Прем'єр-Ліга
Прем'єр-Ліга

Прем'єр-Ліга - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф


Якби того не хотілося, але політика завжди з нами

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф

фото - УАФ, автор - Павло Кубанов


"Треба розділяти спорт і політику. Але також потрібно визнати, що вони нерозлучні"

Фраза британського письменника Кенана Маліка, котра описує всю сучасну ситуацію у спорті.

"Футбол поза політикою", "спорт поза політикою", "спорт і політика – це різні речі"… Сотні разів ці фрази періодично проскакують в ЗМІ і постійно викликають дуже змішані, а в основному агресивні та негативні емоції.

Дискусії з цієї теми особливо популярні в Україні - на нашій території триває війна вже вісім років, але в суспільстві, як і раніше, немає єдності щодо країни-агресора - Росії.

Добре б, щоб така брудна річ, як політика, та професійний спорт ішли далеко один від одного. Більшості хочеться просто насолоджуватися бомбардирськими якостями Левандовського чи Роналду, технікою Мессі, сейвами де Хеа, данками Михайлюка, ейсами Світоліної чи перемогами Беленюка на татамі.

Але в сучасному світі це, на жаль, так вже не працює.

***

Чемпіонати Європи та світу – звичайні міжнародні змагання. Проте не все так просто. Кожні два роки можна на свої очі побачити, як між собою змагаються держави – суб’єкти політичної діяльності. Громадяни однієї країни об’єднуються заради вболівання за своїх, і мало хто підтримує чужу державу. Своєрідний патріотизм, навіть коли твоя команда відверто провалюється на турнірі.

В той же час в дію вступають політики та футбольні високопосадовці. Вони обіцяють високі призові за хороші виступи для прославлення країни на міжнародній арені. Для деяких держав – це чи не єдиний шанс виділитися, коли в інших галузях прірва.

Прикладом може слугувати нехай і жартівливий, але виступ президента України Володимира Зеленського, який в нещодавньому новорічному привітанні не оминув тему футболу:

"А як ми вболівали за нашу збірну з футболу на Євро! Вона об'єднала нас усіх і зробила щасливими наших виробників заспокійливого. Україна – серед топ-8 найкращих у Європі. І це звучить круто! І у 1/4 фіналу ми програли Англії. Програли лише тому, що наші хлопці не хотіли зіпсувати відносини України із стратегічним партнером"

"Стратегічним партнером"… Але ж "футбол – поза політикою", чи не так?

А як сильно борються за проведення ЧС чи ЧЄ країни. Запрошення мільйонів багатих туристів водночас (і ще багато-багато плюсів) – це ж така приваблива можливість, від якої ну дуже важко відмовитися. І, звичайно, часто вибір місця проведення того чи іншого турніру відбувається далеко не чесним шляхом.

***

Футбол уже давно з гри для бідних перетворився на повноцінну галузь світової економіки з багатомільярдним обігом. Ліга чемпіонів, Ліга Європи та ті ж згадані ЧС та ЧЄ мають постійних спонсорів. Але ці спонсори не лише вливають свої гроші в турніри, а й політично впливають.

Не зважаючи на військову агресію РФ, УЄФА продовжує рекламувати Gazprom. Гроші ж не пахнуть. Більше того, УЄФА використовує такі зв’язки задля просування лише своїх ідей. Німецьке видання Süddeutsche Zeitung зазначало, що лондонський "Челсі" вийшов з Суперліги через вплив Кремля на російського олігарха Абрамовича, власника клубу. Не гоже, щоб підданий ішов проти турніру, який фінансує його пан. Чи і це не політика?

Якщо вже пригадали військове вторгнення на Сході України, то варто і згадати наших українських ультрас, котрі стали одними з перших добровольців і пішли воювати проти однієї із найсильніших армій світу – Росії. Тоді саме футбольні клуби стали об’єднавчим елементом людей, котрі віддавали життя за рідну для них територію.

