Акценти. Цирковий скандал, чи скандал циркачів? Чорноморець vs Волочай

"Бабич забирає команду з поля. Усе, що відбувається зараз – це, вибачте, цирк" (Віталій Волочай під час коментування матчу “Олександрія” - “Чорноморець”).

"Ти принижував команду публічно... Тебе слухає вся країна. І ти навіть не розумієш, що тебе заносить" (прес-аташе Чорноморця Віталій Хемій).

"Мені шкода, що в "Чорноморці" подумали, що їх цирком назвали. Хоч я не розумію, що поганого в цирку" (Віталій Волочай).

Ось і я не розумію, що поганого в цирку? І навіщо тоді, перед тим як вжити це гарне слово, вибачатися? І кого ж ще мав на увазі коментатор матчу, якщо все, що відбувалося в той момент на полі, це була спроба тренера "Чорноморця" вивести свою команду з поля? Як то кажуть, це від лукавого...

Якщо і був там футбольний цирк, то він приїхав явно не з Одеси. На наш погляд – мій і мого консультанта з питань арбітражу, мали місце два неадекватних футбольним правилам рішення арбітра, які "поховали" команду гостей. А їхня реакція, сама по собі тим більше неадекватна, була спровокована суддівством.

Про це писав докладно вчора в огляді туру. Не дуже здивуюся, якщо чорне в підсумку назвуть білим - прецеденти в сезоні вже траплялися - але ми побачили його саме в чорному кольорі. Та що там дивуватися – відео-асистент рефері цього матчу вже призначений головним арбітром наступного домашнього матчу "Олександрії", з "Динамо".

Але зараз ми говоримо про інше. Хто і чому правий у цьому "цирковому" скандалі: клуб чи коментатор? Хто я такий, щоб намагатися судити про це? Блогер. Не журналіст – підкреслюю. Бо журналіст – це одне, коментатор – інше, а блогер – зовсім третє. Тому совість моя чиста, і я не порушую правил колегіальної етики.

Автор цього блогу – одесит. Але не з тих, хто рве тільняшку на грудях за одного натяку на неповагу до Одеси-мами. Йому чужий містечковий псевдопатріотизм. Фанатом "Чорноморця" перестав бути чверть століття тому, уболівальником – уже понад десять років. Свого часу критикував клуб неабияк, діставалося часом і прес-службі.

Сьогодні мовчу, бо гріх ображати немічних. Якими були останні новини про "Чорноморця"? Єдині в УПЛ, кому не платять преміальних. Клуб може змінити господаря не від хорошого життя, але переговори заморожені. "Шахтар" стимулював перед грою з “Динамо”, але марно.

Чи поширилася ця опція на "Олександрію"? Якщо так, то ось вам і пояснення бурі емоцій на полі. Природно, з урахуванням того, що накопичилося раніше. Коли гравці скаржаться на упереджене ставлення суддів до команди, вони можуть дещо згущувати фарби. Але диму без вогню тут немає. Помилки на користь суперників уже стали системою.

Ми з колегою Юстасом старанно фіксуємо лише ті з рішень арбітрів, що вплинули на результат. І коли він говорить мені про те, що команду акуратно "заганяли" впродовж усієї гри, у блозі ви цього не знайдете. Але й без того вже достатньо було прикладів, коли очки губилися з вини Феміди. До слова, не перший сезон.

І ось чаша ця переповнилася. Як то кажуть, зірвало різьбу. Те, що голосно іменувалося поштовхом рефері, насправді виглядало символічним дотиком. Але чіпати суддів не можна в принципі – до вилучення Петряка немає питань. Як і до вилучення Бутка, що нахамив, якого, щоправда, до цього методично підвели.

Мені зрозумілий і навіть десь близький благородний гнів Волочая, який обурився такою поведінкою. Але, вже якщо ти вибрав собі лінію необговорення рішень арбітра, то не завадило б залишатися коректним і по відношенню до клубів. Констатувати факти й уникати зайвих слів, які не горобці: вилетять – не зловиш.

Наламали дров – дадуть відповідь. Але й коментатор має відповідати за свої слова. Адже темперамент Віталія, який, як на мене, робить його одним із найцікавіших коментаторів в Україні, має і зворотний бік. Зайва емоційність призводить до того, що він "біжить попереду паровоза", поспішає і людей смішить.

Конкретно в цьому матчі, як вам такий перл: "Друга жовта картка, вона ж пряма червона"? Або поспішно оголошений офсайд, там де йшлося про те, що м'яч міг вийти за межі поля? У його горезвісного "цирку" ноги ростуть звідти ж – із коментаторської гіперактивності. Але ж усе добре в міру, а тут уже не смішно.

Колись у минулому житті я був ведучим міської спортивної телепрограми. Так давно, що вже неправда. І примудрився якось мимохідь образити найавторитетнішого тоді в Одесі тренера "Чорноморця". Вірите, досі шкодую, що не приніс йому публічних вибачень. Семене Йосиповичу, якщо Ви це читаєте, вибачте: був неправий.

Не потрібно порівнянь: мовляв, це вам не це. І сьогодні я позиціоную себе лише як глядача і слухача. Крапка. Але якщо комусь узагалі цікава моя думка, то якби я зараз був на місці Волочая, не посоромився б вибачитися. І корона б із мене не впала. Визнав би, що брякнув зайве, і розпив би з ними умовну "мирову".

Коли тренер відводить команду з поля – це надзвичайна подія. В очах організаторів змагань, суддів і вболівальників суперника вона виглядає забороненим прийомом. У виконанні призвідника, в той момент – це жест відчаю, якийсь, нехай і даремний, меседж. Про який він потім, найімовірніше, пошкодує.

Але цирк тут точно ні до чого. І публічній людині під час виконання слід добирати вирази. Найголовніше зі звернення прес-аташе: "ти навіть не розумієш, що тебе заносить". Він і сам теж зайвого понаписував, але ж і його спровокували, як того ж Бутка. Але ж таки дійсно заносить...

Заносить-заносить, з боку це видно. Я і сам буваю надмірно емоційний і можу дати дрозда. Але нам потрібно вміти визнавати свою неправоту хоча б потім, а не вважати себе непогрішними. Типу: відповів рубаними фразами, як відрізав – мовляв, де сядете, там і злізете. А я все одно весь у білому. Як це зробив Віталій.

Така моя думка. Кожен має право на свою.

Матеріали в блогах – особиста думка автора; вона не є позицією редакції