Ярмоленка в збірній треба підтримати. Навіть на шкоду Марлосу

Андрій Ярмоленко приречений на контраверсійну характеристику. Вся кар'єра українця просякнута похвалою та критикою, що паралельними лініями протягуються з часів виступів за "Динамо" й до європейського вояжу. І так, очевидно, буде аж до фінішної прямої.

Ось і зараз, коли Андрій відсвяткував знакову для себе подію, знайшлися ті, хто справою честі вважав уколоти футболіста висловами на кшталт "раз на рік і палка стріляє". Дійсно, гол Андрія у ворота "Норвіча" став першим для українця в АПЛ продовж останнього року, але об'єктивні причини низької результативності – прозаїчні. Ярмоленко боровся з травмами, тому й взявся святкувати взяття воріт з медперсоналом "Вест Гема". А вже потім приймав привітання від інших та висловлював власну думку.

Не оминув Ярмоленко й тему національної збірної. "Для мене це дійсно важливо, тому що деякі українці забули мене, і я просто хочу сказати їм: "Я тут, і я все ще живий!". І я готовий до ігор за національну збірну"… І саме зараз, під час вересневих матчів, коли Ярмоленко знаходиться на хвилі підйому, йому треба скористатися своїм шансом.

Але спершу шанс потрібно отримати. Бо ми вже й справді звикли до відсутності Андрія, на фланзі якого тепер господарює натуралізований Марлос, а час від часу того підміняє перспективний, та все ще вкрай нестабільний Віктор Циганков. І це вже дилема для Андрія Шевченка: довірою місця в основі на офіційний поєдинок підтримати футболіста, котрий претендує на побиття його ж рекорду результативності в футболці збірної, чи все ж піти від простішого і зробити ставку на одного з лідерів найкращої команди УПЛ?!

Тут думки будуть різнитися і на користь кожної з версій буде висунуто чимало аргументів. Найрадикальніший з них – в конкуренції Марлоса з Ярмоленком ліпше ставити на Андрія, бо то дійсно його команда, а не штучно обрана збірна завдяки натуралізації. Ще один аргумент – суто ігровий. Можливо, в плані техніки Ярмоленко десь і поступається Марлосу, але Андрій не відмовляється від захисної роботи. Чорнова праця, рух без м'яча, взаємодія з правим захисником – невід'ємні складові гри Ярмоленка, в той час як за Марлосом часто спостерігається бажання зіграти на чистих м'ячах. Свідомий пошук легкого шляху чи звичка, вироблена грою за клуб проти команд, які не змушують "Шахтар" працювати в поті чола? В контексті даної теми це не так важливо.

Примітно, що Марлос не грав в найкращому матчі збірної України епохи Шевченка – проти Сербії. Тоді вистрілив Циганков, але вже за кілька днів Віктор провалився в поєдинку з Люксембургом, що тільки підтверджує ризик основної ставки на молодого "динамівця" – стабільністю Циганков не відзначається і у клубі. Марлоса можна використовувати й в центрі, тим паче, в останньому турі УПЛ саме такий хід застосував Луїш Каштру, про що не довелося шкодувати. Але використання Марлоса в центрі означатиме відсутність місця в основі для когось з тріо Степаненко / Малиновський / Зінченко – гравців, які є цілком самодостатніми на своїх позиціях. Отже, як не крути, а питання все одно постає руба – Марлос чи Ярмоленко?

Нарешті, Шевченко в якості тренера збірної схильний підтримувати гравців, у яких щось не клеїться, надлишковою довірою. То чому ж цією схильністю він повинен нехтувати зараз? Колись усією країною підтримували Зозулю, якому не знаходилося місця в клубному футболі, а потім довіряли Яремчуку, який раз за разом нехтував стараннями партнерів і промахувався з вбивчих позицій. Нині Ярмоленко потребує не меншої уваги. Особливо на фоні Марлоса. Для того місце в резерві української команди трагедією точно не стане.

Андрій Шевченко, безперечно, буде намагатися знайти соломонове рішення. Благо, для цього у нього є не лише матч проти Литви, на кону в якому стоятиме результат, але й товариська зустріч з Нігерію. Проте є відчуття, що це рішення знову збурить емоції різношерстої армії вболівальників збірної України.