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф - изображение 1
ultras.org.ua/Автор невідомий

Також у світовій історії були баталії, які напряму пов’язані з футболом. Найвизначніша з них – це "Футбольна війна" 1969-го року між Сальвадором і Гондурасом. Тоді ЗМІ повідомляли, що конфлікт спалахнув через відбірковий матч на Чемпіонат світу якраз між цими двома збірними. Сальвадор і Гондурас тричі мали зіграти між собою у боротьбі за путівку на Мундіаль-1970, проте це протистояння стало вершиною емоційного стовпа, який переріс у війну.

Звичайно, у фундаменті конфлікту стояли економічні та геополітичні причини, проте саме поєдинки, а особливо дії вболівальників під час них, призвели до початку військових дій. Під час перших двох матчів були сутички між фанатами, які призводили навіть до смертей. Найбільше страждали саме сальвадорці, котрі зрештою і пішли військовим наступом на Гондурас 14 липня. За шість днів війни загинуло більше двох тисяч людей і переважно це були мирні жителі. Хто переміг? Програли обоє: населення обох країн мусило тікати, а економіки Сальвадору та Гондурасу впали у глибоку кризу. Як бачимо, залишити політику за межами спортивної арени не вдалось.

Є і сучасніший варіант "Футбольної війни". Стався він у 1990 році у столиці Хорватії. Знову ж таки, на той час з різних причин ситуація була загострена максимально, однак саме футбольний матч 13 травня того року фактично розпочав Югославську війну. Тоді зустрілися в Загребі клуби, які ненавиділи один одного не тільки по-футбольному: місцеве "Динамо" та белградська "Црвена Звезда". Фанатські рухи обох колективів ніби заздалегідь уже готувалися до війни: обидві сторони були дуже потужними, численними, конфліктними та готовими кинутися в бій будь-якої миті. Багато сучасних представників так званих "жорстких" у порівнянні з тими фанатами - це смішний аналог з пластиковою склянкою пива в руках.

Читайте такожФутбол війни. Тридцять років вчинку Звоніміра Бобана, який став символом хорватської боротьби з режимом

Історія, як Звонімір Бобан рознімав ультрас, захищав своїх і боровся з поліцейськими вже стала легендарною. Поєдинок на футбольному полі став символом боротьби з белградським режимом, і цей символ став одним із успішних факторів незалежності Хорватії.

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф - изображение 2

chas.cv.ua/Автор невідомий

Або ж тримайте не футбольну історію, коли політика визначила перебіг спортивного змагання. 6 грудня 1956-й. Олімпіада в Мельбурні, що відбувається на фоні придушення Угорського повстання військами СРСР. За іронією долі на турнірі з водного поло зустрічаються збірні Угорщини та Радянського Союзу. Угорці, переповнені бажанням помсти, створили, м'яко кажучи, максимально некомфортні умови для радянських спортсменів. В якийсь момент Валентин Прокопов завдав удару Ервіну Задору та розсік йому шкіру над оком. Угорець виліз з байсейну з закривавленим обличчям, після чого весь зал вибухнув обуренням. В ситуацію навіть довелось втручатись поліції. Питання: чому угорця не зіграли проти совєтів з думкою, що "спорт поза політикою"? Може тому, що на Батьківщині загинули близько трьох тисяч їх співвітчизників?

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф - изображение 3
Фото - Getty Images

***

Давайте вирушимо на Далекий Схід – саме там відбулася остання на даний момент літня Олімпіада (в Японії) та запланована наступна зимова (в Китаї). Знову ж таки: міжнародне змагання, де країни між собою міряються всім чим можуть, щоб виступити краще. І тут теж фінансова сторона є важливою.

Призові за медалі – це чи не основна форма мотивації спортсменів. Цікаво, що одні з лідерських позицій за сумами посідають країни пострадянського простору. Україна виплачує своїм спортсменам за золото 125 тисяч доларів. Серед інших представників колишнього СРСР розцінки такі:

  • Грузія – 318 тисяч доларів;
  • Казахстан – 250 тисяч;
  • Азербайджан – 248 тисяч доларів;
  • Узбекистан – 200 тисяч доларів;
  • Молдова – 166 тисяч доларів;
  • Білорусь – 150 тисяч доларів.

