Досить хейтити Шевченка за його стиль. Проблема в іншому

«Якщо я буду продовжувати працювати, моя філософія не зміниться», - це слова Андрія Шевченка після поразки від Хорватії, яка залишило Україну за бортом чемпіонату світу.

Висловлювання, яке тоді на емоційній ґрунті викликало багато обговорень. Його згадували і після матчу проти Саудівської Аравії, кажучи про неефективність тотального контролю м'яча проти настільки закритих суперників.

Насправді Шевченко тоді трохи перегнув палицю. По-перше, він переплутав поняття «філософія» зі стилем гри. Було б дивно, якби тренер без будь-якого досвіду роботи відразу ж мав свою філософію, так ще і в збірній, де тактика відходить на другий план.

Тому тут скоріше варто говорити про стиль команди. Завдання тренера збірної за максимально короткий проміжок часу поставити таку гру, яка буде максимально зрозуміла гравцям. Грубо кажучи, навряд чи вийде в умовній збірної Андорри успішно практикувати футбол Гвардіоли.

І якщо говорити про основний мотив гри України, то Шевченко вибрав досить правильний шлях. Більшість гравців основної обойми головної команди виступають за клуби, які звикли грати в контроль м'яча. Особливо це стосується гравців центру поля. Складніше було б намагатися на кілька матчів на рік перевчити їх на контратакуючу гру через фланги.

Але все ж проблеми є. І вони в тому, що Шевченко вже дуже сильно покладається на ті функції, які гравці мають в клубах. Через це гра виходить рваною.

• Дивіться також. Японія - Україна 1:2. Відео голів і огляд матчу

Після перемоги над Японією Андрій скаржився на те, що футболісти за 4 місяці втратили ігрові зв'язки. Але протягом цих спарингів не було видно хоча б якісь натяки на те, що конкретно тренер вимагає від гравців. Збірники грали так, як звикли це робити в клубах. Далі трохи докладніше.

Асиметрія в атаці

Циганков, який грав в першому матчі, в «Динамо» є інсайдом з функціями «десятки». Тобто гравцем, який по позиції все ж ближче до флангу, але при цьому під час просування м'яча працює по всьому полю. Цю роль він грав і в збірній.

Вітя постійно пропонував себе на «півфлангах», заповнював вільні зони. Так він вбивав відразу двох зайців: ставав додатковою опцією для передачі і відкривав фланг під забігання Караваєва.

Коноплянка був класичним вінгером і випадав з комбінаційної гри. Цілком ймовірно, що справа тут знову-таки в клубній грі. «Шальке» робить ставки на перехідні фази з оборони в атаку, граючи в нападі через фланги. Зміщуватися в центр для Жені невластиво.

У другому матчі замість Циганкова вийшов Марлос, який зміщувався в центр ще більше - Україна грала, по суті, без правого флангу атаки. Особливо добре ця ідея працювала при рахунку 2-1, коли японці почали активніше грати в пресингу - стали з'являтися вільні зони, де Марлос і отримував м'яч.

При щільній обороні він такими рухами вів за собою гравця, відкриваючи фланг під діагоналі Ракицького.

Якщо це була установка тренерського штабу, то вона повністю дублювала роль Марлоса в «Шахтарі». Але за ідею номінально поставити його на фланг і таким чином збити суперника - респект.

Проблеми в центрі поля

Багато було критики з приводу пасивного контролю, сам Шевченко визнавав цю проблему: «У матчі з Японією значно покращилися зв'язку в середині поля. Але все ж вони не були на тому рівні, який би задовольнив нас на сто відсотків. Над цим треба працювати. Але, на жаль, тренер збірної не має для цього достатньо часу».

Але трохи раніше на цій прес-конференції він говорив: «Зінченко - це гравець з великим потенціалом, класний виконавець. Так, він виконує в Сіті функції лівого захисника, але в цій команді крайні захисники часто зміщуються в центр. Приблизно на цій позиції ми його і використовували».

Момент із Зінченком ключовий. По-перше, це ще одне підтвердження того, що Шевченко покладається на клубні функції гравців. А, по-друге, така роль Зінченка стала вчора мало не головною проблемою.

У «Ман Сіті» він дійсно грає фулбека, зміщуючись в центр. У матчі з Японією все було навпаки - вийшовши в центрі, він постійно йшов на місце лівого захисника.

Сенс цього не дуже зрозумілий. Соболь особливо високо не йшов - Зінченко фактично дублював його позицію. Україна не потребувала додаткового гравця для першого пасу. Ракицький міг відмінно справлятися з цією функцією, в силу відсутності пресингу від суперника. У результаті виходила наступна картина

Зінченко отримує м'яч, але не має варіантів для передачі, зате перед ним вільна зона. Саме в ній він міг би відкриватися під передачі Ракицького. Адже, як видно на скріншоті, гравці при розіграші м'яча не відчувають тиску.

Інша проблема в тому, що гравці центру поля часто виявлялися на одній горизонтальній лінії. Через це створювався великий розрив між півзахистом і групою атаки. Збірній не вистачало сполучної ланки.

Важливість Ракицького

На прес-конференції Шевченко спробував остаточно зректися слів про філософію: «Ми зовсім не та команда, яка робить на цьому акцент. Коли ти зустрічаєшся з сильними суперниками, важливо контролювати гру - не обов'язково контролювати при цьому м'яч. Є різні ситуації. Треба тримати певний баланс. Іноді потрібен контроль м'яча, а іноді треба відійти назад, зайняти правильні позиції, а потім вже переходити до іншої фази - відбору м'яча і розвитку вже своєї атаки. Баланс дуже важливий, команда повинна знати свої дії у всіх фазах і працювати в правильному напрямку».

Це дуже похвально і ще раз підкреслює, що хейтити тренера за те, що є тільки на словах, неправильно.

Вчора Україна максимально використовувала головний козир Ярослава - його довгі передачі. Як вже говорилося вище, Японія залишала простір на флангах. Ракицький це постійно використовував, підключаючи фулбек. В силу проблем в центрі поля це зіграло важливу роль.

Як підсумок хочеться сказати, що на даний момент тренерський штаб покладається саме на індивідуальні якості гравців, які, звичайно, потрібно коригувати під ефективну модель. Чи можна було це зробити за два тижні перед ще одною величезною перервою? Питання залишається відкритим.