Віталій Кварцяний: Про дзвінок Байдена, Lexus на день народження та плани на 80-річчя

Багаторічному наставнику луцького "Торпедо"/"Волині" Віталію Кварцяному виповнюється 70 років. Досвідчений фахівець, який попрацював також у польському КСЗО (Островець), хмельницькому "Поділлі", запорізькому "Металурзі" та криворізькому "Кривбасі", поділився з кореспондентом UA-Футбол не лише особливостями особистого свята, а й відверто розповів про свої сподівання та плани.

Минулого тижня доля закинула ювіляра за кордон. Знаходячись на півночі Європи, Кварцяний охоче відповів на всі запитання "ювілейного" інтерв'ю.

ЗАЙВА ВАГА НА ВЕЛИКДЕНЬ

- На скільки років почуваєтеся, Віталію Володимировичу? – насамперед цікавлюся у іменинника.

- Відповім так: життя тільки починається! Але інакше розуміється.

- Яка фраза з відомих пісень про день народження вам ближче - "День народження - сумне свято" чи "На жаль, день народження тільки раз на рік"?

- Відношусь до них ніяк, бо взагалі не люблю днів народження. Єдине для мене свято – це Новий рік.

- А такі значущі християнські свята, як Різдво та Великдень?

- Щодо Різдва, то я Хома невіруючий. Не є релігійним фанатиком, хоч і до атеїстів себе не відношу. Можу зайти в костел – мені до вподоби його аура. Можу зайти до церкви. Відвідування храмів дає позитив, оскільки ти відчуваєш якусь відповідальність перед людьми, з якими там перебуваєш. Колись я з мамою ходив у костел, ходив із знайомими. А на Великдень тільки вагу набираєш – їсиш різні салати, олів'є. Втім, як і на Новий рік.

- Від кого з відомих людей телефонний дзвінок із привітаннями був для вас особливо несподіваним та приємним?

- Якщо говорити про серйозних людей із державного апарату, то ніхто ніколи не дзвонив. Думаю, що я не така вже важлива персона, щоб удостоюватись підвищеної уваги. Тим більше, що завжди перебував із представниками влади на дистанції, вирішуючи лише специфічні службові питання. Інша річ – люди футболу. Від багатьох із них було чимало дзвінків. Телефоном мене вітали керівники національної Федерації футболу Анатолій Коньков, Андрій Павелко. Дзвонив Григорій Суркіс, завжди вітав телеграмою та листом Рінат Ахметов. Дуже приємно отримувати вітальні дзвінки від моїх колег – голів обласних Асоціацій футболу, футболістів, які грали в київському "Динамо". А якщо говорити про більш масштабні особи, то ні Білл Клінтон, ні Джо Байден мені не дзвонили (посміхається).

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ У ДЕНЬ ТРЕНЕРА

- Який із днів народження запам'ятався вам найбільше своєю неординарністю?

- Із 365 днів у звичайному році та з 366 днів у високосному саме 19 липня визначено як міжнародний День тренера. Думаю, що це не просто так (сміється). Якщо ж говорити про день народження, що запам'ятався, то такий був 14 років тому, коли "Волинь" відкривала сезон-2009/10 у першій лізі. Ми грали в Овідіополі проти "Дністра" та перемогли 5:1. Хоча ведучи в рахунку 5:0, мої підопічні зменшили оберти і пропустили м'яч. Після фінального свистка команда задоволеною зайшла у роздягальню, а я, весь мокрий від сильної спеки, 45 хвилин розповідав хлопцям, як вони неправильно грали. При цьому геть-чисто забув про власний день народження і про те, що після матчу на мене чекали п'ятеро одеських друзів. "Ми підготувалися, Віталію. Є рибка та інша закуска – поїхали з нами!" - сказали вони. Однак їхати кудись експромтом не було бажання, тому що в наступному турі на нас чекав інший виїзний поєдинок – у Кіровограді із "Зіркою". Відчував, що гра буде важкою. Так воно й сталося. Зіграли 2:2. У ході матчу "горіли" 0:2, але після проведених замін вдалося двічі забити та вирвати нічию. От і подумалося: після розслабухи від овідіопольських 5:1, і якби я ще погуляв із друзями, попив шампанського – було б зовсім не "те". Я ж навантажив хлопців і в Кіровограді вдалося ледве зіграти внічию.

