"Будь-яка команда, тільки не Маріуполь. Хотів у дорослий футбол". Велике інтерв'ю Юхима Коноплі

Юхимові Коноплі 22 роки, але в його кар'єрі вже було чимало яскравих подій. Загинайте пальці – перемога на молодіжному чемпіонаті світу, дворічна робота під крилом Олександра Рябоконя, дебют у складі національної збірної та повернення до “Шахтаря”. Зараз рудоволосий фулбек бореться з Додо за місце на правому фланзі оборони, а також намагається перейнятися ідеями Роберто де Дзербі. Більше того, вчора відбулася важлива подія у кар'єрі гравця – перший гол за рідну команду. Постраждав "Львів"

Юхим приділив нам трохи часу після тренування з командою, щоб поспілкуватися та відповісти на наші запитання. Перед вами – перша частина інтерв'ю.

- Як пройшло тренування?

- Сьогодні було не таке важке, як учора. Більше ігрових вправ. Ну і решта, всього потрохи.

- У дев'яти іграх ти віддав чотири гольові передачі (інтерв'ю записувалося до гри зі "Львівом"). Як сам оцінюєш першу половину кампанії?

- Ще одну гольову забрали. Коли Марлос забив "Вересу", у тому епізоді автогол зарахували. Загалом, хотілося б більшого, звичайно, передумови та шанси для цього були. Я у п'яти іграх виходив у старті, в решті виходив на заміни, там часу було не так багато, щоби щось зробити. Але все ж таки моменти були, а тому завжди потрібно прагнути до кращого.

- Поки що на твоєму рахунку матчі в УПЛ, кубку та Суперкубку. Як ти вважаєш, коли ми побачимо дебют Юхима Коноплі у Лізі Чемпіонів?

- У нас начебто зі здорових хлопців, не беручи до уваги Жуніора, всі у Лізі Чемпіонів уже зіграли...

- Є ще Олексій Шевченко.

- Ну і Льоха, так. Дуже хочеться зіграти, дуже чекаю на дебют, тому що Ліга Чемпіонів - це найсильніший турнір планети.

- Якщо не помиляюся, то за "Десну" ти вже грав у єврокубках?

- Так-так, у Лізі Європи. Проти "Вольфсбурга".

- Чи завжди ти грав на позиції захисника? Не тягло тебе на більш атакувальні позиції?

- Ну я вже навчений як захисник. Трохи вище можу грати і по всій бровці, але це великої ролі не грає. Де скажуть, там і гратиму. Можу і ліворуч, можу й у центрі.

- Наскільки ми знаємо, ти - один із небагатьох гравців "Шахтаря", який народився у Донецьку. Чи часто відвідував "Донбас-Арену" і який матч тобі найбільше запам'ятався?

- Постійно ходив, був на відкритті стадіону. Місто тоді гуляло страшно. М'ячі подавали із хлопцями. І на "Олімпійському" спочатку, а потім уже безпосередньо на самій "Донбас-Арені". І з футболістами виходили перед матчами, і на самі матчі ходив із татом найчастіше. Майже на всіх іграх був. Завжди стежив за командою, було цікаво, хотілося бути ближче до неї.

- У твоїх соціальних мережах навіть є фото, де ти йдеш із Даріо Срною перед початком одного з матчів.

- Так, виводили футболістів і м'ячі подавали. Все було. І трусив м'яч Ліги Чемпіонів у колі перед грою.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Konoplia Efim (@konoplya_efim26)

- Ти говорив про відкриття стадіону, а перемога в кубку УЄФА у 2009 році, яка стала великою подією для всього міста, чи пам'ятаєш ти це?

- Там було більше святкування центром міста. Була фотографія у мене теж, з футболістами поруч мене не поставили, і я все думав: "З ким же я стоятиму". І я встав, дивлюся, там поряд стоять Янукович, Рінат Леонідович, Мірча Луческу

- А сам взагалі думав у той період, що гратимеш за "Шахтар"?

- Дуже хотілося.

"Завжди хотів найкращого для Петракова. Він на це справді заслужив, він добрий чоловік"

- 2019-го року всі в Україні тільки й говорили про вашу перемогу на молодіжному ЧС. Яку мету перед вами ставили перед поїздкою на Мундіаль?

