Веселий Чорноморець, емоції Миная та слабкі трансфери Інгульця. Що говорити про аутсайдерів УПЛ за підсумками півріччя

"Чорноморець" подекуди радував веселою грою. Але так результату не досягнути

Одеський "Чорноморець" зразка першого півріччя – це панки у світі української прем'єр-ліги. Їм було начхати на загальноприйняті правила. Команда Мороза, укомплектована молодими вихованцями "Динамо", не прагнула показувати гарну гру в обороні. Їх цікавила лише атака, а про захист футболісти думали в останню чергу. Начебто намагаючись виправдатися перед рідними вболівальниками, багато з яких не прийняли статус "фарм-клубу", південний колектив хотів подарувати глядачам яскраву і атакувальну гру. Але досягти результату з нею непросто.

Можна говорити, що "Чорноморцю" подекуди не щастило. За створеними моментами "моряки" йдуть у топ-6, проте реалізувати всі свої гольові шанси у них виходило рідко. Звідси й дурні втрати очок: "Вересу" програли, граючи 60 хвилин у більшості; від "Інгульця" пропустили останні десять хвилин; з "Рухом" мало не пропустили перемогу при перевазі в три м'ячі; "Колосу" програли, створивши на порядок більше моментів. Сумно? Можна сказати, що так.

Проблема одеситів у недосвідченості молодих гравців. Коли тобі від 18 до 21, починає здаватися, що ти можеш тримати високий темп і бігти від одного краю до іншого усі 90 хвилин часу. Але здебільшого акумулятор у "Чорноморця" сідав раніше. Після класного першого тайму, наступав тайм другий - менш задерикуватий і швидкий, часто програшний. З одного боку – це все можна списати на юний вік футболістів та недосвідченість тренера. З іншого – за 18 турів можна було провести роботу над помилками.

Перше півріччя "молодого Чорноморця" було веселим. Але настав час перестати бути панками, подорослішавши і ставши зрілішою командою. Георгій Грошев

"Інгулець" провалив трансферну роботу, втративши півроку

Олександр Поворознюк обіцяв, що його клуб щороку робитиме крок уперед. Але давайте подивимося на поточну таблицю і порівняємо її з підсумковою в минулому сезоні. Чемпіонат-2020/21 завершили на дванадцятій позиції, а вже за півроку після збільшення кількості учасників у лізі зрегресували на два рядки. Виходить, що петрівці не тільки не пішли вгору, а як мінімум зупинилися на місці. Чому?

Каменем спотикання виявилася трансферна політика, яка мені не зовсім зрозуміла. Якимів, Головкін, Шарай, Мельничук потужно посилили конкуренцію на лаві запасних. Сюди можна було б включити і Поспєлова, якому вдалося пробитися в старт вже в середині осені лише завдяки спаду у грі бен Салема, а також травмі Ковальова. З ким вгадали на сто відсотків, так це Сітало, Полегенько та Гальчук. Одначе із цього тріо на поняття "підсилення" заслуговує лише перший, який до цього був основним у "Олександрії". Полегенько сидів у запасі в "Десні", а Гальчук до цього виступав за "Маріуполь" – команду, яку можна порівняти за класом.

Тому мало того, що це були гравці плюс-мінус того ж рівня, то ще й просто закрили ті позиції, на яких утворилося вакантне місце через відхід, відповідно, Сітчинави та Балана. Плюс стабільності воротарській позиції все одно не додали, бо Гальчук помилявся не менше, ніж Малиш, Кринський чи Шуст минулого сезону.

Відповідно, від команди, яка, по суті, не змінилася, чекати на якийсь прорив не було сенсу. "Інгулець" залишився не тільки в голові більшості, але й за фактом аутсайдером, що доводив своїми "низькорейтинговими" матчами. Зрозуміло, що із таким колективом Сергій Лавриненко міг намагатися будувати гру лише від своїх воріт. За півроку це дало результат аж один раз – із "Динамо". Однак ви ж не сперечатиметеся, що там самі кияни просто не налаштувалися на аутсайдера, а хотіли взяти його без зайвих зусиль? До речі, у схожому стилі діяв у другому колі і "Шахтар", однак за рахунок класу своїх гравців перевершити петрівців все ж таки вдалося.

Зрозуміло, що лише критика на адресу аутсайдера – це нормально. Не співати ж оди за місце у зоні перехідних матчів. Однак кілька позитивних моментів хочеться відзначити. По-перше, це ігри з "Маріуполем" і "Десною" у другому колі, коли у "козаків" нарешті прокинулося бажання Грати, а не намагатися. У такі моменти здавалося, що ми дивимося якийсь не той "Інгулець", який був у інших зустрічах. Нічийний камбек із "Минаєм" опускаємо, бо рівень футболу у виконанні обох колективів відповідав їхньому місцю в таблиці, а мінімальна поразка "Зорі" – ну, хто ж лікар Козаку? Тому цю гру теж у актив записувати не хочеться.

Ці півроку "Інгулець" мали навчити головному: підсилення – це запорука успіху. Хоча б у контексті боротьби за виживання. Тому не дивно, що вже пішли розмови про розбудову, про відхід низки гравців і так далі. А вже після цього можна говорити про інші складові. Наприклад, про структуру гри або переїзд на свій стадіон. Адже на власній арені буде газон кращої якості, ніж у Кропивницькому, правда, Олександре Григоровичу? Олександр Риженко

У "Минаю" є емоції, але немає класу. Така комбінація не дуже підходить для еліти

Десь ми таке уже бачили… Згадаймо "Говерлу" (раніше – "Закарпаття", "Говерла-Закарпаття"), найбільш місткою характеристикою якої було визначення "команда-ліфтер". В окремо взятих поєдинках вона могла дати бій грандам (і давала – перемагала в Ужгороді, зокрема, "Динамо", псувала нерви "Шахтарю", тренер якого називав газон місцевого "Авангарду" картопляним полем). Але не вміла і не могла бути стабільною.

