Шевченко пригадав появу проблеми з позиційними атаками у збірній України часів Лобановського

Головний тренер національної збірної України Андрій Шевченко – у минулому нападник і один з лідерів "синьо-жовтих", в інтерв'ю виданню zbirna.com пригадав, як команду у 2000-2001 роках очолював Валерій Лобановський.

Призначення Лобановського на посаду головного тренера збірної України, поза всякими сумнівами, міркує Андрій Шевченко, стало великою подією для України.

Було багато суперечок з приводу суміщення двох посад – у Динамо і національній команді. Але тоді це здавалося виправдано. Сьогодні, вважаю, це нереально. А в той час в окремих країнах такий перетин міг принести користь. І хоча на початку 2000-х років в збірну залучалося все більше гравців з інших клубів, а деякі з нас поїхали за кордон, всі, звичайно ж, безмежно вірили в тренерський геній Валерія Васильовича.

Андрію вдалося забити в першій же грі збірної під його керівництвом – у контрольному матчі з Болгарією.

Ми виграли з рахунком 1:0, і я цей поєдинок запам'ятав. Для багатьох, і для мене в тому числі, Лобановський був більше, ніж тренер. Це людина, яка дала нам путівку в життя. Наставник, який навчив нас по-справжньому розуміти, що таке професіоналізм, що таке ставлення до тієї справи, якою ти займаєшся, що таке правильний аналіз своєї гри.

У процесі підготовки до старту відбірного турніру ЧС-2002 українці зіграли контрольний матч із Англією. Спаринг цей Шевченкові запам'ятався, адже зустріч проходила ще на старому стадіоні Вемблі.

Я завжди любив грати на таких легендарних стадіонах, і дуже радий, що забив у Лондоні. Але це було вже на новому Вемблі, а тоді, у 2000-му, ми програли – 0:2. Хоча виглядали зовсім непогано. Пропустили обидва м'ячі після стандартів, а вони потім стануть для нас каменем спотикання... У принципі, цей контрольний поєдинок був не зовсім показовим. Навіть Валерій Лобановський, здається, не сильно хотів його проводити.

Справа в тому, що в нашій відбірковій групі на цей раз не було грандів. При всій повазі до Польщі, Норвегії, Вельсу, Білорусії та Вірменії фаворитами, пам'ятаю, вважали саме нас. У футболі це, звичайно, нічого не означає, але нам у будь-якому випадку довелося трохи змінювати малюнок своєї гри. Більше працювати з м'ячем, проводити позиційні атаки. Ми виявилися до цього не зовсім готові. У ті роки збірна України завжди краще виглядала проти сильніших суперників.