В РФ пішли хитрим шляхом. На Олімпіаді в Сочі 2014-го року за золото виплачували в російській валюті 4 мільйони рублів. В доларах ця сума складало близько 115 тисяч. В той же час у 2020-му році були ті ж 4 мільйони рублів, проте через падіння національної валюти в доларах ця сума дорівнює вже 54 тисячам. Також Росія виплачує довічну стипендію кожного місяця 52 тисячі рублів – загалом за сьогоднішнім курсом приблизно 8 тисяч доларів на рік.

До прикладу наведемо призові за золото в інших країнах:

  • (1) США – 37.5 тисяч $;
  • (3) Японія – 45.2 тисяч $;
  • (6) Австралія – 15.1 тисяч $;
  • (8) Франція – 65 тисяч $;
  • (9) Німеччина – 22 тисячі $;
  • (10) Італія – 212.4 тисяч $.

Усі ці держави представляють першу десятку загального заліку Олімпіади в Токіо (в лапках вказана їхня підсумкова позиція). Лише італійці виокремилися своєю щедрістю, також досить багато платить і Франція, а ось для інших – це чисто символічні виплати.

Ще з часів Радянського союзу іде така мода, що потрібно за рахунок спортсменів рекомендувати себе на міжнародній арені – через це і такі призові. Також це стало причиною допінгу російським спортсменам, за що тепер на олімпіадах виступає "Олімпійський комітет Росії", а не збірна Росії. Таке шахрайство цілком вписується в російську логіку: більша кількість медалей, вище місце в загальному рейтингу, велич держави для власного народу. Навіщо тоді думати про внутрішньополітичні проблеми?

Але з СРСР-рівським синдромом заохочення спортсменів для визнання на міжнародному рівні все ясно. Головне – це те, що не лише пострадянські країни, а решта в світі платять з державного бюджету за те, щоб їхня команда була в списку вища за інші. Що ж це, якщо не політика?

Також варто згадати про скандал, котрий стався якраз на Олімпіаді минулого року: українська бронзова призерка Ярослава Магучіх обнімалася і раділа перемозі разом із російською чемпіонкою Марією Ласіцкене. Все б було нічого, якби обидві (нехай і формально) не представляли збройні сили ворогуючих зараз держав. Ну і як світове суспільство може серйозно сприймати війну в Україні, якщо її офіційна представниця перед сотнями камер любиться з офіційним представником ворога? Та ніяк.

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф - изображение 4
Getty Images/Global Images Ukraine/ Автор - Michael Steele

Перед зимовою олімпіадою у Пекіні міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт заздалегідь спробував убезпечитися від таких казусів:

"Всі спортсмени обізнані, вони знають, як себе вести в таких ситуаціях. Вони не повинні бути поруч, коли стоять спортсмени з Росії з прапором. Щоб вони не були разом. Вони повинні це знати. Ми над цим працювали. Після літньої Олімпіади не вперше зустрічалися зі спортсменами і це обговорювали"

І не забувайте, що всі переможці чують гімн своєї держави та стоять поруч із своїми прапорами.

***

Повернімося до футболу, а точніше – до ліміту на легіонерів. Дуже поширена проблема, а особливо для "Шахтаря", котрий хоче натуралізувати вже третього бразильця за останні кілька років – Алана Патріка. До речі, якщо в УПЛ ще поки нормальна квота на легіонерів (на полі повинні перебувати хоча б чотири українця), то в ПФЛ – суцільний жах для харківського "Металіста" (всього три легіонера у грі).

