Трубін, Тотовицький, Кулач та інші. Символічна збірна УПЛ сезону 2020/21

UA-Футбол провів опитування серед журналістів, які найбільше слідкували за матчами чемпіонату України, та склав свою символічну збірну УПЛ за підсумками сезону 2020/21. Враховуючи велику кількість кандидатів ми вибрали не тільки гравців до команди, але й потенційну їм заміну. Найбільше представників, зрозуміло, у чемпіона та переможця Кубку – "Динамо" (5 у першій команді та 5 у другій на чолі з тренером). У "Шахтаря" ми взяли чотирьох виконавців, у "Зорі" - трьох футболістів та тренера, також до наших збірних потрапили гравці "Дніпра-1", "Десни", "Ворскли" та "Колоса".

Перша збірна	Друга збірна
Мірча Луческу	Віктор Скрипник

Анатолій Трубін, "Шахтар" (21 матч, 15 пропущених, 10 сухих ігор)

Часом здавалося, що Пятов - вічний воротар "Шахтаря". З віком з нього просто зробили б кіборга і він захищав кольори клубу ще б сотню років. Однак минулий сезон показав, що у "гірників" є нова воротарська зірочка - Трубін. Звичайно, УПЛ не може бути мірилом якості для воротаря гранду, але ж Анатолій в свої 19 років відстояв три матчі на нуль з "Реалом" і "Інтером" і був в цих поєдинках найкращим на полі. Якщо він продовжить настільки стрімко прогресувати, то цілком може піти по стопах Луніна або Пятова - поїхати до Європи або залишитися в Україні, ставши легендою одного клубу.

Альтернатива - Георгій Бущан, "Динамо" (23 матчі, 11 пропущених, 13 сухих ігор)

Кажуть, що при Луческу прогресують всі. Георгій - не виняток. Він став основним ще під час пізнього Михайличенка, але саме минулий сезон - найкращий в його кар'єрі. Ні у кого не було стільки "сухарів" в УПЛ, а часом Жорі вдавалося відбивати по-справжньому складні удари. Цілком ймовірно, успіх в цій кампанії допоможе йому поїхати на Євро в статусі основний кіпера збірної.

Олександр Караваєв, "Динамо" (23 матчі, 2 голи, 5 результативних передач)

У свій перший рік в Києві Олександр нічим особливим не запам'ятався. Від другого сезону також багато чого не очікували і розуміли, що це гравець більше для ротації та заміни основним на правому фланзі Кендзьорі в захисті та Циганкову у середній лінії. Але кадрові труднощі вирішили по-іншому. Сашко протягом поточного сезону був основним у "Динамо" і довів, що він заслуговує на це звання. Як наслідок, став одним з відкриттів минулого чемпіонату (особливо другої частини). Людина, яка просто висікала праву бровку від своїх до чужих воріт, а також один з найактивніших виконавців "біло-синіх" за часів Мірчі Луческу. "Кара" не лише довів, що заслуговує на місце в основі, а й те, що "Зоря" - не його стеля розвитку. Можливо, вдасться перерости й "Динамо"?

Альтернатива - Додо, "Шахтер" (23 матчі, 2 голи, 6 результативних передач)

Один з найстабільніших гравців донецької команди. Якими б не були важкими часи у "Шахтаря", можна бути впевненим, що бразилець не підведе і розжене атаку правим флангом аж до чужого штрафного майданчика. Після відходу Даріо Срни "гірники" нарешті отримали достойну заміну праворуч у захисті. І не забувайте при цьому, що Додо у своєму розвитку ще не зупинився та здатен прогресувати й надалі.

Віталій Вернидуб, "Зоря" (24 матчі)

Йому вже 34 роки, але він зіграв, мабуть, свій найкращий сезон у кар’єрі. Недаремно, коли збірна України переживала важкі часи через коронавірус, саме Віталій розглядався багатьма як перша опція на підсилення захисту. Так, Вернидуба важко назвати швидкісним гравцем, але цей недолік він компенсував вибором позиції, що дозволяло йому стримувати значно швидших опонентів. А ще Віталій – це характер "Зорі", той самий, за який луганську команду назвали мужиками. У фіналі Кубка головним героєм був Нікола Васіль, але Вернидуб насправді зробив не менше для того, щоб інтрига зберігалась максимально довго і при цьому "Зоря" продовжувала боротись, а не догравати матч.

