Психологія, а не фізика, надійний захист, вдалі заміни. Андрій Шевченко розвінчує міфи

Цей матч дав багато відповідей на різні запитання… Україна лідирувала в групі відбору, проте фундаментом цього становища були перемоги над командами, не співмірними з нами за класом – над Люксембургом та Литвою. Сербію розгромили у Львові, але занадто крутим видався той матч, аби вірити в якусь закономірність чи тенденцію. Від Португалії на виїзді багато відбивалися, хоч і систематизовано.

І ось домашня гра з чемпіонами Європи. Головне випробування для Андрія Шевченка, яке він з честю витримав. Можна, звісно, багато говорити про популярні речі на кшталт атмосфери на стадіоні, самовіддачі футболістів, стального терпіння українців і так далі. Проте більше хочеться в контексті цієї перемоги розвіяти кілька уже сформованих, хоч і не закоренілих, міфів.

1. Другий матч в спарці – проблема психології

Багато побоювань було щодо здатності нашої збірної витримувати темп другого матчу спарки. І ці побоювання не виникали на рівному місці, а лише – на свіжому досвіді поточної єврокампанії. Адже всі ми чудово пам'ятаємо, як страждала збірна в гостьовому та домашньому матчах з Люксембургом, які стояли другими в спарених турах після поєдинків з Португалією (на виїзді) та Сербією (вдома). Були проблеми з Нігерією акуратно після Литви, що кричало нам про нездатність команди Шевченка тримати високий темп в графіку через три дні на четвертий. Власне, в тому графіку, в якому й прийдеться виступати на чемпіонаті Європи.

Проте вчорашній матч дав відповідь. Усе це – проблеми психології. Нам просто не вистачало азарту налаштуватися на Люксембург після успіхів з Португалією і Сербією, не вистачало самоконтролю для того, аби відсіяти на рівні підсвідомості недооцінку суперника. Як тільки другим в спареному турі стояв матч проти гострого подразника – одразу побачили нормальну, живу реакцію.

Проблем з "фізикою", інтенсивністю, вмінням терпіти у матчі з Португалією взагалі не було. А було правильне налаштування, яке й сприяло тому, що українці зіграли у свій футбол.

2. Найслабша ланка збірної України стала її сильною якістю

У нас надійно прикрита воротарська позиція, у нас сильний як ніколи центр поля, є здорова конкуренція на флангах півзахисту та на позиції центрального нападника, а от за центр захисту було неспокійно чи не перед кожним поєдинком. Матвієнко та Кривцов, яких Шевченко зробив залізно основними в збірній, не вражали надійністю раніше і не є безгрішними у відповідальних матчах "Шахтаря". Проте ми – серед лідерів поточного відбору за надійністю оборони – два пропущені в семи матчах, один з них – з пенальті. Парадокс? Зовсім ні.

Шевченко налагодив командний рух, працює система взаємодопомоги. Оборонні функції падуть не лише на плечі тих, на кого вони повинні падати першочергово. Але й Степаненко, Зінченко, Маліновський і навіть вінгери допомагають в роботі на безпеку власних воріт, що ми бачили вчора, коли часто у володіннях П'ятова ситуацію розряджав Ярмоленко (хоча одного разу ледь не "привіз"). І було це навіть тоді, коли суперники грали в рівних складах. Тобто, не як ситуативний рятівний захід при вилученні.

Але треба й персонально похвалити Матвієнка та Кривцова. Попри великий тиск, що обрушився на них з боку суперника, стопери відіграли без зривів. Хіба що в одному моменті трохи недопрацював Матвієнко, поклавшись на Андрія П'ятова. В іншому – майже бездоганно. А Кривцов ще й допоміг забити гол у чужі ворота.

Розкіш, адже резервістами у нас є Бурда та Пластун – футболісти доволі високого індивідуального класу. Залишається лише помахати ручкою в бік персонажів з-за поребрика, про необхідність виклику яких до збірної говорили шановні і не дуже шановні експерти. Обійдемося. Нехай проявляють себе в Росії, а не на чемпіонаті Європи.

3. Марлос може грати не на чистих м'ячах; форвард повинен не лише забивати

Марлос проти Португалії провів не найліпший матч, але в нього була особлива роль в цьому поєдинку. Натуралізований бразилець з номінальної позиції лівого вінгера частенько опинявся на вістрі атаки. Там, де зону звільняв Роман Яремчук своїми переміщеннями.

Це треба розглядати в комплексі, адже план тренерського штабу полягав в комплексній роботі лінії нападу задля пошуку простору. Примітно, що в такій грі згодився б і Жуніор Мораєс – він теж зміг би зміщуватися на фланг, відводячи за собою опонентів. Хоча натуралізований бразилець, безперечно, не здатен виконувати стільки чорнової роботи, скільки виконує Роман Яремчук.

Марлос зіграв би на тверду четвірку, якби на початку другого тайму втік від останнього захисника збірної Португалії і реалізував потенційний вихід один на один. А в цілому зрозуміло, чому його першого прибрали з поля, замінивши на Коноплянку.

4. Заміни Шевченка не завжди послаблюють гру

Міф про заміни на ослаблення гри до кінця ще не сформувався, але його обриси вже витали в повітрі після гри з Литвою. Тоді й справді футболісти, що вийшли з лави для запасних, не додали нашій збірній міцності. Але вчора все було інакше.

Коноплянка додав моторики в півзахисті, Коваленко зв'язав гру у центрі поля після вилучення Степаненка – на скільки це було можливим. Принаймні, Віктор вже не боїться м'яча і не губиться під пресингом / тиском, як це було раніше. То заслуга не лише Шевченка, але й тренерів "Шахтаря". Вихід Ігоря Пластуна – суто формальна заміна.

Треба відзначити й зміни в основному складі в порівнянні з грою проти Литви. Ідеально в цій спарці тренерський штаб варіював футболістами на позиціях крайніх захисників – там, де у Шевченка є широке поле для маневрів. Болбат і Соболь добре відіграли проти Литви, Караваєв і Миколенко чудово діяли проти Португалії. Збіг обставин? Випадковість? Навряд чи. Влучною була й зміна Мораєса на Яремчука, тому треба говорити про повний контроль тренерського штабу над ситуацією. І про вміння раціонально використовувати ресурси. Те, чого раніше у збірній не було.

***

В історії футболу незалежної України це друга тріумфальна кампанія відбору на великий форум. Але перша, яка відбулася за Олега Блохіна в контексті чемпіонату світу 2006, була побудована геть на інших принципах. Тоді ми боролися, терпіли, билися в кожному поєдинку під впливом шалених мотиваційних спітчів Олега Володимировича. Нині ж ми намагаємося грати у футбол незалежно від імені суперника і від статусу матчу. Футбол, який приносить не лише результат, але й задоволення.