Найгірший матч Шевченка? Чому так відбулося

Перш за все, пригадаймо, що Україна уже програвала з великим рахунком при тренерстві Андрія Шевченка. Програвала куди скромнішому суперникові, а потім виходила на інші матчі й давала результат за миловидної гри. Є спокуса сказати, що провали іноді трапляються, але треба дивитися на ситуацію ширше і не пояснювати невдачу одиничним випадком.

Поразка від Словаччини 1:4 (в першому абзаці йдеться саме про неї) була якраз класичним збігом обставин. Тоді українці уже виконали усі завдання у Лізі націй 2019/20 і тренерський штаб вирішив поекспериментувати зі складом та тактикою. Ну нехай кадрове наповнення – присутність у складі Пластуна, Борячука, Бурди не може бути виправданням. А ось експерименти з тактикою – цілком. Збірна України тоді намагалася взяти на озброєння гру з трьома центральними оборонцями. А Євген Коноплянка грав в центрі під двома номінальними нападниками – Борячуком та Циганковим.

Більше ніколи Андрій Шевченко не грав у такій формації. А ось вчорашнє тактичне розташування не було новинкою. Номінально у складі був нападник, але він повинен був закривати лівий фланг півзахисту. На вістрі повинен був опинятися номінальний півзахисник Марлос. Формація з фальшивою "дев'яткою" одного разу уже вразила влучним пострілом – у схожому стилі Україна рік тому здолала Португалію на НСК "Олімпійський".

Але цього разу шансів на успіх не було ніяких. І справа, напевно, не у відсутності Степаненка. Свою роль зіграла погана індивідуальна форма окремих футболістів: Зінченко погано грав і проти Швейцарії, погано грав і вчора. Для Маліновського незручний такий стиль суперників. Ігор Харатін – дебютант і цим все сказано.

Помітили, що в контексті аналізу гри збірної України назвали лише декілька прізвищ? Річ у тім, що ключовою виявилася поразка українців у центрі поля. Достатньо лише поглянути на карту виконаних передач та візуально порівняти кількість здійснених пасів на своїй та чужій половинах поля.

Впадає в око дисбаланс, еге ж?

Висновок? Та Україна не могла вийти за центр поля. Це підтверджується й індивідуальною статистикою футболістів. Найкращими за кількістю виконаних передач є Олександр Зінченко, Андрій П'ятов, Микола Матвієнко, Сергій Кривцов. Центральний півзахисник, голкіпер і два центральних захисники. Яремчук, Марлос та Ярмоленко торкалися до м'яча лише в рідкісних випадках.

• (Анти) Герой футбольного дня. Андрій П'ятов

Харатін не здійснив жодного відбору, майже не тримав м'яча у ногах. У нього високий показник точності передач, але він зумовлений малою кількістю виконаних пасів – лише 24. Відтак, більше навантаження падало на Зінченка та Маліновського, також – на центральних захисників. І всі вони помилялися індивідуально (про це буде окрема розмова).

Ігор Харатін майже не перебував з м'ячем на чужій половині поля

Гру флангових захисників гарно описав після матчу Богдан Михайличенко. Інші коментарі тут зайві: "90 хвилин працював в захисті. Дуже важко. Вони удвох приходять на фланг і… дуже важко. Ти біжиш на одного гравця, він віддає іншому. І так всю гру". Іспанська збірна перебуває на стадії перебудови та зміни поколінь, однак такі речі як страхування, подвоєння флангів, насичення зон доведені до автоматизму. У Тимчика з Михайличенком непогана індивідуальна статистика, але вона, як і у випадку з П'ятовим, не зображає істини. Хлопці весь час були у вогні, тому змушені були діяти інтенсивно. Але ця інтенсивність стосувалася виключно роботи на власній половині поля.

Власне, це (інтенсивна робота команди на власній половині поля) – як один з варіантів протидії сильнішому суперникові, але цей варіант вимагає мінімізації індивідуальних помилок. А що могло трапитися у збірної України з Андрієм П'ятовим та Сергієм Кривцовим? Про першого ми уже писали – погано грав у пас, погано захищав лінію воріт. Другий привіз пенальті уже на другій хвилині, купившись на звичайний фінт юного хлопчика, а потім навіть не спробував виставити корпус в боротьбі з Серхіо Рамосом. Два пропущені до тридцятої хвилини – і ти приречений.

Про Яремчука, Марлоса, Ярмоленка уже говорили – вони були відрізані від решти команди. І в цьому, за великим рахунком, не їхня провина. Варто приділити увагу Сергію Сидорчуку, який за 27-м хвилин перебування на полі здійснив майже стільки ж дотиків до м'яча, як Харатін – за 63-и (на п'ять менше, якщо бути точним). З п'ятнадцяти передач Сергій віддав лише одну неточну, здійснив два відбори м'яча – це стільки ж, скільки усі троє центральних півзахисників (Зінченко, Маліновський і Харатін) разом взятих за увесь матч. Не допустив жодної втрати. Можливо, було б краще його випустити зі старту, а не Харатіна.

Україні програла заслужено. І розгромний рахунок – також заслужений. Але не варто говорити про те, що вчорашня гра – це показник істинного рівня команди Андрія Шевченка (як і не випадковий збіг обставин). Ми бачили матч проти Португалії, ми бачили другий тайм товариського поєдинку з Італією у Генуї (автор наживо спостерігав за ним) – в цих матчах було помітно, що Україна здатна грати на рівні з топ-збірними. Вересень 2020-го – просто не найкращий час для команди Андрія Шевченка. Можливо, дається взнаки виснажливий клубний сезон, можливо, структуру зруйнували індивідуальні помилки лідерів команди, можливо, колектив просто увійшов у таку фазу циклу, коли неможливо уникнути спаду. На щастя, до чемпіонату Європи ще вдосталь часу, а попереду ще як мінімум чотири матчі з сильними суперниками.

Буде нагода виправити помилки.