Альтернатива – Кирило Петров, "Колос" (20 матчів, 2 голи)

Якою б працьовитою та дисциплінованою команда не була, але для досягнення успіху їй потрібен клас та досвід. Кирило Петров забезпечував і те, і інше. Чемпіон Європи серед юніорів діяв максимально холоднокровно та надійно протягом сезону, що дозволило "Колосу" виграти не один матч. А під кінець сезону ще й забив максимально важливі голи "Десні" та "Олександрії", які мали важливе значення у здобутті путівки ковалівцями до Ліги Європи.

Ілля Забарний, "Динамо" (21 матч, один гол, одна гольова)

Головне відкриття всього сезону УПЛ. А як може бути інакше, коли 18-річний футболіст, про якого ще влітку 2020-го за межами Києва знали одиниці, показує дуже зрілий і впевнений футбол? Причому настільки зрілий і впевнений, що вже зараз Шевченко не боїться ставити його в основу збірної. Оборона "Динамо" за всіма показниками була найкращою в минулій кампанії та персона Забарного - одна з ключових в побудовах Луческу. Хочеться побажати Іллі одного - не зупинятися на досягнутому.

Альтернатива - Денис Попов, "Динамо" (15 матчів, один гол)

Як і колега по клубу, Денис також провів досить впевнений сезон. Але будучи на кілька років старшим за Забарного, відчувається, що Попову ще потрібно трохи подорослішати та навчитися стримувати емоції. Часом його спортивна злість перетворюється в відверту грубість, що може погано відбитися на командних інтересах. В іншому Денис, завдяки фізичним даним, грі головою, напору та непоступливості, вже схожий на Серхіо Рамоса. А такі захисники потрібні всьому українському футболу.

Владислав Дубінчак, "Дніпро-1" (22 матчі, 2 результативні передачі)

Певно, для більшості читачів його поява у символічній збірній сезону УПЛ – дивина. Але так вже склалися обставини… Окрім власного таланту, Дубінчаку допоміг збіг обставин: Миколенко провів посередній як для себе сезон, Ісмаїлі та Корнієнко були травмовані, решта конкурентів грали або нестабільно, або лише половину сезону.

Владислав же на рівні провів увесь футбольний рік – без суттєвих спадів. Так, є різниця між його виступами у першому та другому колах УПЛ, але вона помітна передусім завдяки різниці у грі команди. Владислав показує дуже трудомісткий футбол, допускаючи при цьому обмаль індивідуальних помилок. Цього вистачає для стабільного місця в основі середняка УПЛ, але чи вистачить для того, аби повернутися та закріпитися в стані чемпіона? Подейкують, що влітку у Дубінчкака буде шанс. Уже останній у "Динамо".

Альтернатива - Віталій Миколенко, "Динамо" (22 матчі, 2 голи, 3 результативні передачі)

Провів не найкращий сезон, але ближче до його завершення набрав форму. Це радує, адже на носі – Євро-2020 й збірній України потрібен такий боєць. Віталій Миколенко не став менше працювати на фланзі, але став припускатися більшої кількості помилок. Це властиво для молоді й не смертельно, якщо твій тренер – Мірча Луческу.

Сергій Сидорчук, "Динамо" (21 матч, 3 голи, 1 результативна передача)

Душа нинішнього "Динамо". У Сергія досі немає заміни за позицією. Якщо він отримує дискваліфікацію або травму, це призводить до великих проблем у киян в середині поля. Гравця не можна назвати універсалом, адже він постійно займає лише позицію опорного півзахисника. Проте в разі потреби він може опуститись до лінії захисту, граючи буквально третього центрбека, або ж трішки вище та завершувати атаки. Саме він своїм асистом у Суперкубку поклав початок перемозі над "Шахтарем", оформив "гол+пас" у одному з ключових матчів весни проти "Зорі", а також забив Франції у відборі до ЧС, коли наша збірна сенсаційно зачепилася на виїзді за нічию.

Тарас Степаненко, "Шахтар" (18 матчів, 2 голи, 1 результативна передача)

Про опорника "гірників" за великим рахунком можна сказати те саме, що й про Сидорчука. Різниця лише в тому, що цей сезон для Тараса вийшов не таким рівним, як попередні, через ковід і травми. До того ж, "Шахтар" знайшов йому заміну у вигляді Майкона. Але при цьому він залишається одним із ключових гравців у клубі та збірній та одним з найстійкішим футболістів донеччан на дистанції. У світі існує лише одна більш стабільна річ, аніж гра Тараса: щоденний схід сонця. У іншому ми так не впевнені.

