Вознюк головного мозку, або Відчепіться від рядового Ракицького

Головною мішенню для критики за підсумками матчу збірних Словаччини та України став наставник нашої команди Михайло Фоменко. Тренерові дорікали за обережну тактику і непроведені заміни. Але то було після матчу. Не встигли команди вийти на поле, як диванні ультрас обрали собі іншу мішень для ненависті. Про це вони, люто експлуатуючи клавіатуру, поспішали повідомити на своїх сторінках у соцмережах. Звісно, мова про оборонця Ярослава Ракицького, котрий знову мовчки слухав національний славень, чим довів до почервоніння цілу когорту телепатріотів.

Частина обурених лише гнівними повідомленнями не обмежилася, а пішла далі, пропонуючи підписувати петицію з вимогою не запрошувати Ракицького до лав збірної надалі. Справжні ж телепні вкотре відкопали відверто фейкового змісту першоквітневий матеріал, у якому в уста Ярослава вкладається фраза про те, що він не хоче грати за збірну «бендеровцев».

Проте найяскравіше засяяв на цій убогій ниві народний депутат від прем’єрської фракції, про існування якого раніше в Україні здогадувалися хіба одиниці надмірно політично стурбованих. То доти, доки він ходив собі тихо на засідання в парляменті, тиснув за компанію кнопки. Як ось приміром вчора, підтримавши недолугий законопроєкт про реструктуризацію валютних кредитів. Та слава прийшла, коли народний слуга вирішив написати про футбол. Тоді загал й дізнався, що під цим куполом у числі 450-ти є особа з прізвищем Юрій Вознюк.

Нижче подаю скрін-шот тієї нісенітниці, яку цей пан нашвидкоруч накалякав на своїй сторінці в «Фейсбуці». Найперше кидається у вічі безграмотність автора замітки. Мова ж не лише про замінені на «і» літери «ї». Кажуть, українська розкладка на айфонах та айпадах відсутня, а нардеп – то ж не якийсь лох, щоб шурувати повідомлення з «морально застарілих» ноутбуків чи стаціонарних комп’ютерів. Припустимо, прізвище футболіста з маленької літери пан Вознюк теж написав через неприховувану до Ракицького неповагу.

Суть в іншому. Наталія Юліанівна Білоус, яка викладала у тернопільській ЗОШ №6 українські мову й літературу, за ось ці «при чому» і «однозначно-сепаратистську» ще в сьомому класі розірвала б зошита і дала б міцного ляпаса. Але то ж нардеп, він недоторканий. Ні в писок не заїдеш, ні модного айпада не розіб’єш.

Звісно, такому наслідникові «проффесорської» писемної грамоти доречно було б відписати в стилі російського сатирика Віктора Шендоровича, котрий за схожу недолугість безжально висміяв «пєвічку» Єлєну Ваєнґу. Втім, віддаючи панові Вікторові належне за оригінальний стиль, все ж спробую висловлюватися літературно.

Тож пан Вознюк звинуватив футболіста в небажанні виконувати національний славень України. Звісно, характеризує це громадянина Ракицького не з найліпшого боку. Але ми живемо у вільній державі. Кожен із нас вправі обирати самостійно – що йому співати, а що ні. Значно серйознішим є інше звинувачення. Про висловлювання отієї «однозначно-сепаратистської» думки. Фактами оперуйте, пане депутат. Коли саме громадянин України Ракицький відкрито підтримав сепаратистів чи поставив під сумнів територіальну цілісність країни? Які приклади, окрім «відмови грати за сборную бендеровцев», можна навести?

Так, торік влітку Ярослав їздив відпочивати в окупований Крим. Але це характеризує його як людину національно байдужу. Але аж ніяк не «однозначно-сепаратистську». На жаль, таких осіб у нас півкраїни. І то як мінімум. Однак часом не в тому причина такого явища, що держиморди розмаїтих калібрів впродовж 24-х років незалежності нашої держави не піклувалися про прищеплення громадянам любові до Батьківщини, до всього українського, а зіштовхували їх лобами, протиставляючи різним полюсам питання мови, культури, історії, традицій?

Хто подбав, аби народжений у серпні 1989-го в Першотравенську Дніпропетровської області хлопчина почав якщо не розмовляти, то шанувати українську мову, синьо-жовтий стяг, щоб незаангажовано сприймав історичних постатей на кшталт Бандери чи Шухевича, хто порухав сракою, щоб ця дитина бодай мала змогу чути «Гадюкіних», «Кому вниз» чи навіть Миколайчука, а не одних лише Алєґрову, Ніколаєва та Корольову? Цікаво, чи пан Вознюк хоча б раз задумувався над цим запитанням перед тим, як публічно писати такі дурниці?

Ракицький є таким, яким він є. Добре хоча б те, що від приїздів до лав збірної Михайло Фоменко навчив його не ухилятися. Один із фанатів «Шахтаря» нещодавно сказав: «Ми надто багато вимагаємо від людини, яка виросла в інтернаті». А поряд із цим додав: «Чи відомо тобі, що Ярек поряд з іншими українськими футболістами «Шахтаря» підтримує українську армію? Підтримує адресно, відгукуючись на прохання тих фанатів донеччан, які нині воюють. На українському боці, звісно. Як у складі добровольчих батальйонів, так і в регулярних частинах. Просто афішувати цієї допомоги зі зрозумілих причин хлопці не можуть. А ви собі думаєте, глузуєте, навішуєте діагнози».

Перевірити правдивість цих слів змоги не мав. Проте принаймні задумався й став трохи поміркованішим у судженнях. Чого й бажаю всім Ярославовим недоброзичливцям, а надто – нардепам.

P.S. Стаття, звісно, не про футбол. Втім, обійти увагою зауваження пана Вознюка суто футбольного змісту теж не можу. «Ну невже немає заміни» (стиль і орфографію автора збережено)? Ні, немає. З центральних оборонців у провідних українських клубах більш-менш стабільно грають лише Євген Хачеріді, Олександр Кучер, Сергій Кривцов, Іван Ордець, Андрій Пилявський, Євген Чеберячко та власне Ракицький. Перед матчами з білорусами і словаками Ордець був травмований, а Чеберячко і Кривцов виглядають у порівнянні з конкурентами помітно слабшими. Те саме стосується й представників клубів, які за медалі української Прем’єр-ліги не боряться. Всіх інших Фоменко (до речі, він теж не співав славня - ред.) запросив. Для кожного, хто цікавиться футболом бодай опосередковано, це речі очевидні. Не дарма ж кажуть: «Якби ми вчились так як треба, то й мудрість би була своя».