Мілан Обрадович: Найбільше запам'ятався матч з Бешикташем - тією грою жив весь Харків

Ім'я Мілана Обрадовича добре знайоме українським уболівальникам. Протягом шести з половиною років - починаючи з сезону-2006/07 до першої половини сезону-2012/13 серб захищав кольори харківського "Металіста", а ще майже півроку в рамках того ж чемпіонату провів у київському "Арсеналі". Виїхавши з України за кілька місяців до свого 36-річчя, Обрадович продовжив кар'єру на батьківщині - спочатку виступав у "Партизані", а потім в іншому бєлградському клубі - ОФК. Повісивши бутси на цвях, він не порвав з улюбленою справою, ступивши на тренерську стезю.

Якщо комусь досі ще невідомі подробиці його нинішньої професії, то спробую ліквідувати цю прогалину. Протягом шести років, які минули з моменту завершення активних виступів у спорті, Мілан Обрадович встиг попрацювати головним тренером юнацької збірної Сербії (U-19), першим асистентом головного тренера національної збірної Сербії і головним тренером молодіжної збірної Азербайджану (U-21). З азербайджанською командою він нещодавно приїжджав до Києва, де проходив Меморіал Валерія Лобановського.

КРАСА КИЇВСЬКИХ КАШТАНІВ

- Ваш нинішній статус в азербайджанській "молодіжці" із запрошенням на турнір до столиці України якось пов'язаний? - насамперед цікавлюся у 43-річного Обрадовича.

- Можливо, той факт, що саме я є головним тренером цієї команди, і вплинув на рішення організаторів. Разом з тим у Асоціації футбольних федерацій Азербайджану склалися дуже добрі стосунки з УАФ. Наприклад, в позаминулому році українська "молодіжка" також гостювала в Баку. Тому коли нам прийшло запрошення для участі в турнірі пам'яті Валерія Лобановського, ми охоче погодилися.

- З якими почуттями приїхали в Україну?

- З особливими. Кожну хвилину мого перебування в Україні у мене лише додавалися позитивні емоції. У пам'яті спливало багато з того, що було в цій країні під час моїх виступів у "Металісті" та "Арсеналі". Я знав, що мені буде дуже приємно на душі під час візиту до Києва. Навіть не припускав, наскільки красива українська столиця в травні місяці, під час цвітіння каштанів! Що стосується Харкова, то я за ним дуже скучив. Меморіал Лобановського проходив для нас в режимі щоденних ігор, тому заскочити в це місто хоча б на кілька годин ніяк не виходило. Щиро сподіваюся, що працюючи в Азербайджані, у мене ще буде можливість побувати у Харкові.

- Коли востаннє до нинішнього приїзду були в столиці України?

- Чотири роки тому у Києві я навчався на тренерських курсах, проходячи ліцензування на категорії "А" і "Pro". У 2017 році, коли отримав "Pro"-диплом, і був востаннє в цьому місті. Пригадується, тоді ми зібралися з викладачами і "однокласниками" по ліцензуванню, добре відпочили і відзначили подію як треба!

- За час перебування в Києві з кимось із колишніх одноклубників або старих знайомих встигли побачитися?

- Для цього часу не було. Як тільки ми прилетіли в Україну, у нашої команди протягом двох днів поспіль були заплановані ігри - одна на стадіоні імені Баннікова, інша трохи далі, на "Оболонь-Арені". Процес підготовки до матчів і відновлення не залишали можливості для зустрічей. За кілька днів перебування в Києві вдалося поспілкуватися по телефону з футбольними людьми, з якими мене зводила доля в українській кар'єрі. А побачитися пощастило лише з небагатьма старими знайомими - зокрема, з моїм колегою з молодіжної збірної України Русланом Ротанем і Віталієм Ревою, з яким разом грали в київському "Арсеналі".

СЮРПРИЗ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ "МОЛОДІЖКИ"

- У першому ж матчі Меморіалу Лобановського ваші підопічні зуміли обіграти молодіжну збірну України - 1:0. Чого в цій перемозі більше - закономірності чи везіння?