Микола Шапаренко, "Динамо", 24 матчі, 4 голи, 3 результативні передачі

Провів відмінний сезон. А квінтесенцією, як і годиться, став фінал Кубка України, у якому Шапаренко проявив не лише класне уміння працювати з м'ячем, а й неабияку фізичну підготовку. Прогрес цього гравця не відзначає хіба лінивий. Адже якісне покращення гри Миколи Шапаренка дуже впадає в очі на тлі попередніх сезонів, де Шапаренко навіть не потрапляв до розширеної обойми основного складу "Динамо". Нині ж це відмінний півзахисник штибу box-to-box, що, сподіваємось, з часом ще підросте та стане українським Тьяго Алькантарою (а то й краще!).

Альтернатива - Єгор Назарина, "Зоря" (25 матчів, 2 результативні передачі)

Не від доброго життя Віктор Скрипник використовував Дмитра Іванісеню в центрі захисту. Але можна собі таке дозволити, якщо на підміну лідерові півзахисту є Єгор Назарина. Новачок "Зорі" уже повністю зрозумів непрості принципи луганської гри й провів рівний, класний сезон.

Андрій Тотовицький, "Десна", 18 матчів, 9 голів, 5 результативних передач

10-го квітня в матчі 21-го туру Андрій розірвав "Олександрію", оформивши дубль. Останній його гол був справжнім шедевром – удар п’ятою у ворота. Але в той момент Тотовицький зазнав травми і більше до кінця сезону не зіграв. В п’яти матчах, що залишились, чернігівці здобули лише шість очок з 15 можливих і не втримались в зоні єврокубків. Цей відрізок якнайкраще демонструє, наскільки "Десна" була залежна від Андрія. Якби не та злополучна травма, не сумніваємось – він би ще поборовся за звання найкращого бомбардира, а також напевне був би у розширеному списку Андрія Шевченка на Євро. Будь-якій команді знадобиться такий універсал в атаці, який на пристойному рівні володіє усім необхідних для його амплуа арсеналом.

Альтернатива - Віктор Циганков, "Динамо" (20 матчів, 12 голів, 5 результативних передач)

Мабуть, дивно, що найпродуктивніший гравець чемпіонату України не потрапляє до першої символічної збірної сезону. Але Віктор мусить зрозуміти – він головна надія українського футболу. Тому від нього очікують найкращої гри в кожному матчі і протягом усього матчу, а не епізодами. А ще йому не пробачають, коли він не забиває у фіналі пенальті, а потім говорить, що не звертає на це уваги, бо багато хто не забиває 11-метрові. Як наслідок, говорять про його слова, а не про те, що він був найкращим серед польових гравців у складі обох команд.

Віталій Буяльський, "Динамо" (20 матчів, 5 голів, 4 результативних передачі)

Час Олексія Михайличенка в якості тренера у більшості вболівальників киян асоціюється зі стражданнями. Проте досвідченому спеціалісту/функціонеру потрібно подякувати хоча б за те, що перевів Буяльського з позиції опорника до зони під нападником. Віталій другий рік поспіль проводить видатний сезон: роздає та завершує сам. Ні, не Циганков нинішній лідер "Динамо", як би спеціалісти не намагалися вішати ярлики, а саме "Буя" зі своїм талантом знаходити простір між лініями суперника головний топ нинішньої команди Мірчі Луческу. При цьому, гравець ще й ззаду встигає відпрацьовувати, а не лише на атаку.

Альтернатива - Владислав Кабаєв, "Зоря" (21 матч, 6 результативних передач)

Потрібно ще знайти в УПЛ гравця, який міг би так хвацько створювати моменти, йти на їх створення та завершувати їх. Якщо Влад був "живий", то Віктор Скрипник майже завжди кидав його до бою з перших же хвилин. Можна згадувати, що у першому колі саме його результативні дії дозволили не програти "Шахтареві" та "Динамо", але головне інше - його вміння знайти шанс там, де багато хто його не побачить.

