Акценти.  Пам'ятаєш, як усе починалося? Версія початку кінця київського Динамо

Коли "Динамо" почало поступово перетворюватися з лідера вітчизняного футболу, гаразд - одного з лідерів, у пересічну команду? Багато хто скаже: з приходом Суркісів. Є одне суттєве але: період Лобановського. Мабуть, найпоширеніша відповідь - після його смерті. І тут не зовсім погоджуюсь.

Все-таки в наступне десятиліття, починаючи від Михайличенка і закінчуючи Сьоміним, столичний клуб, з різним успіхом, але ще намагався вести боротьбу з "Шахтарем", що набирав силу, на рівних. "Динамо" все ще звучало гордо і підтверджувало це грою та результатами. Були, звичайно, окремі провали, але – локальні та тимчасові.

На мій погляд, незворотний процес, кульмінацію якого ми спостерігаємо сьогодні, розпочинався 13 років тому – восени 2012 року, коли президент клубу Ігор Суркіс зробив такий самий імпульсивний вчинок, що й минулого тижня – звільнив головного тренера по телефону. Далі буде доречна пряма мова автора у той час.

"... Абсолютно приголомшило звільнення Шпалича (Юрія Сьоміна) за його відсутності. Це називається "без мене мене одружили", а точніше - "розвели".

З тренером, який вирішив стратегічне завдання сезону (ні для кого не секрет, що нею був вихід до Ліги чемпіонів), так не роблять. А тим більше з тим, кому прилюдно не раз виписували кредит довіри, як мінімум, до зими... Отже, рішення приймалося на емоціях. Юпітере, ти сердишся ...

Безпонтовий – у розумінні людини, яка прожила все своє життя в Одесі, означає "безперспективний", "нічого не обіцяючий", "порожній номер"… Моя особиста думка така: саме це відбувається останніми місяцями в "Динамо". Принаймні, якщо говорити про найближчі перспективи команди – до кінця року…

Чому це відбувається? Клуб та його вболівальники продовжують перебувати у полоні ілюзій міфу про велич. Відкинувши його, ми приймаємо за аксіому наступну тезу: сьогоднішнє "Динамо" апріорі не в змозі боротися за чемпіонство і вихід у плей-офф ЛЧ. Це треба розуміти туго і змиритися з цим, без запитань.

Також слід пам'ятати, що привів команду в такий стан не конкретний Шпалич – на мій погляд, найтямущіший із усіх, хто очолював її після Лобановського… Ні, це був природний еволюційний процес на рівні клубу. А дехто називає його застоєм.

Однією з найпоширеніших помилок є переоцінка рівня майстерності гравців "Динамо". Нібито вони зобов'язані на рівних конкурувати із "Шахтарем". Блаженний, хто вірує...

Достатньо простежити у порівнянні динаміку селекції обох клубів: кого, звідки та в якому стані брали; як і в якому напрямку вони росли у команді; у що вилилося або чим закінчилося співробітництво з ними.

Сьомін винен? А як бути з тим, що минулого сезону, за наявності відсутності серйозних закупівель, "Динамо" ледь не стрибнуло вище за голову?

І якщо пішла така п'янка, то давайте згадаємо злощасний півфінал Кубка УЄФА, коли Луческу обидва рази дотискав суперника, освіжаючи атаку. Тоді як у Шпалича елементарно не було кого випустити на заміну…

Отже, що ми робимо, реально оцінюючи свої можливості на місці "Динамо"? Спокійно ведемо боротьбу за друге лігочемпіонівське місце у чемпіонаті, і євровесну – хоч би у ЛЄ.

Читайте також: Всупереч невдачам. 22-річний вінгер київського Динамо з оптимізмом дивиться у майбутнє

І якщо тренера запрошують під результат, то й оцінюють його роботу за цим кінцевим результатом. А всі ці пісні про оборонний футбол та "мертві" фланги – з галузі ліричного жанру…

І якщо вам він так вже набрид, то дочекайтеся зими і тихо-мирно з ним попрощайтеся. Маючи три місяці для спокійної та вдумливої ​​роботи нового тренерського штабу. Ні?

У ЗМІ розгорається справжня вакханалія, мета якої – "скидання" Шпалича за будь-яку ціну і якнайшвидше. Чи стоїть за нею хтось, кому і навіщо це потрібно, чи це лише плід хворої уяви псевдожурналістів фанатського штибу – вірус, який охопив віртуальні простори?

Не має значення – маховик уже запущений…

У чемпіонаті виграється матч за матчем, а преса шукає негатив у кожній із цих перемог. То погано, що "відскочили" на останніх хвилинах: як же – за нашої величі! То жахливо, що забиває один Ідейє: немає бомбардира – погано, є – ще гірше. А раптом доведеться грати без нього?