Не вміла грати проти прямих конкурентів, через що втрачала важливі очки та майже одразу після повернення вилітала з ліги. "Минай" торік теж фінішував у зоні вильоту й за спортивним принципом не повинен був виступати серед еліти у цьому році. Однак біда "Олімпіка" зіграла закарпатцям на руку. Дала другий шанс, який, втім, буде дуже важко реалізувати. Повинен знову трапитись якийсь форс-мажор, аби "Минай" втримався в еліті.

Сподобалися деякі окремі матчі команди Кобіна-Леонова. Був бій з "Шахтарем". Був вельми гідний та пристойний другий тайм з "Динамо", був продуктивний та підготовлений виїзд до Ковалівки, під час якого просто не пощастило. Але це окремі спалахи, які не носять тенденційного характеру. Тенденція – це втрати "Минаєм" очок там, де можна було брати максимум.

Вигравали 2:0 у "Чорноморця" вдома – зіграли в підсумку 2:2. Зрівняли рахунок у домашньому поєдинку зі "Львовом" голом "у роздягальню" – але програли 1:2. Повністю переважали вдома "Десну" за грою, однак не забили і взяли тільки одне очко замість заслужених трьох. Двічі вели у рахунку проти "Руху" у Львові й двічі дозволяли суперникові відігратися, втративши два очки. Безвольно зіграли вдома з "Маріуполем", який до того програвав усім, відпустили "Інгулець" на 2:2, хоча вели в рахунку вдома. Нарешті, "Колосові" подарували нічию вдома, пропустивши на останніх секундах, а на виїзді пропустили перед фінальним свистком двічі. У команди немає навіть зародків класу та інстинктивного вміння грати по ситуації.

Це проблема не тренерська. Був Кобін, прийшов Леонов – нічого не змінилося. Це проблема гравецька. Для більшості членів цього нашвидкуруч зібраного колективу сам факт перебування в еліті українського футболу – емоційна подія. Ось вони й грають на емоціях: б'ються, наче востаннє, проти "Динамо", і повністю "вигорають" ще до стартового свистка проти команд на кшталт "Дніпра-1" чи "Олександрії".

А ще відсутність загальнокомандного класу дуже чітко помітна на фоні Сергія М'якушка. Помітно, як один навчений, досвідчений, технічний гравець додає колективу барв. Сергій може і притримати м'яча, й пробити гостро, й віддати класну приховану передачу. Це додає грі варіативності, однак за принципом "один в полі не воїн" не може бути визначальним фактором для перемог. В останньому поєдинку півріччя ми це добре побачили. Як би не виділявся М'якушко, його зусиль недостатньо. Не можна щось змінити самотужки, коли інші партнери не забивають з десяти метрів, а в захисті біля власних воріт грають руками.

Під час паузи конче необхідні трансфери. Двоє-троє гравців з досвідом УПЛ, з умінням і сміливістю працювати з м'ячем підвищать середній рівень "Минаю" й тоді команда зможе конкурувати з тими, з ким повинна це робити. В іншому випадку буде те, що завжди: кілька добрих емоційних матчів, але загальна тенденція руху по низхідній. Акуратно у напрямку до Першої ліги. Ігор Семйон

"Маріуполь" віддаляється від іспанського вектора Маркевича, але головна проблема не в цьому

Критикувати легко. Особливо тих, хто багато працював для того, щоб їх критикували. Маріуполь став головним розчаруванням першого півріччя. Команда йде зимувати на останньому місці, програвши всі домашні ігри осені, а букмекери в їхнє виживання вірять насилу. Але Остап Маркевич просить уболівальників не сварити команду та не ставити на них хрест. Потрібні трансфери і потім прорве. Але не критикувати складно.

Влітку Остап Миронович втратив одразу двох важливих футболістів – Сікана та Бондаренка, проте не можна сказати, що у тренера залишилася суцільна молодь. Мишньов, Топалов, Стасюк, Чех, Кулаков, Кащук, Очеретько, Петерман, Кудрик – добра половина команди, яка грала за "приазовців" як у минулій кампанії, так і в нинішній. "Маріуполю" не щастило з травмами, тут сперечатися безглуздо. Втрата Чоботенка позначилася на грі в обороні, оскільки Мампассі, Удод та інші не змогли повноцінно замінити важливого центрбека. Але це не може служити виправданням на довгій дистанції.

"Маріуполь" все далі від того футболу, який так хотів ставити Остап Маркевич. Починаючи рік тому з іспанського вектора, "приазовці" стали грати все примітивніше та примітивніше. Менше володіння, менше коротких передач, більше вертикального футболу та контратак. Але навіть це не найголовніша проблема. "Маріуполь" не має характеру. Команда, як і рік тому, здебільшого виходить на поле лише для того, щоб грати у футбол. Не перемагати, а грати у футбол. Програли? Нічого страшного, після матчу тренер чи віце-президент розкажуть про розвиток молоді та позитивний прогрес. Але вісім очок за 18 ігор говорять про зворотне. Були винятки, як у іграх проти "Колоса" чи "Десни", але загалом картина однакова. "Приазовці" поступаються на загальному тлі навіть нестабільному "Чорноморцю". Там хоча б гравці біжать уперед і зрозуміло, за рахунок чого планують здобувати результат.

"Маріуполю" треба перемагати. Інших способів виховання молодих футболістів немає. Якщо Остап Маркевич не може навчити команду це робити, може, варто знайти того, хто навчить? Георгій Грошев