Рік збірної. Системність як головне надбання роботи тренерського штабу Андрія Шевченка

Та були гідні, примітні і просто класні матчі у виконанні збірної України й раніше. Зі "свіжини" пригадуємо перемогу імені Сергія Назаренка над Англією, звитягу над Францією у Києві, побиття Чорногорії, розпочате в чисельній меншості, гостьовий успіх в поєдинку з Польщею. Але чим відрізнялися ті вдалі поєдинки від нинішніх успіхів команди Андрія Шевченка? Тим, що результати збірної Шевченка – це похідна від якості гри, від функціонування вибудованої системи, а зазначені на початку абзацу локальні успіхи – то радше ситуативні надбання.

Одразу робимо примітку, якої не робили під час підбиття підсумків минулого календарного року, за що отримали від знаючих людей легкого прочухана: у Андрія Шевченка, справді, найкраща збірна в історії України, але у нього – й найкращий підбір виконавців. Виконавців, здатних грати в той футбол, в який їх грати просять. Здатних сповідувати ті принципи, які були закладені в основу тієї системи, яка принесла нам небачений раніше успіх у кваліфікаційних кампаніях чемпіонату Європи.

Системність – як глобальне надбання поточного року. В чому ж вона полягає? Напевно, у відсутності зривів на зразок того, який був в гостьовому матчі Ліги націй зі збірною Словаччини. Тоді Шевченко перемудрив з тактикою і остаточно зробив для себе висновки – грати треба з чотирма захисниками, з трикутником у центрі поля, з активними флангами – і похідними від цього варіантами. Можна Романа Яремчука відправити на лівий фланг, як це було в других матчах з Португалією та Сербією, можна змінити виконавців у центрі поля, як це було в грі з естонцями та частково (і вимушено) в гостьовому поєдинку з сербами, можна застосовувати різні тактичні хитрощі. Головне – не порушувати лекал, за якими будується формація.

Власне, здорова і дієва ротація – це ще одна ознака системного підходу до справи. Найяскравіше функціонування процесу ротації демонструють спарені жовтневі тури. Проти Литви на флангах оборони непогано зіграли Соболь та Болбат, а проти Португалії за кілька днів уже запалювали Миколенко та Караваєв. Чергувалися виходи на позиції центрального нападника Яремчука і Мораєса, однак переведення Романа на лівий фланг, а Марлоса – на вістря атаки, як уже зазначали, – це цікаві тактичні нюанси, які не руйнували системи, зате плутали карти суперникам. Це ілюстрація того, що тренерський штаб збірної скрупульозно готується до кожного суперника і, попри намагання завжди і всюди гнути власну лінію, готовий бути варіативним.

Подолання проблеми другого матчу в спарених турах – ще один важливий здобуток команди в 2019-у році. Розпочиналося все поганенько – були муки з Люксембургом після яскравих поєдинків з Португалією та Сербією. Однак після матчу-відповіді з тими ж португальцями стало зрозуміло, що проблема ховалася в психологічній, а не фізіологічній площині. Після Кріштіану Роналду і компанії важче було налаштуватися на матч з Люксембургом, аніж після Литви – на Кріштіану Роналду та компанію і так далі.

Досить невиразно команда провела два заключних поєдинки року, але й з них можна витиснути їжу для роздумів. Ці поєдинки показали, що збірна України є не такою вже й відірваною від українських клубів. Там, де не вдається взяти свого нахрапом, можна компенсувати характером. Осінь 2019-го проходить під грифом камбеків українських клубів у єврокубках, і ось збірна здобула прийнятні результати в двох крайніх поєдинках на останніх секундах. І що найголовніше – зробила це не під час сумбурних фінальних штурмів, а в результаті системного підвищення обертів на заключних відтинках поєдинків. Контрастує з тим, до чого ми звикли – пропускати на останніх хвилинах, або ж захищатися на відбій.

На останніх хвилинах здобули перемогу й у виїзному поєдинку з Люксембургом. З нігерійцями відігралися з 0:2 з голами на 78-й та 79-й хвилинах – якась-не-якась тенденція. А ось протилежний сценарій спостерігався лише в одному поєдинку – всіма силами захищали перевагу в домашньому поєдинку з Португалією. Втім, хтозна, як би складалася та гра, якби не було вилучення Тараса Степаненка…

Домагатися свого на останніх хвилинах можна за умови замін на підсилення гри. З цим не завжди у Андрія Шевченка все складалося добре. Наприклад, з Люксембургом у Львові заміни були суто формальними, з Литвою у Харкові футболісти, що вийшли з лави, гру відверто послабили. З португальцями вдома пертурбації спрацювали вже по-іншому, як і з Сербією на виїзді. В цій площині ще немає чіткої стабільності.

Власне, як і в площині залучення до збірної України нових гравців. Точніше, не простого залучення, а їхнього розвитку. Роман Яремчук під керівництвом Шевченка розцвів у збірній, але чи могло бути інакше, зважаючи на той рівень гри, який Роман демонструє в клубі? Матвієнко і Миколенко змужніли синхронно зі здобуттям провідних ролей у клубах. Але є й когорта футболістів, які не прогресували в збірній: Віктор Циганков, Віктор Коваленко, Мар'ян Швед, Ігор Пластун, Роман Безус, Володимир Шепелєв, Віталій Буяльський тощо. Дебют Іванісені можна відзначити тезисно. Перед чемпіонатом Європи Шевченку доведеться серйозно подумати над заявкою.

Нарешті, хотілося б відзначити в контексті збірної навколофутбольні моменти. Команда намагається бути ближчою до суспільства. Тренери і футболісти говорили про звільнення українських моряків з російського полону, відзначаючи важливість події. Зачинилися двері перед заробітчанами з чемпіонату Росії, хоча було б ліпше, якби УАФ оголосила офіційну позицію з приводу цього питання. З іншого боку, більшість гравців сумують за Ракицьким, роздають інтерв'ю російським так званим ЗМІ, а хтось і просто їздить до Москви на уїк-енд. Над свідомістю ще потрібно чимало працювати, хоча це питання глобальне – не одного і не двох циклів.

Не всім до вподоби й курс на натуралізацію (слідом за Марлосом, український паспорт отримав інший бразилець Жуніор Мораєс), однак Шевченко тут влучно парирує "результатом на табло". Збірна дає результат – а, значить, усе зроблено правильно. Нехай так.

– Євро-2020. Шевченка уже встигли возвеличити до статусу одного з найкращих тренерів в історії нашої країни, проте хочеться нагадати: успішна кваліфікація – це лише перший крок на шляху до повної реабілітації за ганьбу 2016-го року, до якої Андрій Миколайович причетний безпосередньо. Влітку треба давати результат – інакше усе марно.