- Дійти до фіналу. Ми як зібралися на підготовку, за місяць чи трохи більше, з хлопцями, ще без тренерського штабу, тверезо оцінили шанси та зрозуміли, що з групи виходити можемо. І далі, за вдалих обставин, у нас були всі шанси йти далі і боротися за трофей.

- Конопля, Сікан, Бондар, Попов, Супряга. Для багатьох до літа 2019-го ці прізвища нічого не говорили, але після про вас дізналися, стали говорити. Чи прийшла популярність? Чи додалося підписників в Інстаграм?

- Так, і люди почали впізнавати на вулицях, було приємно. Я був у Чернігові після Чемпіонату світу, тоді вже підходили, фотографувалися, все нове було. Приємно. Ну і в соціальних мережах теж підписників побільшало. Тисячі три-чотири точно.

- В одному з інтерв'ю ти назвав Олександра Петракова дуже жорстким тренером, який може навіть довести до сліз. Чи можна вважати, що головний рецепт його успіху – дисципліна?

- У нього жорстка дисципліна була, коли ми були трохи молодшими. Бо коли діти, їх треба тримати в "єжових" рукавицях, щоб собі зайвого нічого не дозволяли. Вони ще пороху не нюхали, багато чого не знають. Ось уже у дорослому футболі, я був на зборах головної команди під його керівництвом і бачив, що зараз він з хлопцями спілкується вже не так, як з нами. У нього вже зараз більш довірчі стосунки, усі вже професіонали своєї справи. Там уже не треба ходити і перевіряти по кімнатах, не треба за комір тягати і показувати як треба.

- Чи вірив ти, що Олександр Васильович колись стане тренером головної збірної?

- Я про це не замислювався, але я завжди хотів для нього найкращого. Він на це справді заслужив, він добрий чоловік.

- Петраков викликав тебе на перший збір у вересні 2021-го, але ти тоді не зіграв жодної хвилини. Чи не прикро було, що знайомий тобі тренер залишив у резерві?

- Я тоді приїхав на товариську гру (з Чехією, - прим.), коли половина гравців уже поїхала. Приїхав, щоб грати, але вийшло, як вийшло. Це футбол, там потрібний був, мабуть, результат, і тоді був інший гравець на моїй позиції. Тож так вийшло.

"Будь-яка команда, тільки не "Маріуполь". Хотів саме у дорослий футбол"

- Після тріумфу на МЧС ти опинився у "Десні". Чому саме цей клуб?

Я взагалі казав, будь-яка команда, тільки не "Маріуполь". Я хотів трохи віддалитись від хлопців, з якими ріс в академії. Розумів, що в "Маріуполі" грає та ж молодь і я там сильно не прогресуватиму як футболіст. Хотів саме у дорослий футбол потрапити, а "Десна" на той момент була однією з найвіковіших команд в УПЛ із високим середнім віком. Мене там добре прийняли, вдячний тим хлопцям, які добре прийняли та показували, що, як, де й куди.

- А може, були інші варіанти, крім "Десни"?

- Мені сказали про "Десну", я сказав відразу: "Добре". З ними було найбільше конкретики.

- Ти переходив у клуб, де твоїм конкурентом мав стати досвідчений Денис Фаворов. Чи не було побоювань, що просто витратиш час, сидячи за його спиною чи конкуренція тебе лише надихає?

- Якщо це здорова конкуренція, коли, якщо ти сильніший, то ти граєш, а не за старі заслуги, не через те, що "улюбленець". Якщо така конкуренція, то я лише за. Насправді тоді я був окрилений і нічого не боявся, міг куди завгодно йти. Якби залишили у "Шахтарі" і дали шанс у першій команді, то й там би рвав. Не знаю, наскільки я був готовий на той час, але те, що віддавав всього себе - сто відсотків.

- Олександр Рябоконь – дуже досвідчений тренер. Чи можеш описати роботу під його керівництвом? Чи має він особливе ставлення до молодих гравців?

- Він досить прагматичний чоловік і в нього склалися певні стереотипи. Але коли молоді футболісти приходять у команду – це завжди щось окреме. Кожна людина - вона індивідуальна, а особливо коли молода, то в неї ще немає поняття доросла команда. Потрібно показати, розповісти, і кожному по-своєму – комусь жорсткіше, комусь делікатніше. Він умів завжди знайти підхід, і якщо щось не виходило чи він бачив нерви, емоції, психи, то завжди після тренування міг підійти та підказати. І у побуті теж намагався якісь моменти підказувати. Ніколи не ліз, але якщо бачив, то давав пораду, яку не нав'язував.