Манор Соломон, "Шахтар" (23 матчі, дев'ять голів, одна гольова)

Ось він, головний і єдиний промінчик світла в атаці "Шахтаря". Як тільки екс-тренерський штаб зрозумів, що не можна жертвувати ізраїльтянином на користь Тайсона, то його гра на лівому фланзі засяяла дуже яскравими фарбами. Показовим став весняний період, коли Манор часто поодинці тягнув "гірників", стабільно забиваючи по одному-два рази за 90 хвилин. Соломон - найкращий бомбардир "Шахтаря" в цьому сезоні, і при правильному ставленні Роберто Де Дзербі у нього є шанс зробити серйозний крок вперед.

Альтернатива - Жерсон Родрігес, "Динамо" (22 матчі, чотири голи, дві гольові)

Ще минулого літа керівництво столиці планувало продати Жерсона. Як же все швидко змінилося. Мірча Луческу, використовуючи свій чималий досвід, зумів знайти підхід до вінгера зі складним характером і той відразу став давати результат. Жерсон перестав грати заради Жерсона, а став робити все заради загального блага. Перестав лінуватися, став грати ззаду, допомагаючи партнерам, забивав дуже важливі голи (особливо на останніх хвилинах). Так, він не завжди був першим вибором у Луческу, але коли виходив на поле, приносив користь для свого колективу.

Владислав Кулач, "Ворскла" (21 матч, 15 голів)

Нечасто найкращим бомбардиром УПЛ стає гравець, чия команда у підсумку фінішує поза межами топ-3. Кулачу вдалося скористатися невпевненістю конкурентів та увійти до історії "Ворскли" та українського футболу загалом. Третину своїх голів Владислав забив з пенальті, але "компенсацією" цього є ті корисні дії, які він робив для "Ворскли" попри забиті м'ячі: зароблені пенальті та вилучення для суперників, паси на загострення. У своїй насиченій кар'єрі Кулач провів найрезультативніший сезон, що, втім, не дозволило отримати виклик до національної збірної України. Залишається вдовольнятися місцями у різноманітних символічних збірних. Зокрема, й у нашій.

Альтернатива - Олександр Гладкий, "Зоря" (22 матчі, 9 голів, 1 результативна передача)

Він повернувся до українського чемпіонату приблизно водночас з Кравцем та Селезньовим. Але де двоє останніх, а де Олександр Гладкий?! Його дев'ять голів допомогли "Зорі" фінішувати у топ-3, а самому Олександрові стали у нагоді в контексті позицій в загальному заліку бомбардирів УПЛ за увесь час. Гладкий – восьмий з претензіями впритул наблизитися до топ-5.

Мірча Луческу, "Динамо" (20 перемог, 5 нічиїх, 1 поразка, титули чемпіона, володаря Кубка та Суперкубка)

Вже після завершення чемпіонату колишній помічник Луческу Дієго Лонго розповів історію, що перед початком сезону Жерсона Родрігеса за статистичними показниками взагалі не мало б бути в команді. Але перед грою за Суперкубок Мірча Луческу на інтуїції ввів люксембуржця до складу і той став важливою складовою успіху. Власне, ця історія показова, адже демонструє, що "Динамо" для прориву потрібен був спеціаліст, який знає як працювати з талановитими гравцями, вміє використовувати їх найсильніші сторони. Для київського клубу навіть не так важливо, що він повернув чемпіонство, перервавши гегемонію "Шахтаря", як те, що "Динамо" - це знову голодна до перемог команда, яка знає, що робити на полі.

Віктор Скрипник, "Зоря" (15 перемог, 5 нічиїх, 6 поразок, бронзовий призер та фіналіст Кубка)

Лишень згадайте, як пройшло міжсезоння. Віктор Скрипник однією ногою був у "Дніпрі-1", багато ключових гравців були у підвішеному стані. Не дивно, що коли тренер все ж залишився, "Зоря" провалила старт чемпіонату. Але вже в третьому турі зіграла унічию з "Шахтарем", а в п’ятому – з "Динамо". Зрештою, Віктор Скрипник вивів свою команду на пряму дорогу, не відходячи від свого стилю. "Зоря" знову грала ромбом і це виглядало дуже цікаво. Так, тренеру не вдалось стрибнути вище голова – періодичні провали не дозволили до останнього конкурувати з "Шахтарем". Але якщо в минулому сезоні луганці лише в заключному турі завоювали бронзу, то цього разу сумнівів у їх третьому місці не виникало задовго до завершення чемпіонату, а в якийсь момент видавалось, що їм навіть вдасться заскочити на другу сходинку. А це – явний показник прогресу.