- У футболі і те, й інше нерозривно пов'язані, і щоб досягати успіхів, ти повинен це заслужити. Не тільки якісною грою, але і своїм ставленням до всього. Правда, в футболі іноді буває, що команда виграє незаслужено. Молодіжна збірна Азербайджану грає в одному стилі, від гри до гри намагаючись частіше атакувати, контролювати м'яч, застосовувати пресинг і більше забивати. Що стосується матчу з Україною, то перший тайм був повністю за нами. Ми поставили гру таким чином, щоб це стало сюрпризом для української команди. Господарям довелося робити те, чого вони не звикли, особливо в іграх на своєму полі. А от у другому таймі перевага була у суперника, який не використав два хороших моменти для взяття воріт.

- Від команди Руслана Ротаня очікували більшого?

- Складно про це розмірковувати. Справа в тому, що в українській "молодіжці" дуже багато молодих перспективних футболістів, та ряд гравців не змогли взяти участь з різних причин - хтось через травми, хтось через навантаження. Звичайно, це не найсильніша молодіжна збірна України, яку Ротань хотів би бачити. Але якщо подивитися на ситуацію з іншого боку, то в його розпорядженні опинилися хлопці, які отримали шанс і намагаються довести свою спроможність.

- З чим пов'язуєте поразку від Узбекистану? Напевно з втомою після першого матчу?

- Авжеж. Судіть самі: після поєдинку з Україною ми відразу прийшли в готель. На годиннику було пів на дев'яту, час вечері. Прийнявши їжу, пів на десяту розійшлися по номерах. А після гри, як відомо, жоден футболіст нормально не спить. Адреналін, лід, відновлення тощо... На наступні день, коли на "Оболонь-Арені" мали зустрітися з узбецькою "молодіжкою", на передігрову розминку виходили о 16.00. У грі з Узбекистаном, як і днем ​​раніше у зустрічі з Україною, незважаючи на рахунок по ходу матчу, робили заміни. На це йшли задля того, щоб максимально поберегти наших футболістів. У другому матчі нам довелося важко, адже суперник виглядав свіжіше за нас, випереджаючи на один крок. Коли ж тренерський штаб узбецької команди випустив у другому таймі сім або вісім футболістів на заміну, вони ще більше прискорили гру. Ми ж не могли грати на повну силу з два дні поспіль, що і позначилося на результаті. Якщо говорити про молодіжну збірну Узбекистану, то це хороша команда. Показавши гідну гру, вона заслужено виграла.

РЕВІЗІЯ ДЛЯ ДОМАШНЬОГО МУЗЕЮ

- Що спливає в пам'яті з українського етапу вашої професійної кар'єри в першу чергу?

- Успіхи з "Металістом".

- У вашій колекції значиться шість бронзових медалей чемпіонату України. Де їх зберігаєте?

- У кімнаті моєї доньки Петри, якій у серпні виповниться 11 років. Вона збирає всі мої медалі. І свої теж - вона у мене займається модними танцями. Ще дві нагороди знаходяться вдома у батьків. Їх донька ще не забрала, але думаю, що скоро це станеться (посміхається).

- Яка з українських бронзових медалей найбільш цінна?

- (Ненадовго задумавшись). Виділю першу. У сезоні-2006/07 дуже сильним був "Дніпро", і ніхто не очікував, що ми можемо посісти третє місце. У тому чемпіонаті ми всі - команда, стадіон, база і місто разом росли з місяця в місяць, буквально на очах проходячи становлення.

- У сезоні-2012/13 в складі "Металіста" ви зіграли лише один матч, після чого взимку перейшли в столичний "Арсенал". Відтак завойовану харківською командою срібну нагороду не отримали?

- Думаю, що отримав. Треба буде вдома подивитися. Стільки медалей у мене зібралося, що пора провести "ревізію".

- У першому ж вашому сезоні "Металіст" всього на два очки відстав в підсумковій турнірній таблиці від володаря срібла "Шахтаря". Було прикро?

- Ні, не було. Протягом декількох перших бронзових сезонів нам не вдавалося пройти на рівних з "Динамо" і "Шахтарем" всю турнірну дистанцію. Але разом з тим "Металіст" ставав міцніше і перемоги над динамівцями і гірниками вже не були сюрпризом. При цьому ніяк не виходило вигравати у інших команд з туру в тур. Стабільність не давалася так просто. До цього ми йшли довгих п'ять-шість або навіть сім років. Багато в чому завдяки появі в Харкові кваліфікованих легіонерів і вихованців українського футболу рівень гри істотно підвищився, ми стали грати на рівних з грандами. Варто також враховувати, що за цей часовий відрізок "Металіст" ще й успішно продавав хороших футболістів. Тому ж "Шахтарю" - Тайсона, Девіча, Марлоса. Всі вони стали гравцями збірних: перший з них - Бразилії, двоє інших - України. Це серйозний показник.