- Влітку 2020-го року Денис Фаворов пішов до прямого конкурента. Чи розумів ти, що станеш першим вибором у Рябоконя?

- На той час, так. У Фаворова свої питання виникли, так склалося, і він перейшов до прямого конкурента. Ми тоді від них відстали на одне очко у боротьбі за третє місце. Було трохи несподівано, але він виходив зі своїх інтересів, і йому здалося, що так буде краще.

- А щодо конкуренції. Того ж літа в команду перейшов Павло Полегенько.

- Так, прийшов Паша Полегенько, але прийшов перед самими зборами чи навіть після їхнього початку. І потім я почав конкурувати з ним.

- Під час гри за "Десну" ти встиг дебютувати у збірній України. Як опишеш роботу з Андрієм Шевченком?

- Ну, звичайно, тут без образ, але "Десна" та національна збірна, плюс під керівництвом людини, яка грала в топах і вигравала все на клубному рівні, це абсолютно різні речі. Там уже ніхто не пояснював і не розсмоктував. Якщо ти приходив за Андрія Миколайовича, то міг виконувати ті завдання, які перед тобою ставлять. Потрібно було приходити та робити те, що просили. А якщо не робив – замість тебе брали іншого.

- Наразі Андрій Миколайович став тренером "Дженоа". Давай уявімо, що тобі надійшла пропозиція приєднатися до нього. Що відповів би?

- Це був би несподіваний дзвінок, був би здивований на початку, але це все одно топ-чемпіонат. Це мрія пограти у топ-чемпіонаті, але хотілося б у гарній команді, щоб поборотися за глобальні завдання.

- Повернемося до "Десни". У листопаді 2020-го, у грі проти "Колоса" ти забив перший гол за команду, але його скасували через ВАР, коли знайшли руку в Імерекова. Чи не було відчуття, що відеоповтори – зло?

- Правильно, руку саме знайшли. Справа не тільки у відеоповторах, це, в принципі, тема для іншої розмови. У деяких моментах вони допомагають арбітрам, але в деяких - впливають на результат. Адже бувають такі моменти, як із моїм голом. Ця рука – вона не впливала на те, що я забив гол. Рука була не в мене, не в Огірі, котрий віддавав передачу. Просто з кишені її дістав. Різні моменти – буває добре, буває не добре.

- Ви тоді саме зіграли внічию, і тих очок якраз не вистачило для єврокубків.

- Так-так.

- Але ти забив свій перший гол за "Десну" у своєму останньому матчі у ворота "Маріуполя". Чи було відчуття, що закрив гештальт і йдеш із команди із забитим голом?

- Так, щось таке було. Відчував, що повинен таки забити і ось воно сталося.

- А що взагалі трапилося з "Десною" у матчі з "Маріуполем"? Чому програли ключовий матч сезону, ведучи по ходу у рахунку?

- Домбровський отримав вилучення на рівному місці, дві жовті буквально за кілька хвилин. Однієї з них точно не було. І якось "Маріуполь" додав, ми підсіли, ще й Очеретько забив шедевр із правої ноги. Дай йому ще 20 таких м'ячів, і він навряд чи заб'є. Почалися гойдалки, коли в нас було менше сил, ніж у свіжих хлопців із "Маріуполя". Ми розкрилися, і що сталося, те сталося.

- Підсумуємо. Два роки Юхима Коноплі у "Десні" - як сам оціниш цей досвід?

- Вважаю, що виріс як футболіст. Змужнів, зрозумів, що таке силовий футбол, що таке чоловіча боротьба. Зрозумів, що немає місця дитинству чи зайвим смішкам, бо є серйозні завдання і люди за них борються. На кону у когось стоїть повага, у когось слава, у когось гроші, і в принципі кожен бореться за своє завдання.

- Тобто, за два роки у "Десні" ти остаточно сформувався із гравця молодіжки у дорослого футболіста.

Так.

Про конкуренцію з Додо, роботу з де Дзербі та цілі на сезон - незабаром четайте у другій частині інтерв'ю Юхима Коноплі.