Мілан Обрадович: У своїй роботі використовую тренерський арсенал Мирона Маркевича

Більша частина виступів в українському футболі Мілана Обрадовича припала на харківський "Металіст", в якому він завоював не одну медаль. Про той чудовий період серб завжди згадує з теплими почуттями, дякуючи долі за проведений у Харкові час. Пограв він і в Києві, де захищав кольори "Арсеналу".

Багато чого з свого українського минулого Обрадович використовує у своїй нинішній роботі - головним тренером молодіжної збірної Азербайджану.

• Друга частина інтерв'ю. Першу можна прочитати тут>>

ОБ'ЄДНАНІ ОДНІЄЮ МЕТОЮ

- Коли мова заходить про "Металіст" періоду 2005-2012 років, то головними творцями успіху багато хто називає президента клубу Олександра Ярославського, спортивного директора Євгена Краснікова та головного тренера Мирона Маркевича. З цією думкою згодні?

- Повністю! Всі ці троє людей стали справжнім оплотом того "Металіста". Євген Красніков вміло підбирав футболістів, а Олександр Ярославський стежив за тим, щоб не тільки забезпечити всі ці трансфери, але й акцентувати зусилля на будівництві стадіону та навчально-тренувальної бази. У цьому відчувалося їхнє ставлення до харківських уболівальників, які скучили за футболом високої якості. А що стосується Мирона Маркевича, то він, як людина спокійна та розважлива, робив все для того, щоб футболісти не потрапляли в ейфорію. Тільки йому одному відомо, скільки випало труднощів і переживань на його тренерську долю за роки роботи в "Металісті". Всі емоції він тримав у собі, не виливаючи їх назовні. При цьому Маркевич встигав знайти баланс між футболістами - тими, хто грає більше, тими, хто грає менше, і тими, хто в силу якихось причин команді вже не потрібен. Говорячи про баланс, це ж стосується і Краснікова, який чітко знав, чим і як дихає команда. Той "Металіст" складався з класних футболістів, тому і був успіх. Від керівництва клубу ми очікували максимального, це максимальне отримували, тож і віддавалися грі по максимуму.

- З ким із них і колишніх одноклубників підтримуєте зв'язок по телефону або в соцмережах?

- Як тільки прилетів до Києва в складі азербайджанської делегації, зідзвонився з Євгеном Олексійовичем (Красніковим - прим. В.К.) і хлопцями, з якими грав в "Металісті". З Олександром Владиленовичем (Ярославським - прим. В.К.) підтримую зв'язок не так часто, а Мирону Богдановичу (Маркевичу - прим. В.К.) телефонував 1 лютого, привітавши його з днем ​​народження. З кожним із них як мінімум один-два рази на рік спілкуємося.

- Як ви опинилися в "Металісті"?

- Хе-хе (Посміхається). Цю історію в двох словах ніяк не розкажеш. Мій друг запропонував полетіти до Харкова на перегляд у "Металіст". Я знав, що це команда, яка тільки повернулася у вищу лігу і разом з ФК "Харків" грала на одному стадіоні. Пам'ятаю, коли я прилетів до Харкова, то від будівлі аеропорту, яка виглядала, наче автобусна зупинка, їхав по вибоїстій дорозі. На шляху до готелю траплялися якісь ями, що на ній мало нирки не залишив (посміхається). Тоді із Євгеном Красніковим, який зустрів мене, ми сміялися. Так от, в "Металісті" на перегляді я побув всього два дні і вирішив, що в ньому не залишуся. Але потім, поспілкувавшись з керівництвом клубу, зрозумів: з цими людьми можна мати справу. Мене дуже підкупило те, що вони були об'єднані однією метою і мали однакові погляди на футбол. Крім того, я переконався, що Харків буквально дихає футболом і дуже любить свою головну команду.

З "МЕТАЛІСТА" - В "АРСЕНАЛ"

- З досвіду роботи із Мироном Маркевичем щось почерпнули?

- Звичайно. Не раз дякував Мирону Богдановичу за все те, що він мені дав, як футболісту. У нього я багато чому навчився. Чимало з того, що було в тренерському арсеналі Маркевича, намагаюся використовувати і зараз. Я не був простим гравцем ні на полі, ні поза ним - це всі знають. Був енергійним і темпераментним, як всі серби. В кожному тренуванні намагаюся якимось чином використовувати те, що почерпнув з періоду спільної роботи з Мироном Маркевичем. Користуючись нагодою, хочу ще раз сказати спасибі йому за це.

- Якщо не помиляюся, ви пішли з "Металіста" в той період, коли його власником став Сергій Курченко?

- Так, саме тоді я тільки перейшов до київського "Арсеналу", в якому провів весняну частину сезону-2012/13. У столичному клубі грав на правах оренди, після чого поїхав на батьківщину. А щодо "Металіста" я тоді володів повною інформацією. Одноклубники розповідали, що спочатку начебто все було добре, але потім раптово почалися серйозні проблеми і все закінчилося плачевно.

- Як виник варіант з "Арсеналом"?

- Я ще хотів пограти, і відчував у собі сили. З київським клубом, де спортивним директором був Владислав Ващук, легко і швидко домовилися.

- У складі "канонірів" ви провели чотири місяці. Чим запам'ятався цей період?

- Після шести з половиною років виступів в "Металісті" знадобилося знову доводити свою профпридатність. Навколо мене були нові люди, довелося звикати. Гарна у нас була команда, цікава. Правда, в "Арсеналі" все було по-іншому, ніж в харківському клубі. Проте це плюс в кар'єрі, адже команду поміняв в 35 років. Я прийшов їй допомогти, опинившись в нових умовах, по-іншому тренувався. В цілому від періоду, проведеного в "Арсеналі", у мене залишилися найкращі спогади.

