команда, яка хоче боротися за зону єврокубків, або не дай Бог за бронзу, таку "Олександрію" дотискати повинна. Навіть не так, зобов'язана. Йовічевич - футбольний романтик, який вчить свою команду грати з позиції сили. Це похвально, але паралельно з цим потрібно мати менталітет переможця. Інакше боротися за Лігу Європи буде складно.

Не можна не сказати про один мінус поточного "Дніпра-1" - дуже сильно здав Олександр Назаренко. Молодий вінгер тягнув на собі команду восени, забиваючи і допомагаючи, отримував виклик до збірної країни, але зараз він далекий від ідеальної форми. Поки що Назаренко ніяк не вдається заграти на жодному з флангів, а після його замін команда починає грати тільки краще. Залишається сподіватися, що хорватський тренер разом з Олександром виправить всі недоліки. Георгій Грошев