Кількість, але не якість. Спаринги збірної України виявилися малоінформативними

Свій нещодавній спаринг-матч проти Словенії збірна Північної Македонії чітко розділила на дві частини за таймами – з низьким та високим блоками. У першій 45-хвилинці ми бачили гру з низько посадженою лінією оборони, без пресингу, з малими силами на чужій половині поля. Після перерви вже все було по-іншому: лінія захисту була висунута високо вперед, у центрі поля північно-македонці зустрічали суперника пресингом, а до чужої штрафної площі йшли великими силами. Симпатичніше майбутній суперник збірної України виглядав саме у другому образі. Марно сподіватися на те, що тренер балканців цього не зрозумів і проти України на Євро-2020 зіграє від глухої оборони.

Про Нідерланди й Австрію й поготів говорити не доводиться. Виходить, що під час групового етапу чемпіонату Європи збірна України в жодному матчі не гратиме так, як грала під час підготовки до Євро – тобто, з чіткої позиції сили. І Бахрейн, і Північну Ірландію, і Кіпр українці значно переважали в контролі над м'ячем, у кількості передач, у показниках руху полем. І жодної можливості відпрацювати процес виходу з-під пресингу, гру на контратаках чи силовий футбол у центрі поля.

Мабуть, матч з Кіпром став найменш інформативним у цьому плані. Північна Ірландія хоча б створювала моменти після стандартів, змусивши одного разу чи двічі Бущана по-добротному вступити в гру. Бахрейн атакував мало, але навіть цього вистачило, щоб забити та вказати на наше слабке місце у воротах (Анатолій Трубін). Кіпр же був мішком для биття.

І тут даремно прозвучали слова з нотками претензій до арбітра матчу. У нього також є репутація та своїй професійні цілі, тому судити так, аби комусь було добре й хтось міг потренуватися в нормальних умовах, не збирався. Проти Зубкова був фол, що позбавив футболіста можливості забити гол – без наміру зіграти у м'яч. Тому так: це пенальті й червона карточка. Кіпр і без того був немічним, а після вилучення й взагалі втратив ознаки самобутності.

Показовим у контексті малоінформативності цього спарингу може бути ситуація з Іллею Забарним. Ніхто раніше ніколи не бачив Іллю у ролі правого оборонця, а проти Кіпру така нагода підвернулася. Проте як слід оцінити гру юного "динамівця" не зумів навіть Андрій Шевченко – відстрілявся рядовими фразами про "зіграв добре". Насправді ж ми не дізналися, як Забарний впорався б з новою роллю, чини суперник на нього тиск. Зрозуміло лише, що Забарний не може підключатися до атак так активно, як Соболь, Караваєв чи навіть Тимчик. Але чи може захищатися безпомилково на новій для себе позиції? Питання без відповіді.

Товариський матч проти Кіпру став важливим для збірної України з психологічної точки зору. Впало в очі, як бурхливо футболісти реагували на забиті м'ячі. Ярмоленко після реалізованого пенальті кричав, наче поранений, але такий, що здобув перемогу у сутичці, лев. Зінченко гол присвятив своїй дружині, Яремчук просто трохи відвів від себе критику, реалізувавши один з енної кількості гольових шансів на цьому підготовчому зборі. Знову відчув смак гри Судаков, попрактикувався навіть призабутий вболівальниками збірної України Андрій П'ятов. Комусь матч усе ж пішов на користь.

Руслан Маліновський під час контрольних матчів виглядав блідо. Можливо, це пов'язано з занадто "глибокою" позицією Руслана на полі. Уже давно з'ясовано, що в "Аталанті" він розкрився на позиціях під нападником, флангового півзахисника, у ролі плеймейкера. Іноді грав навіть форварда. Коли ж Гасперіні використовував його як опорного півзахисника, Маліновський проводив нічим не примітний рядовий сезон. Андрій Шевченко, котрий, можливо, не є тренерським гуру, але який дуже чітко вловлює тренди, не може цього не знати. Проте ми бачили перформанси у виконанні Зінченка, добру гру Зубкова, прорив Ярмоленка, але не продуктивний футбол від Маліновського. А саме з ним пов'язані чи не найбільші українські надії на чемпіонаті Європи.