- Фінансові проблеми в ту пору вже існували?

- Так. Але на мені вони не позначалися, адже я грав в оренді і зарплату отримував у "Металісті". Причому, вчасно, день в день. З цим ніяких проблем не було.

ГРАТИ ПІД ТИСКОМ

- Чому вирішили повернутися на батьківщину?

- Якраз надійшло запрошення з "Партизана". До того ж, дуже хотів повернутися в Сербію і побути з рідними і близькими. Адже я майже дванадцять років грав за кордоном, і за цей час сильно скучив за сім'єю і маленькою дитиною. От і вирішив ще пограти на батьківщині.

- У рідному Бєлграді ви закінчували в "Партизані" і ОФК. Пороху в порохівницях ще вистачало?

- Чесно кажучи, я й не "підсів", і не "наївся". А за всіма показниками - як медичними, так і техніко-тактичними, які проходив у "Партизані", був одним з кращих гравців щодо фізичної підготовки. За "фізикою" я нічим не поступався молодшим партнерам по команді, та й швидкість у мене була.

- Після українського футболу в сербському як гралося?

- Вважаю, що чемпіонат України в той період був набагато сильнішим за чемпіонат Сербії. І за рівнем, і за якістю гравців. По всьому! Знову опинившись в сербському футболі, я відчув повною мірою тиск, пов'язаний з бєлградським дербі "Партизана" і "Црвени Звєзди". Між цими клубами завжди велася принципова боротьба, причому не тільки на полі, а й поза ним. Але для мене, загартованого матчами Ліги чемпіонів у складі московського "Локомотива", грати під таким тиском не було проблемою.

- Рішення стати тренером зріло давно?

- Так. Ще коли закінчував грати в "Партизані", записався в Україні в Центр ліцензування на курси тренерів. Мені пішли назустріч його директор Валерій Шамардін, методист Ігор Химич і фахівець Віталій Шамич. Я приїжджав до Києва на заняття, тож виходило, що грав і вчився паралельно. Закінчував же свою кар'єру в ОФК, де серед моїх друзів був і спортивний директор. Саме він і запросив мене в цей клуб, адже в ньому була велика кількість молодих і дуже талановитих футболістів. До речі, в ту пору п'ятеро чи шестеро гравців ОФК були чемпіонами світу серед юнаків. От і ділився з ними досвідом, поєднуючи роль тренера і гравця. Пограв я в цьому клубі півроку, як з'явилася можливість попрацювати помічником головного тренера клубу вищого дивізіону "Напредак" з міста Крушевац. Я тут же зібрав сумку і сказав "спасибі" футболу як гравець. А вже наступного дня проводив розминку з новою командою.

ПРИЗАБУТА АТСМОСФЕРА ФУТБОЛЬНОГО ХАРКОВА

- Крім ОФК і "Напредака" у вашій біографії є ​​і більш відповідальні посади, чи не так?

- Ви маєте рацію. Більше року працював першим асистентом головного тренера збірної Сербії. У цій ролі готував національну команду до матчів Ліги націй і чемпіонату світу 2018 року.

Мілан Обрадович з головним тренером збірної Сербії Драганом Стойковичем

- Своєю нинішньою роботою задоволені?

- Я ніколи не можу бути задоволений. Адже вважаю, що підопічні завжди здатні додати трохи в грі, прибравши деякі необов'язкові помилки. Варто це зробити - і будемо грати краще. Якщо ж говорити про себе, то завжди шукаю рішення, як зробити щось простіше, а головне - якісніше. У молодіжній збірній Азербайджану був певний прогрес, могли зіграти і трохи краще. У вересні починається новий відбірковий раунд, і я намагаюся зробити все, щоб підопічні прогресували - більше тримали м'яч, грали в атакуючий футбол. Це непогано у нас виходило в попередньому відбірковому циклі, коли азербайджанська "молодіжка" змагалася зі Швейцарією і Францією. Намучили ми їх тоді неабияк. Коли грали з французами, то тримання м'яча у нас було більше, ніж у суперника. І це при тому, що загальна вартість гравців молодіжної збірної Франції за даними transfermarkt більше 400-500 мільйонів євро! Багато з них грають у провідних чемпіонатах - за іспанську "Севілью", німецькі "Боруссію" (Дортмунд) і "Лейпциг", англійський "Арсенал".

- Про те, що Ярославський відроджує "Металіст", ви вже чули?

- Звичайно. І я безмежно радий тому, що Олександр Владиленович повертається. Безмежно радий за місто, за команду, за її уболівальників. Знаю, що харків'яни дуже скучили за "Металістом". Сильним "Металістом". Скучили вони за хорошими іграми і європейськими кубками. Скучили за тією неймовірною атмосферою, яка була на стадіоні і навколо нього. Маю велику надію, що в цей непростий час все буде так, як того хочуть Ярославський, його однодумці і багатотисячна армія шанувальників "Металіста". Вірю, що відроджена команда стане такою ж сильною, як і раніше, і подолавши турнірну дистанцію першої ліги, згодом зможе на рівних боротися не тільки на внутрішній арені з "Динамо" і "Шахтарем", а й у Європі. Можу уявити, скільки роботи належить виконати Євгену Краснікову, який за всі ці роки накопичив ще більше досвіду. А його у нього дуже багато - перш за все, зі створення боєздатного колективу. Він майстер своєї роботи.

- Якщо раптом вас коли-небудь покличуть працювати в харківський клуб в тій чи іншій ролі - погодитися?

- (Без коливань). Так, безумовно!