ЗУСТРІЧ З ДІ МАРІЄЮ І ФІАСКО З "БАЙЄРОМ"

- У наступні п'ять років відрив "Металіста" від другого місця становив уже від п'яти до дев'яти очок. Чого саме не вистачало харківській команді в суперництві за друге місце?

- Були ігри, в яких непередбачено втрачали очки вдома. Пригадується, "Оболоні" якось програли, "Кривбасу". Грали внічию з аутсайдерами - "Львовом", "Харківом", запорізьким "Металургом". Та й у виїзних матчах з командами, які борються за виживання або середняками, теж не обходилося без прикрих очкових втрат. Одна з причин - основна обойма "Металіста" складалася з 15-16 футболістів, які змушені були грати на три фронти протягом усього сезону. Якщо пам'ятаєте, тоді щороку ми виступали в Лізі Європи, і майже не змінювали склад. Ті футболісти, яких "Металіст" купував, і грали. Такою була політика клубу.

Металіст перед грою зі Спортінгом

- Як вважаєте, що заважало "Металісту" зіграти успішніше в єврокубкових розіграшах? Маю на увазі ті сезони, коли виступи в Лізі Європи обривалася на стадіях 1/8 і 1/4 фіналу?

- Як я вже сказав вище, ми весь час прогресували. Не тільки на внутрішній арені, але і на європейській. У сезоні-2008/09 жереб звів нас в 1/8 фіналу Ліги Європи з київським "Динамо". У виїзному матчі ми поступилися 0:1, а в матчі-відповіді все складалося на нашу користь. У розпал другого тайму "Металіст" повів у рахунку 3:1, проте незабаром трапився автогол, який перекрив нам шлях до чвертьфіналу. А в сезоні-2011/12 ми могли вийти в півфінал єврокубкового розіграшу, проте в 1/4 фіналу нам не пощастило в суперництві з португальським "Спортінгом". У Лісабоні "Металіст" поступився 1:2, а в Харкові зіграв внічию, 1:1. У матчі-відповіді Шав'єр не забив пенальті, і це завадило нам пройти далі. Незважаючи на прикрі невдачі, наша команда завдяки вмілому менеджменту і якісній грі в процентному відношенні в єврокубкових баталіях ще додавала, і це дозволяло досягати певних результатів. З року в рік "Металісту" вдавалося обігрувати хороших суперників - "Бешикташ", "Олімпіакос", "Бенфіку", в якій на той час грав Ді Марія, двічі досить сильну "Сампдорію" і багатьох інших. Так, траплялися і провальні ігри - такі, як з "Байєром" у 1/16 фіналу в сезоні-2010/11. Але потім були єврокубкові розіграші, в яких ми на рівних грали з такими командами, як "Ньюкасл", тими ж "Олімпіакосом", "Байєром" і "Спортингом". Все це свідчило про стабільність і збільшений якісний рівень "Металіста".

- Які матчі з проведених вами в складі харківського клубу запам'яталися найбільше?

- На першому місці, поза всяким сумнівом, домашній поєдинок з "Бешикташем" в сезоні-2008/09. Це була яскрава гра, в якій ми впевнено перемогли турків - 4:1. У тому поєдинку була така ейфорія - як на полі, так і на трибунах! Тією грою жило все місто, а 37 тисяч уболівальників несамовито підтримували нас на стадіоні. На другому місці матч-відповідь з "Олімпіакосом" в Піреї в 1/8 фіналу розіграшу 2011/12. Ситуація складалася таким чином, що після домашньої поразки в першій грі з рахунком 0:1 "Металіст" міг припинити подальшу боротьбу в Лізі Європи. Однак на чужому полі в супердраматичному поєдинку нам вдалося здобути вольову перемогу 2:1 і пробитися до чвертьфіналу. Ну а на третє місце я б поставив гостьовий матч з "Бенфікою" в сезоні-2008/09. У ньому наша команда виграла 1:0, фінішувавши на першому місці в групі.

Перша частина інтерв’ю, другу читайте завтра