- Чи часто бувало, коли день народження припадав на календарний матч вашої команди?

- Окрім уже згаданої гри з овідіопольським "Дністром" у моїй українській кар'єрі таке було ще один раз, у сезоні-2007/08. "Волинь" тоді також грала в гостях із "Львовом" та поступилася 0:1. У більшості інших випадків гри за календарем припадали за один-два дні або після дня народження. Бувало, що й не вигравали.

СЛОН У ПОДАРУНОК

- Олег Блохін мені якось розповідав, що найнесподіванішим подарунком на День народження був... порожній конверт. З вами щось подібне траплялося?

– Мені ніколи на день народження не дарували гроші. Ніколи в житті! Були лише подарунки. Найбільше я не люблю, коли дарують квіти. Якщо колись давно букет був у нас символом чогось святкового, то зараз - ні. Але ж ти не скажеш тому, хто дарує: "Ну навіщо він мені потрібен?". До речі, у сусідній Польщі, де мені доводилося працювати на початку 90-х, квіти на день народження вже не дарують. Традиції змінилися. А щодо моїх подарунків, то дружина зазвичай наступного дня їх розглядає. Серед них часто дарують слонів – це мені більше подобається.

- Слонів?

- Так. Багато хто знає, що я колекціоную різні сувеніри у вигляді слонів: різні статуетки – індійські, африканські, наші… Як великі, так і малі – от мені їх і дарували. Назбиралося з роками чимало.

- А який подарунок був для вас найціннішим?

- Скажу чесно, не кривлячи душею: мій друг, президент луцького клубу Василь Столяр подарував мені на день народження свій Lexus. Здається, це було 55-річчя. Приніс ключ і вручив. Класна машина.

У БОРГУ ПЕРЕД РОДИЧАМИ

- Як зазвичай Віталій Кварцяний відзначає день народження?

- Найбільше мені комфортно святкувати у родинному колі, коли за столом збираються син, онуки, найближчі і рідні люди. Десять років тому, відзначаючи 60-річчя, я сказав, що на 70-річчя обов'язково зберу всіх родичів. До цього не завжди вдавалося разом із ними день народження відзначати, тож я перед ними в боргу. Переважно завжди приходили близькі знайомі, вітали колеги. Але, на жаль, на 70-річний ювілей знову не зможу всіх зібрати: ситуація така, війна. До того ж зараз я перебуваю в шведському Гетеборзі, на найбільшому міжнародному дитячо-юнацькому турнірі. У Швеції буду ще тиждень, тож цього року не до дня народження. Якщо хочуть, нехай мої рідні та близькі у Луцьку святкують без мене. А ні – значить, нехай дочекаються мене, зберемося разом, поп'ємо чай із тортом. А хто хоче – шампанське. Впевнений, що на 80-річчя всіх родичів точно зберу.

- Яке вбрання зазвичай одягаєте на власне свято?

- Те, що простіше. Одягаю світло-блакитну чи білу сорочку, світлі штани.

- А як щодо антуражу та святкового столу?

- Нічого особливого. Якихось вишуканих страв індивідуально для мене не замовляю. Дружина завжди добре готує, вона щодо цього є господарем ситуації. Віддаємо перевагу традиційним українським стравам, робимо бутерброди, салати. Це щодо святкування в тісному сімейному колі. А коли день народження відзначаємо у клубі, то цей захід традиційно проводимо на стадіоні "Авангард". За дванадцять років спільної роботи з Василем Столяром так було рік у рік – і на 50-річчя, і на 60-річчя, і не в ювілейні дати. З усього Луцька прийти і привітати мене міг будь-хто з друзів, знайомих, колег. У мене є друг Сергій Мосійчук, відомий на Волині виробник м'ясної продукції "Тростянецькі ковбаси". Він забезпечує своїми виробами, які нарізаються на святковий стіл в офісі на "Авангарді". Стадіон – мій другий рідний дім із самого дитинства. Ось тільки останнім часом він чомусь змінився, став дещо іншим. Це складно пояснити, але зараз для мене аура стадіону зовсім не така, як раніше. Мабуть, щось неправильне сталося, що породило у мені такі відчуття.

