Проти Мальдіні шансів не було, він не давав дихнути - Шевченко згадав про свої перші матчі за збірну

Легенда українського футболу, а нині головний тренер збірної України Андрій Шевченко розповів про свої перші кроки в якості гравця в національній команді.

"Чекав виклик від Анатолія Конькова"

- Не можу пригадати, де мене застав перший виклик до збірної України, але зазначу, що великою несподіванкою він для мене не став, - згадує Андрій Шевченко. - На початку 1995 року я вже закріпився в першій команді київського Динамо, зіграв кілька матчів в Лізі чемпіонів і навіть забив гол у цьому турнірі. Так що надія на те, що на мене звернуть увагу, звичайно, була. Але в будь-якому випадку перший приїзд до збірної, яку в той час очолював Анатолій Коньков, - це була подія. Хоча, коли їхав до Хорватії, розумів, що шансів у нас не так багато.

"У фізичному плані я був упевнений в собі"

Тоді, в березні, 1995-го проти нас грала дуже сильна команда, в складі якої виділялися Роберт Просінечкі і Давор Шукер, Звонімір Бобан і Ален Бокшіч. Рівень був серйозний: що не гравець - зірка! Для мене це була неймовірної складності гра, яка дозволила відчути певну атмосферу, зрозуміти клас не тільки індивідуальних, але і командних дій такого противника. У фізичному плані, незважаючи на брак досвіду, я був впевнений в своїх силах. Розумів, що в швидкості, в єдиноборствах, в грі один в один особливо не поступлюся жодному із захисників. Але в футболі цього недостатньо. Як команда, ми тоді були ще не готові виступати на такому рівні.

"Захисник Мілана не давав навіть зітхнути"

Після поразки з великим рахунком ми повернулися до Києва зрозуміло в якому настрої. Хоча сумувати було ніколи - через три дні нас чекав матч з Італією на головній арені країни. У цій зустрічі все теж вирішилося вже в першому таймі. Італійці приїхали з повною впевненістю в своїх силах, але добивати нас не стали і виграли з рахунком 2:0. У них тоді була дуже потужна команда. Пам'ятаю, грав трохи правіше і постійно перетинався з Паоло Мальдіні. Проти нього у мене тоді взагалі не було шансів навіть в плані фізики - ні розвернутися, ні втекти, ні виграти боротьбу. Захисник Мілана не давав дихнути! Хоча я дуже розраховував на свою швидкість. Ми, до речі, часто згадували з Мальдіні нашу першу зустріч. Він посміхався і говорив: "Наша команда тоді не бачила жодних проблем". Той матч показав, до чого потрібно прагнути. Досвід ігор з Хорватією та Італією був безцінний, я бачив перспективу в своїй грі і розумів напрямок своєї роботи. Був упевнений, що зможу виступати на такому рівні.

"Ключова осічка була вдома з хорватами"

Новину про те, що мене повертають до молодіжної збірної, я сприйняв з розумінням. У молодіжки були прекрасні шанси потрапити на Олімпіаду. У нас була сильна команда, яка потім майже в повному складі перейшла в національну збірну - Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Сергій Федоров, Дмитро Парфьонов, Дмитро Михайленко, Віталій Косовський, Сергій Ребров та інші хлопці. Ключовий матч, вважаю, був удома з хорватами. Ми вели в рахунку, суперник відігрався, і в самому кінці матчу Ващук не забив пенальті. Цих двох очок для першого місця потім і не вистачило. Хоча в останньому турі ми грали в Італії і нас влаштовувала нічия. На жаль, 1:2. Тоді, до речі, у італійців було багато майбутніх зірок - Алессандро Неста і Фабіо Каннаваро, Крістіан Пануччі і Філіппо Індзагі.

"Коліно заклинило прямо перед матчем з Рапідом"

На початку 1996 року я теж зіграв за збірну лише в двох матчах, але це були контрольні гри. У Молдові вийшов на заміну, а ось поєдинок в Туреччині мені, звичайно, запам'ятався. Там, в місті Самсун, я забив свій перший гол у складі національної збірної. Пам'ятаю, отримав зручний пас від Ігоря Жабченка, увійшов зліва в штрафний майданчик і пробив правою ногою. Тренером тоді вже був Йожеф Сабо. Ми програли - 2:3. Але це була пам'ять на все життя. Шкода, але в 1996 році я в збірній більше не грав. На заваді стала травма, отримана в серпні перед виїзним матчем з віденським Рапідом. Пошкодження було, звичайно, дуже образливим. Пам'ятаю, ми жили в готелі в одному номері з Олегом Лужним. Збиралися на установку, я потягнувся за пультом, щоб вимкнути телевізор - і у мене заклинило коліно. Тоді мені й зробили першу операцію на меніску. Але був рецидив. Я пропустив майже всю осінь. Хоча зі збірною, в листопаді, вирушив до Португалії. Поки долетів, зібралося повне коліно рідини. Так що зіграти в тому матчі не судилося ...