Україна вперше за майже два роки зіграла товариський матч вдома. І це принесло користь

Дуже навіть цікава ситуація – офіційний поєдинок збірної України став менш інформативним, аніж товариський. Литву колектив Андрія Шевченка здолав на класі, тому робити глибокі висновки сенсу немає. Хіба що локальні за окремими позиціями…

Наприклад, за позиціями крайніх оборонців. Миколенко, незважаючи на ознаки простою (якщо не сказати грубіше – деградації) у "Динамо", все ще залишається основною опцією для збірної України на лівому фланзі оборони. Вчора ми побачили, що Соболь, незважаючи на статус основного в "Брюгге", виглядає менш переконливо. З іншого боку, ми не знаємо, як Миколенко впорався б з тим навантаженням, яке нігерійці давали Соболю. Бо Литва атакувала лише в другій половині другого тайму, а Нігерія – майже увесь матч.

До речі, про другу половину другого тайму… Шевченко слушно зауважив, що такою грою збірної України в обороні задоволеним бути неможливо. Видається, що наша команда свідомо віддала литовцям м'яч наприкінці поєдинку, тобто, здала центр поля. Але ж захист повинен був більш впевнено протидіяти наступу суперника. Це стосується і центральних Матвієнка з Кривцовим, і флангових Миколенка з Болбатом…

Болбат не грав проти Нігерії, а на його позиції Караваєв залишив неоднозначне враження. Досі триває стартовий відрізок нового сезону (ще навіть не розпочалися групові турніри ЛЧ та ЛЄ), а Олександр Караваєв, не маючи статусу основного гравця і, відповідно, отримуючи не надто багато ігрового часу, припустився двох результативних і пам'ятних помилок. Дуже схожих. Фол проти Калу у вчорашньому поєдинку був – незважаючи на те, що Караваєв не грав прямими ногами, а Калу планував впасти на газон завчасно. І був такий же фол (принаймні, дуже схожий) в матчі "Брюгге" - "Динамо", що призвів до пенальті і програшного голу. Гра в обороні – не найсильніша якість Караваєва.

Однак він ліпше діяв (в порівнянні з Болбатом) з точки зору конструктиву. Гольова передача на Зінченка – це одне. Пам'ятаємо також дуже перспективний простріл в напрямку Мораєса і Циганкова в першому таймі після класної передачі Коваленка з глибини. Хоча навіть цього, напевно, замало. Треба бути або стабільним гравцем в кожному компоненті гри (однаково ефективно працювати як на оборону, так і на атаку), або ж тоді робити крен в один з боків, будучи готовим виходити на поле лише під визначену ігрову модель. Караваєву не вистачає ефективності і збалансованості.

Пластуна в центрі оборони ми так і не побачили. Матвієнко зіграв на своєму рівні. До нього майже завжди є запитання щодо роботи на оборону. Зате вміє добре розпочати вихід з власної половини поля. Микита Бурда запам'ятався хіба що тим, що ледь не привіз пенальті у ворота Луніна на початку другого тайму.

Цікаво було в центрі поля. Про те, що не вистачало Степаненка, не говорить лише ледачий. Ось такий парадокс – можна отримати купу компліментів і дивідендів, навіть не потрапивши до заявки. Андрій Шевченко не змінив структури гри (лише в другому таймі була спроба перебудуватися), однак за кимось конкретним опорної зони не закріпив. Спочатку глибше грав Малиновський, однак часом "підніжжям" трикутника ставали то Зінченко, то Коваленко.

Напевно, справедливо говорять про те, що з Тарасом на полі на ворота збірної України було б менше атак і контратак. Нігерійці часом банально продавлювали центральних півзахисників, втікали на швидкості від опонентів. Степаненко цінний тим, що його гра прив'язана до зони перед своїм штрафним майданчиком і є жорсткою в плані відбору. Те, чого не вистачало вчора проти фізично сильних африканців.

Дивно тільки, що цього не прочитав тренерський штаб збірної України. Логічно було б за умови відсутності Степаненка довірити місце в старті хоча б Шепелєву – футболістові, який більш звиклий до руйнівної роботи в центрі поля, аніж Малиновський, Зінченко чи Коваленко. Віктор іноді грає в "Шахтарі" глибоко, але це явно не його позиція. Пам'ятаємо один з поєдинків минулого сезону, коли Паулу Фонсека спершу використовував Коваленка в опорній зоні, а потім волів Вікторові переміститися ближче до штрафного майданчика суперника – це були два різних футболісти.

Коваленка треба розвивати саме як гравця креативного плану. Задатки є. І, попри шквальну критику, яка обрушилася на Віктора після вчорашнього поєдинку, треба відзначити один позитивний момент – його гросмейстерську передачу від центру поля на правий фланг на Караваєва, коли Олександр прострілював далі на Циганкова і Мораєса. То був шикарний пас. Проблема в тому, що то був епізод лише миттєвого прозріння.

Якби Коваленко віддав таких передач кілька… тоді він був би Олександром Зінченком. Футболіст "МанСіті" вкотре продемонстрував свій високий футбольний інтелект. Олександр навіть не намагався вв'язуватися з нігерійцями в боротьбу. Він намагався хитрувати (в доброму значенні цього слова) за рахунок вибору позицій, переміщень і непередбачуваних передач (чого вартий хоча б "черпачок" на Ярмоленка, після якого ледь не забили Яремчук або Циганков).

За підсумком вчорашньої гри залишилося враження, що треба додавати й Малиновському. Коли суперник статичний, як от Литва, Руслан на полі є помітною фігурою. Коли ж є динаміка і багато боротьби – це вже трохи інший гравець. Суто у вчорашньому матчі від футболіста "Аталанти" було чимало помилок і необґрунтованих передач.

Як не дивно, корисним був Віктор Циганков. З такими футболістами ефективно протистояти командам на кшталт Нігерії – в'юнкий, сміливий, з нестандартним мисленням. От якби Віктор ще реалізував хоча б один з трьох / чотирьох своїх шансів на гол – був би одним з найкращих футболістів матчу. А так доводиться констатувати, що оптимальної форми "динамівець" все ще не набрав.

Непогано в гру увійшов Коноплянка; Шепелєва і Буяльського немає змісту оцінювати. Марлос навіть в статичній манері виконав своє завдання – до максимуму загострив гру збірної України. Ну і Яремчук все ж виглядає ефективнішим за Мораєса, хоча й Роман в кількох епізодах кумедно махав ногою повз м'яч (зокрема, в одному з епізодів після передачі Ярмоленка). Втім, м'яча в сітку у підсумку заштовхав – це головне. Але важливо позбутися симптомів вайлуватості, яка згубила не одного українського форварда.

Добре відіграв Лунін, хоча в одному з моментів ледь не "привіз" після необдуманого виходу з воріт. Насправді, і в тих рідких матчах у Ла Лізі в минулому сезоні Андрій якщо й мав проблеми – то саме при спробах вийти з рамки. На лінії ж його гра доволі впевнена. Про Ярмоленка промовчимо… з надією, що відчуття недосказаності зникне з гри Андрія вже в наступних поєдинках збірної.

А який же головний висновок, зроблений на основі вчорашнього матчу? Це добра робота УАФ – спаринг з мотивованою командою в місті, що засумувало за збірною. Це було свято футболу, яке потішило людей, а тренерам збірної принесло чимало користі в плані аналізу гри. Певно ж, краще так, аніж як у 2018-му році, коли жоден (!) з шести товариських матчів збірної України не відбувся в нашій країні.

Фото - UA-Футбол