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф - изображение 5
Фото: ФК Шахтар Донецьк

Для чого взагалі ліміт? Для того, щоб в українському чемпіонаті грали саме українські гравці, котрі надалі будуть боротися за виступи у "синьо-жовтих" футболках. Все логічно: чим більше наших футболістів, тим більше ігрової практики для них, тим (теоретично) має бути сильніша збірна. А збірна виступає на міжнародній арені під державним стягом, борючись за визнання у світі. Так, так, щоб потім "програвати стратегічним партнерам". Неймовірний збіг. Чи все-таки не збіг?

Та і не лише в Україні таке існує. В тій же Росії є, але вже залишимо її в спокої. Пригадаємо проблеми Шевченка (нехай і недовгі) в "Дженоа", коли він би зміг придбати собі знайомих йому українських футболістів, проте в команді був вже майже вичерпаним ліміт на трансфери гравців не з паспортом європейського союзу. Знову ж таки політика, проте в трохи більших географічних масштабах.

Загалом така практика ліміту на 2019-й рік застосовувалася в 75% національних чемпіонатів. В тому числі певні обмеження діють в Англії та Німеччині. Зокрема, в заявці команди в АПЛ повинно бути вісім гравців з 25, котрі виховані в англійських або валлійських клубах. А ось до списку на сезон команд Бундесліги повинні входити відразу 12 німецьких гравців.

***

Так, не потрібно забувати про бізнес-складову футболу. АПЛ печеться за те, щоб новачки були якісними, щоб не падав рівень клубів, а відповідно – щоб не було зменшення заробітків ліги. Поступово в європейському футболі схема з кількістю легіонерів вичерпує себе, і чемпіонати стають більш інтернаціональними. З часом ця проблема трохи зменшить свій вплив на клуби. Щоправда, Україні до такого далеко. Футбол, та і загалом спорт в нас, на думку влади, націлений на визнання.

"Футбол поза політикою" – це коли немає міжнародних змагань типу Євро чи Мундіалю. Якщо між собою борються країни, то це вже змагання обов’язково має політичний підтекст. І дивно з цим сперечатися. Єврокубки – ось альтернатива. Здавалося, б що і "Челсі", і "Ліверпуль" і "Манчестер Сіті" представляють Англію, проте лише географічно. Загалом вони працюють на своє визнання і власні досягнення – важко тут угледіти політику.

Але навіть серед клубів можна знайти її. У травні 2021-го футболісти "Манчестер Юнайтед" Поль Погба та Амад Діалло після матчу проти "Фулгема" в АПЛ винесли на поле прапор Палестини, підтримуючи її у її політичних (ну, принаймні, точно не футбольних) поглядах.

Зрада чи перемога? Чому спорт поза політикою – це міф - изображение 6
Getty Images/Global Images Ukraine/ Автор - Laurence Griffiths

Та вже, напевно, і не варто згадувати футболістів, котрі після перемоги в турнірах виходять на нагородження з прапорами своїх країн.

Як підсумок можна зазначити, що спорт – це НЕ політика. Проте обов’язково у ньому є політичний підтекст, котрий ЗАВЖДИ буде з ним. На жаль, хоч якась частина політики є ледь не у кожній галузі нашого життя. Спорт – не виключення…

