Герой футбольного дня. Андрій Шевченко

До тих пір, поки Андрій Миколайович не працюватиме головним наставником, об'єктивно його хист до тренерської роботи оцінити не вдасться. Все одно за цю збірну України питали, питають і будуть питати з Михайла Фоменка.

Хоча, звісно ж, деякі висновки про новоспеченого спеціаліста зробити можна вже зараз. Перш за все, зі слів Михайла Івановича зрозуміло, що Андрій Шевченко відповідає у тренерському штабі національної збірної за перегляд "легіонерів" з європейських чемпіонатів. Хай їх не так багато, але вони є - і до них, напевно таки, потрібен окремий підхід. Також ці два матчі висвітлили одну рису Шевченка, якої бракує його колегам по тренерському містку збірної України – емоційність, бажання постійно бути, так би мовити, в гущі подій. Згадаймо, скільки разів за матч Михайло Фоменко виходить до бровки поля, пояснює щось підопічним, сперечається з арбітром, або ж сварить своїх футболістів? Зазвичай тренер флегматично сидить на лаві, переживаючи, очевидно, в середині справжнісіньку бурю, але ззовні не видаючи свого хвилювання.

Звісно, всі вище перераховані вербальні методи - малоефективні і апріорі не здатні скорегувати гру. Але вони важливі з точки зору емоційної зарядженості, злості футболістів. Фігура емоційно збудженого тренера в технічній зоні здатна стати для когось з гравців не меншим подразником, ніж, до прикладу, переповнені трибуни стадіону. Шевченко зі своєю активністю, непосидючістю, емоційністю в цьому плані – просто знахідка.

Але за цей навчально-тренувальний збір проявилася ще одна риса Андрія Миколайовича, яка вже не може характеризуватися як перевага, а лише як недолік. Ця риса – то відірваність від реальності. Збірна провела два вкрай невиразні, непримітні, бездарні з точки зору якості футболу матчі, а Андрій Миколайович публічно оцінює футбол українців високим балом та висловлює задоволення від побаченого. Виникає запитання: насправді Шевченка задовольняє такий футбол, чи слова "зіграли добре", "тверда четвірка" – це дипломатичність, бажання розрядити напругу? Якщо перше, - тоді стає вкрай сумно, якщо ж друге, тоді має рацію Віктор Леоненко: " Я буду підтримувати Андрія, але не впевнений, що довго. Ось зараз йому сподобалася гра проти Кіпру. Але я не розумію, що там взагалі могло сподобатися? Дипломатичність тут зайва. Можна було сказати, що десь щось не вийшло, а він: "хлопці молодці, класно зіграли". Вся країна незадоволена, а він каже - "класно"".

А можливо, звісно, всі ми дуже багато вимагаємо… Можливо, гра продемонстрована в матчах проти Кіпру та Уельсу – це і є наш рівень. І не потрібно тоді будувати ілюзій щодо феєричного футболу, а цінувати те, що маємо. В даному випадку – позитивний результат. Цінувати так, як цінує Андрій Миколайович Шевченко.