Пилюка в очі, або Блаженні ті, хто вірують

Перший тайм матчу проти Білорусі – ідеальний, чудовий футбол; футбол як бальзам на душу українському вболівальникові; як ніжний поцілунок коханої дівчини; як аромат весняних квітів. Але чи вірить хтось, що так само буде у Словаччині?

Кажуть, що пси відчувають страх людини і реагують на нього агресивно… Наші суперники по групі кваліфікаційного турніру Євро-2016 не пси, але один з принципів тваринного світу використовують охоче – виживають сильніші. Дарма, що за іменами, за потенціалом наша збірна беззаперечно є другою командою секстету (після іспанців); горді словаки користуються нашою головною слабкістю і планомірно працюють над тим, аби відправити нас до чергового проклятого плей-офф.

Мартін Шкртел в "Ліверпулі", Юрай Куцка в "Мілані", Норберт Дьомбер в "Ромі", Марек Гамшік в "Наполі", Роберт Мак в ПАОКу… Футбольна збірна країни, кількість населення якої майже в десять разів менше кількості населення України, сформована з класних гравців, але суто на папері словаки аж ніяк не виглядають фаворитами в порівнянні з українцями. То наші, а не словацькі клуби, є постійними учасниками плей-офф євротурнірів, то наша команда, сформована переважно з українців, нещодавно дійшла до фіналу Ліги Європи, прибивши, до слова, по дорозі команду найвидатнішого словацького футболіста сучасності; то нашими вінгерами цікавилися і цікавляться великі клуби Європи… Але то у нас є Михайло Іванович Фоменко, футбольні погляди і манера керування якого перекреслюють більшість сильних сторін української збірної і нашим суперниками дають можливість виблискувати хитрістю, варіативністю на фоні законсервованої порції українського потенціалу.

Футбольний тренер – не консьєрж і не охоронець в бібліотеці; хоча, навіть останні, якими б консервативними не були їхні професії, без саморозвитку та освоєння сучасних новинок перестануть бути затребуваним трудовим ресурсом. Честь і хвала Михайлові Івановичу за його працю в минулій кваліфікаційній кампанії, але виїжджати на заслугах минулого – це останнє, що може дозволити собі футбольна країна / федерація / команда / окрема людина. Ти або розвиваєшся, або поступаєшся місцем тому, хто готовий підкорювати нові вершини. При цьому, розвиватися для Михайла Івановича не означає перетворюватися з консерватора на заїдливого новатора. Розвиватися – це вдосконалювати свої професійні навики. Тренер консервативних поглядів? Без проблем. Тільки хай ці консервативні погляди породжують якісний "консервативний" футбол, а не муки творчості, які ззовні виглядають безнадійним "бий-біжи".

Опустити на грішну землю поляків та чорногорців, які подумали, що в боротьбі з Україною схопили Бога за бороду, ще треба було вміти… Але ж вам і пошарпані дідусеві сандалі після черевиків, що натирають мозолі, видадуться взуттям супер-зручним. Та не будете ви в них ходити цілий рік, а підете до крамниці, і придбаєте свого розміру черевики або кросівки... Після "агонії Блохіна" і періоду невизначеності, Михайло Фоменко став рятівником збірної України, та не став вожаком, з яким команда може рухатися вперед. Давши гарного ляпасу полякам та чорногорцям, які вирішили банально взяти нашу збірну "нахрапом", Михайло Іванович такого самого ляпасу дав рядовому українському вболівальникові, коли спочатку побоявся зіграти на перемогу з відверто слабкою збірною Англії, а потім з "поул позішн", отриманої завдяки недооцінки з боку французів, фінішував далеко за спиною конкурентів в боротьбі за вихід на чемпіонат світу. Україну витягнули з провалля, але не відвели від краю бездни.

