Старання Шевченка виправдовують жертву Євро-2016? Збірна України рухається вперед

Відвідуючи тренажерний зал, щоразу ви не будете витискати від грудей масу власного тіла. Вага буде підкорюватися поступово і раз-по-раз, а більшу частину занять займатиме рутинна робота на розвиток загальної м'язової маси. Це – нормальний процес того чи іншого вдосконалення. В іншому ж випадку можна надірватися…

Збірна України поганенько зіграла проти Люксембурга… Але чи були колись вищі очікування щодо гри національної команди, аніж вони є зараз, при Андрієві Шевченку? Очікування, які сформувалися не лише після матчу з Сербією, а й після матчів з турками в Харкові та чехами на виїзді, які, - матчі, - також сміливо можна заносити до "золотої колекції" гри нашої збірної.

Андрій Шевченко – в пошуку і пошук цей не є сліпим. Це наче забродити лісом, в якому точно є гриби. Треба лише знайти рощу, де червоних шапочок буде найбільше. І цей пошук суттєво відрізнятиметься від пошуку того, хто вирушив на "тихе полювання" під вербами.

Хочемо сказати, що Шевченко знає, в якому напрямку треба рухатися. Інша річ, що не вдається знайти гладких колій. Щоразу хтось (чи щось) натискає стоп-кран, або ж на шляху трапляються вибоїни. Після Португалії Шевченко трохи змінив стартовий склад, довіривши результат поєдинку з Люксембургом тим, хто менше грає за збірну. І що ми говорили опісля? "Безусу не місце у команді", "Бутко – розгублений", "Бурда не випромінював впевненості, котру випромінює в клубі". Тож закономірно, що цього разу тренерський штаб пішов іншим шляхом – не застосував ротації взагалі. Але й тут стріла не влучила в десятку.

Треба відзначити кілька факторів, абстрагуючись від того, що Україні в п'ятницю і в понеділок протистояли абсолютно різні за стилем команди: фактор нестабільності, фактор фізичної витривалості, фактор стержневих футболістів.

Щодо "фізики" нам все чітко пояснили Люк Хольц і Андрій Шевченко опісля вчорашнього матчу: обидві команди втомилися в цьому спареному турі, бо грали два матчі майже одним і тим же складом. Але в контексті України потрібно відзначати дуже важливий нюанс – це стартову 20-хвилинку, коли на ворота суперника обрушився шквал моментів. Крім голу Яремчука, були ще моменти у Степаненка, Маліновського, Зінченка, Коноплянки. І якби не забив Роман на шостій хвилині, то, можливо, забив би хтось інший. Це значно спростило життя збірній тоді, коли сили вичерпалися. Вже не доводилося штурмувати чужі ворота, а достатньо було вдовольнятися лише поодинокими контратаками. На класі? Є спокуса так сказати, але що ми б говорили зараз, якби зарахували м'яч Люксембурга? Отож бо й воно.

Нестабільність… Це, мабуть, найбільший бич команди Шевченка. Мова не про загальнокомандну нестабільність, а про нестабільність окремих гравців (хоча, власне, одне складається з іншого). Згадаймо гру Караваєва вчора і в п'ятницю; згадаймо гру Циганкова вчора і в п'ятницю. Та навіть гра Маліновського різнилася в цих двох матчах. Дуже схоже до того, що було і у весняних спарених турах.

Окремо треба сказати про Коноплянку, який стабільний у своїй нестабільності. Євген – то футболіст з п'ятьма п'ятницями на тиждень. На першій хвилині він може створити гол, а на третій махнути рукою на роботу в захисті, залишивши все навантаження партнерові на фланзі. Так було впродовж двох матчів (та де там – так є завжди впродовж останнього часу), тому не варто дивуватися моралям, які часто-густо прилітали Жені то від Миколенка, то від Зінченка. І ось вже можна кинути камінець і в город Шевченка: невже з Петряком було б гірше в матчі з Люксембургом? Іван як мінімуму заслужив спробувати. Про Циганкова не говоримо, бо Марлос, очевидно, виявився неготовим змінювати Віктора навіть на кілька заключних хвилин у вчорашньому матчі (вийшов Соболь, а третьою заміною Шевченко готував вихід на поле Володимира Шепелєва).

Нарешті, стержневі футболісти, які, власне, не дозволяють цій команді опуститися нижче відповідного рівня. Коливання відбуваються з амплітудою від впевненості Степаненка, Зінченка, П'ятова і до небес (як було в протистоянні з сербами), але нижчі "поверхи" не зачіпають. Ось і розкрили карти про стержнів – Степаненко, Зінченко, П'ятов.

Маліновський на підході до цієї компанії. Не варто забувати, що у нас ще є Ярмоленко, а також Марлос, який також здатен діяти стабільно в різних ситуаціях. Втім, зараз – про вчорашніх героїв.

П'ятов не втомлюється закривати роти скептикам і тим, у кого гарна пам'ять на негатив. Було достатньо ляпів від досвідченого воротаря в матчах за збірну, але моментів порятунку – значно більше. Зокрема, і вчора Андрій став вагомим аргументом проти сенсації Люксембурга. Степаненко – це просто буревій в центрі поля. В двох поєдинках Тарас невтомно і безстрашно (пам'ятаємо про забинтовану голову) вигризав центр поля, підчищав за партнерами, зв'язував лінії, підключався до стандартів. Футболіст, від якого залежить гра збірної України наче черепаха – від свого панцира. Цікаво, що ближче до Степаненка у львівських поєдинках діяв Зінченко – не Маліновський. І це логічно – даються взнаки навики гри Олександра ліворуч в обороні у клубі.

В боротьбі з Сербією Зінченко не опускався в захист (у цьому не було потреби), лише підганяв Коноплянку, а ось з Люксембургом вже сам ставав в одну лінію з Миколенком та Кривцовим / Матвієнком – десь поміж ними. Взагалі, присутність такого гравця – то джерело невичерпної впевненості у власних силах. І як тут не згадати 2015-й рік і дещо штучне на той момент введення Олександра до складу збірної в кваліфікаційному матчі Євро-2016 з Іспанією. Галасу тоді було багато, але зараз, з плином часу, треба констатувати, що гра на випередження (на Зінченка поклали око недоброзичливі сусіди) себе виправдала.

Треба відзначати й Миколенка, хоча про його прогрес якось моторошно говорити. Це наче кулька, яку ви надуваєте гелієм, а вона розростається і не лопає навіть за умови гігантських як для свого виду розмірів. Будемо надіятися, що й не вибухне і просто всі ми невірно кваліфікували саму суть суб'єкту на початковій стадії процесу. Будемо сподіватися, що надувається не кулька, а повітряна куля, на якій можна здійснювати кругосвітню подорож.

Почав забивати за збірну Яремчук – тут просто без коментарів. Добре. Напевно, це додатково вмотивує і Мораєса.

Що ж, збірна України однозначно рухається вперед. На завершення хочеться пригадати слова Романа Зозулі з недавнього його інтерв'ю: "На Євро-2016 просто обгадилися… Перед Євро прибрали Заварова, до сих пір не розумію чому. Фоменку не треба було йти на повідку і міняти весь тренувальний процес". Шевченко вже тоді вклинився в роботу (чи його вклинили), переступивши через голову більш статусного за нього колеги. І той чемпіонат Європи за суттю був принесений у жертву. Але дуже хочеться, щоб та жертва не була марною. І Шевченко старається для цього.