Герой футбольного дня. Андрій Шевченко

Даючи оцінку поєдинкові проти Марокко, головний тренер збірної України тричі акцентував увагу на тому, що суперник готується до чемпіонату світу, тому перебуває у ліпшій готовності. А наші, мовляв, втомилися. Втомилися чи ні – але саме українці частіше прибирали ноги у єдиноборствах, і взагалі виглядали більш мляво.

Можливо, у всій цій ситуації і є логіка, але де логіка тренерського штабу? Де його вміння прораховувати на кілька кроків наперед? Невже Шевченко не розумів, що буде саме так, як було? І яку користь з цього поєдинку виніс тренерський штаб збірної, коли за весь матч Селезньов лічені рази торкнувся м'яча, Зінченко як завжди багато помилявся, частенько гальмуючи наступ передачами назад або простими обрізками, Коваленко на рівному місці втрачав м'яча, а Коноплянку суперник на фланзі обганяв, наше велосипедист – пішохода? То, можливо, на цей збір вартувало викликати не тих, для кого головна ціль найближчого майбутнього – відпустка?

В контексті Андрія Шевченка це уже риторичні запитання. Але проблема не лише зі складом. Нехай збірна Марокко ліпше підготовлена функціонально, однак чому тренерський штаб українців так легко дозволяв себе обігрувати? Проти пресингу африканців у команди Шевченка не було протидії. Це давня проблема, яка, як показує практика, не зрушується з мертвої точки. А ще за ходом поєдинку марокканці кілька разів змінили тактичну схему, граючи то з трьома, то з двома центральними захисниками, то насичуючи, то розріджуючи центральну зону. А у нас – одноманіття, яке не обернулося поразкою лише завдяки вдалим сейвам П'ятова та прихильності фортуни.

Сварити Шевченка – справа нудна і невдячна. Але як поводитися в ситуації, коли тренер користується повною довірою роботодавців при тому, що в результатах стоїть на місці? Ба більше, нині збірна України ближче до деградації, аніж до прогресу.