Акценти. Гідна зміна чи самоціль? Про конфлікт інтересів молодіжної збірної

Тема на слуху всі останні місяці. "Молодіжка" Руслана Ротаня не може похвалитись результатами, в той час як всі ми пам'ятаємо історичний успіх команди Олександра Петракова півроку тому. Висновок напрошується сам собою: з Петраковим вчинили несправедливо, а призначення Ротаня, як мінімум, нелогічне. Але не все так просто і однозначно.

Почнемо з того, що ніхто не збирається применшувати ні значимість титулу чемпіонів світу, ні роль головного тренера в досягненні цього результату. Хоча, справедливості заради, там зійшлися всі зірки на нашу користь, починаючи з місця проведення турніру - Польщі, в якій ми почували себе, як вдома.

Але, повторюю, це ніяк не знецінює сам успіх. Як казав герой відомого фільму, зарубайте це на своєму прегарному носі: ніхто не ставить під сумнів досягнення команди Петракова. Але і переоцінювати його не слід - потрібно чітко уявляти собі місце юнацьких змагань в системі світового футболу і саму мету їх проведення.

А вона зовсім не є самоціллю. Весь сенс юнацького, юніорського, молодіжного спорту полягає в підготовці якісних резервів для дорослих, національних команд. За великим рахунком, є лише одна збірна країни - перша і головна. Всі інші покликані обслуговувати саме її, а їхні досягнення другорядні апріорі.

Чемпіонати світу та Європи в різних вікових категоріях проводяться аж ніяк не для того, щоб збільшити число титулів, якими країни будуть з гордістю мірятися. Вони просто копіюють схему справжнього, дорослого спорту - щоб молодь вчилася і росла в умовах, максимально наближених до "бойових". Головне - підготовка зміни.

Наївно було б думати, що футболісти будуть переходити з юнаків у чоловічий спорт цілими командами. Але ось вам приклад, який я вважатиму класичним, з нашого минулого.

У 1977 році збірна СРСР виграла перший в історії молодіжний чемпіонат світу. Одинадцять років потому три гравці цієї команди: Балтача, Бессонов і Хидіятуллін стали віце-чемпіонами Європи у складі незабутньої команди Лобановського. І якщо через 11 років умовні Лунін, Попов і Булеца візьмуть медалі Мундіалю, ось це і буде досягнення вищої мети.

Природно, терміни, прізвища та турніри можуть варіюватися, але сенс ви вловили. Результати молодіжки - справа третя, ну нехай друга. І лише в країнах, що не розпещені успіхами національних команд, їм може надаватися настільки серйозне значення.

Тепер нам важливо розуміти, для кого готував зміну Петраков. Згадали? А тепер ті, хто дивився ці матчі, згадайте, як грала його команда. І спробуйте порівняти з грою команди Шевченка. Як небо і земля. Точніше, як земля і небо. Ось все було чудово у наших чемпіонів світу, крім одного, на мій погляд. Це був чистої води прагматизм.

"Але він же дав результат!" - зарепетує бунтівний читач. Все вірно, прагматизм для того і служить. І, на мій превеликий жаль, в нашій країні вже виховане не одне покоління вболівальників, які всотали його з молоком матері. Не можу нав'язувати їм своєї думки, лише скажу одне: я - глядач, який любить футбол не за рахунок на табло, а за яскраву гру на полі.

І, з моєї дзвіниці, гра команди Шевченка - головної команди країни - бачиться найкращою за всю історію українського футболу (зрозуміло, пострадянського). Але найголовніше - вона теж приносить результат. Не поспішайте порівнювати зайняті місця і рівень змагання: на Євро Україну чекають суперники куди серйозніші, ніж це було влітку в Польщі. Віриться, не тільки в групі.

Чому поміняли Петракова? Слово В'ячеславу Шевчуку, колишньому гравцеві збірної України.

"Ротань прийшов, тому що УАФ не влаштовувала модель гри молодіжної-юніорської збірної. Адже ми знаємо, що практично всі наші збірні по віковим групам грають тільки від оборони. Руслан хоче грати в атакуючий футбол. Звичайно, є у нього і якісь помилки. А для чого результат в юнацькому футболі? Юніорська збірна виграла чемпіонат Європи. З того складу тільки півтора людини заявили про себе більш-менш ".