Оцініть цей матеріал:
Коментарі
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти
MU777777 (Дергачи)
статья для даунов...слава
Відповісти
0
0
Повернутись до новин
Коментарі 18
MU777777 (Дергачи)
статья для даунов...слава
Відповісти
0
0
Astor Astor (Одесса)
Какая-то сумбурная статья. Смесь банальностей, глупостей и совершенно отфонарных заявлений. К чести автора - банальностей больше :)). Но и глупостей тоже хватает.
Відповісти
0
6
krakow (Херсон)
Не надоела еще эта мулька,автор -"страны бывшего СССР"?
Відповісти
1
4
Astor Astor (Одесса)
Сразу видно, что статью писал афигенный эксперт в спорте: "...победами Беленюка на татами." Беленюк на татами? Оригинально!
Відповісти
0
5
avatar
beatles (Крижопіль)
спорт - это политика, ты не можешь участвовать в международных соревнованиях, тем более с призовым фондом не принадлежав к какой-нить стране. спорт-политика, а спортсмены - бройлеры, которые помимо наград зарабатывают еще и очки стране, не нравится страна - меняют (что мало таких случаев?)
Відповісти
4
1
Dnepr1978 (Днепропетровск)
Чесно говоря не знал, что англичанам проиграли специально. А так разве можно?
Відповісти
2
3
Mexxxxx (Просяная)
Спорт вне политик, хорошо, ладно. Но это к нам не относится. Где у нас политика. У нас война. Тысячи погибших, отобранные территории, линии разграничения и т.д. Война это не политика, ну как можно сравнивать. Торговая война, какая-то там экономическая это еще можно к политике относить и там что-то к спорту тулить. А когда война, кровь, то вы извините. У нас могут быть плохие отношения с условной Венгрией, там паспорта раздают, что-то нам блокируют в решениях ЕС, вот тут да это называется политикой. Отношения напряженные, но их не надо смешивать со спортом, играть с их командами, тут все верно - спорт вне политики. А тут такая огромная статья, что-то поясняют, подгоняют понятия, как-то пытаются и так и эдак. Не надо этого всего. Спорт и война связаны, точка. Можно полецимерить, ну мы ж не объявили военное положение, ну мы ж не доказали присутствия их войск, ну зеленые человечки это ж местные из военторга вышли... Но мы все взрослые люди и понимаем что к чему, особенно семьи тех четырнадцати тысяч погибших. Поэтому не надо напрягаться угодить всем, пишите как есть, а каждый сам примет решения что и как со спортом.
Відповісти
5
4
Astor Astor (Одесса)
Зеленые человечки были в Крыму, Крым отжали за пару недель. Какая война следующие 8 лет, с кем?
Відповісти
0
8
avatar
victor1306 (Мадрид)
пішов на ЙУХ!
 
4
0
филанкрот (donetsk)
з тими самими чоловічками
 
3
0
Acsakal (Kharkiv)
Ти не знаєш, що той самий гіркін спочатку віджав Крим, а лише потім поїхав на Донбас і був би одним з директорів лугандона, якби не влип в катастрофу з малазійським Боінгом? Ти не бачив відео "Привіт, Чита! - Привіт, Улан-Уде!"? Ти не знаєш, що пасічник з чепушиліним є не лише громадянами рф, але й членами "єдинаї рассєї"? Тобі справді подобається прикидатися ватним шлангом і блєяти щось про "їхтамнєт", чого вже навіть пуйло не робить?
 
1
0
Prideman (Lviv)
Вже навіть Путін давно визнав, що анексія Криму це була спецоперація Рашки. Але знаходяться ще такі як ти клоуни...дивина
 
0
0
jeremi33-3 (Сумы)
Політику не можно відокремлювати не від чого... Ти хліб купуєш? Ціна хліба залежить від політики, урегулювання цін.Та усе, що зв'язано з грошима - це політика. А з грошима зв'язано УСЕ!Тому люди, що поза політикою - це лише мерці, бо тільки їм вони не потрібні
Відповісти
3
2
Astor Astor (Одесса)
Правильно. Когда хлеб стоил по 4,50 (а газ по 78 копеек), вам не нравилось. Вы пошли скакать на майданы. Теперь хлеб стоит 20 (а газ доходит до 60 гривен), и вас всё устраивает.
Відповісти
3
6
leoniddnipro (Днепропетровск)
Якщо б не пішли на Майдан, хліб зараз би коштував у рублях!
 
4
1
avatar
victor1306 (Мадрид)
пішов на ЙУХ!
 
3
1
Acsakal (Kharkiv)
Йде сам смоктати свій "дешевий газ" з прутня пуйла.
 
1
1
Prideman (Lviv)
Слухай клоун, якби ми не скакали на Майдані. то в нас би зараз було як в Білорусі і в Казахстані. ДИКТАТУРА!!! тобто людей би пресували...мяко кажучи... Второпав?
 
0
0

Новини Футболу

Найкращі букмекери

Букмекер
Бонус