І от по цьому краю синьо-жовта братія ходить у кваліфікаційній кампанії чемпіонату Європи 2016 (хай не вводить в оману впевнена гра в першому таймі поєдинку проти білорусів). Поразка від Словаччини, натужні перемоги над Білоруссю (в гостях) та Македонією, гідна, але безальтернативна поразка від іспанців… Але результат – це верхівка айсбергу; найбільше ж перед вижливим в плані перспектив збірної України матчем проти словаків турбує гра. Точніше, відсутність стабільного якісного малюнку гри. Ті ж самі словаки отримали нового головного тренера в липні 2013-го року (Фоменко, для порівняння, працює в збірній з грудня 2012-го) і конфузи типу 1:1 з Ліхтенштейном змінилися продуктивною грою від суперника (перемоги над боснійцями, іспанцями, українцями) та перемогами на класі посередніх суперників (Білорусь, Македонія). Ми ж за цей час не освоїли нічого цікавішого, окрім як гри в три опорники, флангових навісів від Шевчука / Морозюка, дальніх і неточних ударів Тимощука. "Віддай Коноплянці/Ярмоленку, вони щось придумають" – то мабуть головний елемент в атакувальному арсеналі нинішньої збірної України.

Не винний Михайло Іванович, що немає нині в українському футбольному просторі двох різнопланових забивних нападників (тому збірна апріорі не може грати з двома форвардами); не винний, що немає класного "диспетчера" (тому крім Безуса і "непрофільного" Олійника на позицію під нападником немає кого випускати; хоча, можна було б підтягувати талановитого Малиновського, але Фоменко боїться підводити молодь навіть тоді, коли гра зроблена і ризику немає (як у другому таймі матчу проти Білорусі) ); але винний в тому, що не вміє Україна атакувати позиційно, не вміє зламувати насичену оборону, не вміє варіювати тактикою, не здатна з напів-моменту витиснути гол. Назвався грибом – лізь у кошик… Робота тренера збірної вимагає з підготовленого клубами підручного матеріалу зліпити ту скульптуру, з якою не соромно йти на виставку. А відділити плевели від зерен (тобто, визначити, що Кравець кращий за Шиндера, Федецький – за Парцванію) та одинадцять парубків, наче фішки, розкласти на прямокутнику, може будь-який дописувач футбольного форуму. Для цього не потрібно бути Фоменком.

За три тури до завершення групового етапу кваліфікаційної кампанії збірна України відстає від словаків на три очки. Відставання космічне, якщо зважати на календар. Навіть якщо ми обіграємо словаків, то в двох заключних турах нам потрібно проти Іспанії та Македонії зіграти не гірше, ніж Словаччина зіграє проти Білорусі та Люксембурга. Чи є такі, хто вірить у спроможність підопічних Фоменка за таких умов посісти другу сходинку (звичайно, є ще варіант виявитися кращою третьою командою, але планово нею не станеш)? Блаженні ті, хто вірують… Від провалу рятує реформа УЄФА, за якої число учасників фінальної частини чемпіонату Європи розширилося до показника 24, а треті місця кваліфікаційних груп мають нагоду пробитися на форум через раунд плей-офф. Точніше, на рятує, а надає додатковий шанс уникнути провалу.

Шанс через пріснопам’ятний для нас раунд плей-офф. Та зайвим буде нагадування того, з яким успіхом раніше збірна України проходила цей етап кваліфікації. Щоб зламати тенденцію, потрібно зламати систему і менталітет невдах. А це можна зробити тільки з відповідним прогресивним тренером. Та Михайла Фоменка на "переправі" ніхто, звісно ж, змінювати не буде. Бо, по-перше, ніхто з висококваліфікованих фахівців не прийме команду перед плей-офф, по-друге, до двох матчів за короткий час в нових умовах підготувати збірну не встигне навіть геній. Залишається сподіватися на прозріння нинішнього тренерського штабу, або на диво. Диво, яке б допомогло нам вийти на Євро напряму з групи, або ж здолати суперника по плей-офф. Інакше…

...Інакше чергові розбиті надії мільйонів вболівальників, загублений останній шанс вікових гравців (Ротань, Селезньов, Пятов, Гусєв, Шевчук, Федецький), пік кар’єрного розвитку талановитого покоління (Ярмоленко, Коноплянка, Гармаш) без чемпіонату Європи.

Фото - UA-Футбол