Ось я зараз сяду на ваше місце і почну звідти бубоніти: ну звичайно, а хто такий Шевчук - кореш Ротаня, з яким на пару вони мало не угробили "Олімпік", ось він його і відмазує! Будь ласка, мухи - окремо, котлети - окремо. Що саме не так сказано саме тут? З чим конкретно ви не згодні і чому? По-моєму, все вірно.

Чи повинна бути спадкоємність в грі наших збірних? Питання чисто риторичне. Природно, молодь повинна приходити в головну команду повністю готовою до її вимог і стилю, відповідати їм. Цю азбучну істину розуміють навіть в клубах - тих, де цим займаються всерйоз.

Як приклад, слова тренера луганської "Зорі" U-21 Володимира Микитина:

"Я багато спілкувався з головним тренером щодо тактики гри. Я дивився і дивлюся тренування першої команди. Тому нам потрібен був час. Ми робили відеонарізки гри не тільки першої команди, але і європейських клубів, які грають з цією схемою".

Після цього, згадує тренер, команді вдалася серія чудових ігор. До речі, мова йшла про перехід якраз на "атакуючу" схему.

Тепер послухаємо президента УАФ Андрія Павелка (нехай навіть для деяких з нас це прізвище рівносильне червоній ганчірці для бика).

"Команда Ротаня розпочала підготовку одним складом, виграла кілька турнірів. В тому числі, вперше за останні 10 років, перемогла на турнірі Лобановського. Безпосередньо перед стартом відбору до неї приєдналися гравці зі збірної Петракова. Природно, потрібен час, щоб вони вписалися в командну гру, яку будує Ротань ".

Що тут неправильно? Йде процес тактичної перебудови "молодіжки" під модель, яку диктує штаб національної збірної. З усіма наслідками, що випливають. Я не знаю, наскільки хороший чи поганий Руслан Ротань в якості головного тренера. Але щоб зрозуміти це, потрібно дійсно дати людині попрацювати необхідну кількість часу.

І розуміти, що його головним завданням є аж ніяк не турнірний результат. Тут я підпишуся під словами того ж Шевчука: "В Європі результат не є наріжним у розвитку дитячого футболу. Дають можливість, щоб вони пробували, ризикували, не боялися припуститися помилки. Моя думка - до рівня молодіжної збірної не потрібно робити ставку на результат" .

Яскравий приклад - Бельгія, де в новому столітті послідовно перебудували на користь атакуючої гри всю вертикаль дитячо-юнацького футболу. І результат прийшов - у вигляді сучасної видовищної і ефективної тактики, яка принесла команді лідерство в рейтингу ФІФА і медалі Кубка світу.

Звичайно, в цьому сенсі, нам до них ще - як до місяця. "Ротанізація" "молодіжки" - це лише перший крок. Причому почали зверху, від першої збірної до найближчої до неї сполучній ланки. А наша проблема полягає в тому, що в Україні з дитинства майбутніх футболістів вчать не тому, як грати, а тому, як вигравати. Ще точніше - того, як не програвати.

Ця спочатку порочна практика не може бути викорінена в одну мить. На це можуть піти багато років. І, якщо чесно, то мені віриться в це важко. Бо вкоренилася вона в масах підготовлених за попередні десятиліття футбольних ремісників. Які сьогодні втовкмачують це своїм дітям: головне - боротися і не здаватися.

А вміти грати - це не головне? Втім, це вже інша і більш велика тема для розмови. На завершення ж сьогоднішньої бесіди резюмую:

• У нас є перша збірна, за яку не те, що не соромно - нею можна і потрібно пишатися. Поки вона є, така ...
• Вона - головна за визначенням, всі решта фактично покликані її обслуговувати.
• Якщо для того, щоб ми не упустили цю планку і продовжували прогресувати, потрібно щось змінювати в нижніх щаблях піраміди, значить робити це потрібно беззастережно.
• Очевидно, що для перебудови того, що функціонувало в старому режимі десятиліттями, теж знадобиться час. Значить, доведеться потерпіти.
• Виграла молодь свій ЧС - честь і хвала, їй і тренеру! Однак це досягнення не з розряду доленосних. Нагородили, подякували, їдемо далі. Куди важливіше, що виросте далі з наших юних чемпіонів. І той же Петраков, до слова, розуміє це краще нашого.

Мораль цієї байки така. Молодіжна збірна існує не заради результату: він - лише приємний бонус. Іноді ним можна і пожертвувати, на благо вищої мети - підготовки повноцінної зміни для команди №1. Ну, а чи виросте ця зміна, як кажуть в Одесі, будемо подивитися ...