Сумувати не будемо. Зникнення ФК Львів - найкраща новина цього сезону

Український професіональний футбол знову може втратити ФК "Львів". За інформацією ЗМІ, клуб доживе до завершення поточного сезону, а далі власників доля проєкту не цікавіть. Здавалося, смерть футбольного клубу має бути негативним фактором. Проте не цього разу. Олександр Риженко доводить, що існування цього проєкту не приносило ані місту, ані країні жодної користі.

Амбіції. Це все, на чому тримається український футбол. Амбіції довести свою спроможність ставити на коліна своїх колег-бізнесменів у спортивному змаганні, не виходячи самому на поле. Амбіції похизуватися своїми можливостями на фоні односельчан. Або ж просто вважати себе крутим, якщо маєш футбольний клуб в УПЛ.

До початку війни з Росією у 2014-му ще говорили про статус: наче футбольний клуб - це дорогий годинник від Армані. Нехай час на ньому потрібно підганяти кожен місяць, але ж "Армані"!

Приблизно така ж ситуація була з футболом. Після 2014-го "амбіції" остаточно посунули "статус". Навіть поява "народного клубу Верес Рівне" на футбольній мапі України - це амбіції. У 2015-му команда Олексія Хахльова заходила в український футбол з дуже зухвалим проєктом беззбитковості не завдяки президенту-олігарху. Нехай не вийшло, але амбіції були неординарні для нашого футболу.

Зі "Львовом" все було не так із самого початку.

21 травня 2018 року. Один із найганебніших днів в історії українського футболу. Почесний президент "Вереса", який на той час виступав в УПЛ, Богдан Копитко повідомив, що клуб буде перейменований на ФК "Львів". Аргументація: "Значна частина уболівальників не може відвідувати матчі улюбленої команди в двохстах кілометрах від дому. Тому було прийнято спільне рішення про повернення Вереса в Рівне".

Фактично ФК "Львів" отримав місце у Прем'єр-лізі в обхід Першої ліги. Такого до та після не дозволяв собі ніхто. Навіть заможні "Металіст" Ярославського та "Дніпро-1" сумлінно рубалися серед клубів двох найнижчих професіональних дивізіонів країни та на власні очі знайомилися з горбистими стадіонами Нікополя, Нової Каховки чи Берислава.

Ймовірно, це була єдина в історії футболу афера, яка мала повністю легальне підґрунтя, адже обидва клуби - "Львів" та "Верес" - просто змінили назви, емблеми та місця реєстрації, формально залишаючись у своїх лігах. Але на виході виявилося, що Богдан Копитко отримав зручний для себе проєкт у своєму місті. Чому йому було настільки нецікаво фінансувати футбольний клуб під назвою "Верес", а він неодмінно мав називатися "Львів"? Питання на мільйон.

Чим в першу чергу запам'ятався цей перероблений "Верес"? В першу чергу дивакуватою трансферною політикою. Кого тільки у цьому "Львові" не було: Ліпе Велозо знайшли у Японії, Педро Вітора у Греції, Ренана у другій лізі Мальти, Казлаускаса у Литві, Міхобі - четвертий дивізіон Франції, Муріло витягнули з найгіршої команди Бахрейну, у Шини до УПЛ взагалі рік без клубу був. Це було схоже на футбольний симулятор, коли просто шукаєш по базі гравців, які готові перейти до клубу без завдань. Варто відзначити, що декілька вдалих придбань було. І навіть була непогана думка зробити клуб прибутковим за рахунок продажу футболістів. Однак все чомусь на рівні ідеї й захлинулося, а плин кадрів - залишився. Неначе за рахунок ротації клуб вирішував якісь власні питання, які були мало пов'язані конкретно із футболом або місцем у таблиці. Це була не зовсім деградація. Це рух без цілі. Не вгору чи вниз, а радше в бік.

Поточний сезон став для клубу вже п'ятим в УПЛ після ребрендингу. Але ми так до кінця й не зрозуміли: яка концепція цього клубу? чому за цей "Львів" мають вболівати? яку мету переслідує клуб своїм існуванням? конкуренція за звання найкращого клубу міста? Так "Львів" за вболівальника й не боровся, а за промо іноді відповідав Паріматч. Навіть прізвисько "синьо-золоті леви" дивне, адже перша команда грала або у білій, або у бордовій формі.

Схоже, усі ці питання по ходу чемпіонату собі задавав й Богдан Копитко та не знайшов жодної відповіді. Тому процеси в клубі були пущені за течією, і розпочався справжній хаос: взимку зібрали з нуля повністю нову команду, а за декілька турів весни з незрозумілих причин змінили головного тренера, який цей склад й збирав.

Те, що клуб приречений на зникнення, стало зрозуміло у березні цього року. "Львів" оголосив про призначення на посаду віцепрезидента Олексія Боровикова: раніше цей громадянин США працював у старих "Карпатах" та "Вересі", а також київському "Арсеналі". Помічаєте закономірність? Жоден із цих клубів не існує, або існує вже з новими власниками та перезаснований.

Вибачте вболівальники "Львова", які все ще є та вірять у красиву історію клубу. Особисто знаю людей, які вболівали за команду у славні часи братів Баранців та Сергія Ковальця, молодість та азарт, які привнесла команда-дебютант до УПЛ у 2008-му. Але цей клуб немає нічого спільного з тим: ні юридично, ні фактично. Навіть дитячо-юнацькою школою Богдан Копитко не опікувався: за неї продовжили відповідати ті самі інвестори, які утримували клуб у Другій лізі. Тобто ПФК "Львів" в УПЛ і ФК "Львів" у турнірі U19 УПЛ - це дві різні структури: з різним керівництвом, сайтами, емблемами та джерелами фінансування.

За п'ять років "Львів" навіть не спробував переконати, що комусь потрібен. А коли в житті хтось не потрібен, то краще цього позбавлятися. Зникнення першої команди не означає ліквідацію футбольної школи. Так, максимум на рівні ДЮФЛ, але саме з цього починалося відродження у 2016-му.

Можливо, вийде з третьої спроби.