ПАТРІОТ СВОГО КРАЮ

- Яка страва незмінно має бути присутньою на домашньому столі у ваше особисте свято?

- Дружина дуже смачно готує морквяний торт. Це моя улюблена страва на десерт. Адже з основних, традиційних, улітку не все можна приготувати. Ні холодця, ні заливного не зробиш – оскільки щоб страва не розтанула, потрібно додавати багато желатину. Зазвичай, завжди готуються страви з птиці – як у всіх українців. Узбецького плову немає, грузинських лавашів і хачапурі не робимо, іспанського хамона теж (усміхається). Все винятково наше, з української кухні!

- Що зі спиртного можете собі дозволити з доброї нагоди?

- Сухе біле вино міцністю 9-11 градусів. Які сорти люблю? Якоїсь особливої ​​переваги у мене немає. Іноді дружина купує на свій смак, щось добре підбирали й адміністратори клубу. Зазвичай це "Ріслінг", "Ркацителі".

- Волинь – пісенний край. Які пісні зазвичай звучать у вас за святковим столом?

– Головна для мене пісня – "Волинь моя". Вона є гімном не лише нашого краю, а й футбольного клубу "Волинь". Пригадується, у тріумфальному для луцької команди сезоні-1989, коли футболісти вибігали на поле на передматчеву розминку, над стадіоном звучало: "Волинь моя, моя краса, земля моя сонячна…". Як тільки на дні народження ситуація стає веселішою, завжди співаємо цю пісню. Я її дуже люблю, вона настільки патріотична і душевна, що кожного разу, коли цю пісню чуєш, відчуваєш особливі почуття. Нерідко буває, коли на тих чи інших заходах у Луцьку чи області мені дають слово після пісні "Волинь моя", то до горла підступає ком – не можу й слова вимовити. Я – фанат свого краю, Луцька. Дуже люблю свою землю – щиро, усією душею. Не як політик, а як звичайна людина.

- Які пісні готові заспівати від початку до кінця?

- Хм… Про це навіть не думав. Хороших пісень багато. Може, з багатьох точно зміг би заспівати пару стовпчиків та приспівів. Цілком – тільки "Волинь моя".

СИЛА ХАРИЗМИ ЛОБАНОВСЬКОГО

- Якби вам знову запропонували зайнятися тренерською діяльністю – ризикнули б?

– Я завжди казав, що у нас в Україні поганих тренерів немає. Зате є гонорові президенти, бізнесмени та інші особи, які спочатку ставлять себе вище за тренерський склад. Хоча саме тренер має бути головною фігурою у клубі. Ви можете собі уявити таке, щоб, крім Лобановського, в команді була ще одна така персона? Валерій Васильович заходив до кабінету Володимира Щербицького (перший секретар ЦК Компартії України за союзних часів – прим. В.К.), відчиняючи двері ногою. Секретарку партійного лідера республіки буквально трясло, коли старший тренер "Динамо" з'являвся у приймальні найвищого партійного органу України. Так само Лобановський заходив і в Федерацію футболу СРСР до її голови В'ячеслава Колоскова.

Нормальний тренер, який має свою думку, завжди відстоюватиме лише питання розвитку. Він ніколи сам не шукає конфліктів, його просто мають розуміти. Адже для того, щоб усе поміняти на краще, тренерові потрібна довіра та час.

За час своєї тренерської кар'єри я звик працювати цивілізовано, при цьому висловлюючи ті чи інші ідеї, спрямовані на розвиток клубу. У цьому прагненні не забував і про футболістів. Завжди казав: наша мета – підготувати гравця до національної збірної. І це моїм тренерським штабом зробити вдавалося. А тепер я займаюся пошуком інвесторів та спонсорів для "Волині". Якщо зможу знайти розумних людей, і вони мене зрозуміють, то швидко зумію створити боєздатну команду. Готовий для цього орати день і ніч. Але тільки за умови, що мої тренерські побажання враховуватимуться.

НАТУРАЛЬНИЙ ФУТБОЛ 1989-ГО

– Припустимо, що вам надійшло б запрошення з Польщі, де свого часу ви працювали головним тренером КСЗО (Островець). Поїхали б?