І цей нескінченний плач Ярославни по убієнних флангах і, знову ж таки, вже напівміфічній, яскраво атакуючій грі "Динамо". Коли таке було, панове? У минулому тисячолітті? Або коли тягалися з колгоспно-заводськими командами: не за статусом – за рівнем майстерності?

У відборі до ЛЧ переможені "Фейєноорд" та "Боруссія". Хтось із вас може згадати, коли ще для попадання в цей турнір українському клубу потрібно було пройти двох таких іменитих суперників? Що? Від них одні імена й лишилися? А як щодо вас самих? Ах, так, ви ж великі!

Ще до поєдинків з голландським клубом нам акцентують на його кадрових проблемах, напередодні матчів з німецьким – сверблять про те, що він лише входить у сезон. Словом, робиться все для того, щоб применшити, принизити значення успіхів команди.

І тут – манна небесна: гра в Парижі! З амбітною командою, що має зірковий склад і б'є копитом, застоявшись у стайні перед довгоочікуваним стартом. Стався цілком очікуваний винос тіла, і погнали наші міських!

Особняком стоять донецькі фіаско. Ну, що тут поробиш, якщо сьогодні "Шахтар" на голову вищий за всіх в Україні? А на "Динамо" у нього особливий настрій. А коли "підсліпуватий" жереб невдовзі ж звів їх у Кубку, і знову ж таки в Донецьку, подальший розвиток подій особисто для мене став очевидним.

У сенсі відставки Сьоміна. Але не в сенсі призначення Блохіна – це була бомба. Насамперед, під будівлю збірної. Однак рикошетом дісталося й тому ж "Динамо".

По-перше, наївно очікувати повернення втрачених позицій уже цього сезону. Для цього може знадобитися кілька років, за обов'язкової умови перебудови клубної роботи.

А по-друге, коні, яких поміняли на переправі, повинні спочатку вибратися з води і, як слід, обтруситися. Боюся, така різка зміна тренера принесе більше шкоди, ніж користі.

Здається, у Києві це вже відчули… А коли настав час "ікс" - перше серйозне випробування, головний тренер взагалі опинився в лікарні. І воно вам треба було, прямо так негайно?

Не знаю, кому як, а мені здається очевидним: результат до зими у "Динамо" буде не краще, ніж був би з Сьоміним (дай Боже, щоб не гірше). А ігрова перебудова у розпал сезону – справа вкрай невдячна.

Припускаю, що рішення про відставку Сьоміна, якому до цього в клубі свято довіряли, стало наслідком емоцій… Ви замислювалися над тим, хто прийде йому на зміну, і чим це загрожує всім нам? Солідний іноземець у розквіті творчих сил? У "Динамо"? Не робіть мені смішно.

Якби не ваша істерика, не було б і паніки у "Динамо". Сьомін би спокійно допрацював до зими в клубі, показавши, запевняю вас, результат не гірший. Блохін, ще спокійніше, а головне – здоровий, довів би до цього кордону збірну. А там уже можна було б і подумати, на свіжу голову. Якщо воно, звичайно, було б потрібне.

А тепер, як у тому дитячому фільмі: жуй-жуй, ковтай.

Раніше у внутрішніх змаганнях я не вболівав за "Динамо". Тільки останніми роками – на пік гегемонії "Шахтаря": не люблю, коли перемагають гроші. Після того, що зробили зі збірною, не можу побажати успіху команді Блохіна. Язик не повернеться…"

Успіх "Динамо" з Блохіним особливо й не супроводжував - все ж таки йому команда дісталася в період розквіту не тільки "Шахтаря", а й інших конкурентів, що підросли. А ось декому з його послідовників пощастило більше. Успіхи Реброва, Луческу і Шовковського незмінно відтіняли об'єктивні і суб'єктивні проблеми "Шахтаря".

То донецький клуб відразу втрачає свою базу та стадіон. То негаразд щось в ахметовському королівстві: менеджмент виробляє дивні кренделя, запрошуючи на роль коуча малозрозумілих персонажів ... Словом, чемпіонства "Динамо" весь цей час говорили не стільки про його силу, скільки про суперника, що дав слабину.

Тим часом, внутрішні негаразди "Динамо", стагнація клубу нікуди не поділися. Більш того, їх примножила фінансова ситуація, що погіршилася в роки війни. У нас часто заведено говорити про кризу у "Динамо". На мій погляд, це занадто бадьоре слово, і зараз уже доречніше говорити про занепад. А початок кризи було започатковано тоді.

Коли, як і через тринадцять років, тренера, у якого, здавалося б, був кредит довіри, звільнили, ніби клацнувши пальцями. Різниця в тому, що той тренер на той момент був набагато успішнішим. А звільнили його на кілька місяців раніше. Мав рацію Гегель: "Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, другий — у вигляді фарсу".

А ще чомусь згадується інша відома фраза: "Вони нічого не забули і нічого не навчилися". Схоже, в українському футболі з'явилися свої Бурбони. Щоправда, час їхньої реставрації вже позаду.