- Не замислювався про це. Хоча можу сказати, що щодо організації чемпіонату нам є чому повчитися у поляків. У цьому ми відстаємо від Екстракляси Польщі (так у цій країні називається елітний дивізіон – прим. В.К.) не на один рік. З оцінкою "супер" можна говорити і про організацію першої та другої ліг, до якої входять чотири групи по 18-19 команд. Третя ліга вважається майже професіональною, де також діють контракти. Та що там казати: у польському футболі є навіть п'ята, шоста та сьома ліги! У цій сусідній країні немає такого, щоб трава на футбольному полі не була скошена чи ліхтарі на стадіоні не працювали. Все працює просто, чітко та організовано, як єдиний механізм. До того ж правильно розподіляються між клубами кошти на телетрансляції. Та й у змагальному плані клуби мають мотивацію. Наприклад, виграє команда Кубок регіонів – їй сплачується 10 тисяч євро. Команда потрапляє до півфіналу розіграшу Кубка Польщі – отримує 500-600 тисяч. Потрапили у фінал – щонайменше 1 мільйон євро! В нас такого немає.

- Для людей, більша частина життя яких пройшла у футболі, напрошується питання: чи хоч одна ваша професійна мрія збулася?

- Головні – ні. Була мета реставрувати старий чи збудувати новий стадіон у Луцьку. Бувало таке, що "Волинь" була за крок від того, щоб потрапити до єврокубків, але особливої ​​зацікавленості у керівників у цьому не було. Проте 1989-го, виступаючи у другій лізі чемпіонату СРСР, ми переламали історію, створивши на Волині божевільне свято! У запеклій боротьбі наша команда стала переможцем шостої зони, завоювавши право грати у перехідних іграх за підвищення у класі. Це найзначуще свято у моїй тренерській кар'єрі. Нинішнє покоління цього не розуміє, бо не знає, який футбольний бум на той час відбувався у Луцьку! Уболівальники сотнями стояли біля стадіону під час тренувань! А на домашні матчі на стадіон "Авангард" ходило від 8 до 15 тисяч шанувальників футболу. У той час був натуральний уболівальник, був натуральний футбол. Трибуни гнали "Волинь" уперед – і хлопці викладалися на повну, радуючи їх результативною грою. Мене вболівальники камінням закидали б, якби моя команда катала м'яч у своєму воротарському майданчику! Таке навіть важко уявити.

ОБЕРЕЖНІСТЬ У ЖЕСТАХ І ТЕСТАХ

- Чого б ви собі побажали в день народження?

- (Трохи задумавшись). Якщо говорити про футбол, то хотів би, щоб футбольний клуб "Волинь" щодо професійного функціонування та всіх організаційних складових якнайшвидше вийшов на необхідний рівень. Те, що спостерігається останнім часом у Рівному та Житомирі. Мрію дожити до того часу, коли і в моєму рідному Луцьку це також стане реальністю. Найголовнішим же бажанням сьогодні є те, з чим усі ми щодня встаємо і лягаємо – це наша перемога у війні та якнайшвидше настання миру. Мене дуже гнітить і мучить той факт, що щодня гинуть наші молоді хлопці та зрілі чоловіки. Сподіваюся, що вони віддають своє життя за світле майбутнє наших дітей, за процвітання нашої України. Ця війна не лише показала, яким патріотичним є наш народ, а й виховала та протестувала українську націю на сто відсотків. Побажав би ще собі, всім моїм рідним, близьким, друзям та колегам, щоб вони були здоровими та щасливими. Цього ж бажаю і всім футболістам, з якими у різні роки разом працював. Користуючись можливістю, хочу подякувати їм за проведений час. Нехай вони вибачать мені, якщо я був з ними не завжди коректним. Хочу, щоб вони знали: кожного з них я дуже поважаю та ціную. Нехай у їхніх сім'ях буде благополуччя, а в країні запанує мир.

– Які плани на майбутні ювілеї?

- На своє 80-річчя зроблю розширене свято у веселому жанрі, а на 90-річчя буду обережним у жестах та тестах.

Всі фото - UA-Футбол