Маліновський у "Аталанті" став лише десятим футболістом за кількістю проведених ігрових хвилин. Наприкінці сезону він виходив в основі, але грали "бергамаскі" переважно за графіком одного поєдинку на тиждень. Збірна – це трохи інша історія, особливо перед та під час чемпіонату Європи. Тут усе дуже швидкоплинно й грати треба багато та часто. У березні, коли тривали матчі відбору до ЧС-2022, Маліновський вперше в сезоні виходив у стартовому складі в трьох матчах поспіль. Можливо, секрет не найкращої гри Руслана у цих спарингах ховається саме в цьому.

А, можливо, банально економилися сили. Й справді, навіщо напружуватися в не вартісних іграх з Північною Ірландією та Кіпром, коли попереду Нідерланди, Австрія та Північна Македонія? Напружуватися потрібно було Зубкову, місце якого на лівому фланзі півзахисту / атаки не було недоторканим. Ця позиція у збірній України проблемна, але навіть після малоінформативних спарингів стало зрозуміло, що крім Зубкова там грати нікому. Марлос не тягне більше тайму, та й лівим фланг – це не його історія. Віктор Циганков апріорі не може бути некорисним, але його стан здоров'я та кондиції викликають занепокоєння. Едуард Соболь у цій ролі – авантюра. Яремчук потрібен у центрі нападу (навіть зі своїм низьким рівнем реалізації). Тож гратиме, певно, Зубков.

Пам'ятаєте спаринг з Нігерією (осінь 2019-го)? Тоді не грав Степаненко, на його позиції пробувався Дмитро Іванісеня, а після матчу всі хором співали, що без Тараса ніяк і нікуди. Нині ж такого сказати язик не повернеться. Лідер "Шахтаря" взяв участь у всіх трьох травнево-червневих товариських поєдинках збірної і справив не найкраще враження. Раніше Тарас не дозволяв собі обрізок, передач у нікуди, пасивних тупцювань з м'ячем у поєдинках з іменитими (і не тільки) суперниками. Чи невже так впливає психологія? Невже й Степаненка "підкосила" та хвороба, через яку у "Шахтарі" страждали й страждають бразильці? Хвороба, пов'язана з вибірковим налаштуванням на матчі.

В контексті Степаненка не все так однозначно – на його позиції вже точно не безнадійним резервістом бачиться Сергій Сидорчук. Микола Шапаренко провів класний сезон у "Динамо", але це швидше конкурент для Зінченка. А там пробитися буде важко, особливо якщо Олександр не збавить оберти після вчорашнього поєдинку.

Воротарів напружували мало, але й так зрозуміло, що основним на Євро повинен бути Бущан. Миколенко та Матвієнко недоторкані у захисті, Караваєв дуже навіть годиться, коли потрібно розтягувати оборону суперника ривками та забіганнями флангом. Але коли потрібно буде уважно захищатися і тримати свою зону? Можливо, саме тому на правому фланзі пробувався Ілля Забарний? Хоча є ще Тимчик.

Кривцов у цій збірній виглядає футболістом, який не робить погоди, проте й каші не псує. Судаков, Попов, Довбик – люди, для яких участь у чемпіонаті Європи – аванс на майбутнє. Хоча про Довбика можна говорити більше. Форвардів у нас мало, а добрих форвардів й взагалі дефіцит. З тим самим успіхом, з яким на поле у спарингах виходив Бесєдін, Шевченко міг награвати на роль джокера й фактурного нападника "Дніпра-1". Власне, після передачі Довбика Циганков зумів зрівняти рахунок у поєдинку з Бахрейном, тоді як Бесєдін може похвалитися хіба що одним більш-менш гострим ударом у вчорашньому поєдинку з Кіпром (а також голом з офсайду в одному з попередніх поєдинків). Перевага Бєсєдіна в тому, що він краще (завдяки досвіду) обирає позицію, продуктивніше бореться за м'яч. Але у плані швидкості та щільності удару переваги над Довбиком немає.

Ну і головне питання – тактика, яку Шевченко з помічниками обере на матчі чемпіонату Європи. Два з трьох спарингів Україна провела у формації з чотирма захисниками. Така тактика працювала й під час кваліфікації до Євро-2020, а перехід на гру з трьома захисниками видавався радше бажанням Шевченка йти в ногу з часом, а не невідкладною необхідністю. По суті, така тактика принесла дивіденди тільки у матчі зі збірною Франції – у решті поєдинків були питання. 4-3-3 або 4-2-3-1 видаються більш варіативними схемами для збірної України.

Але побачимо на Євро. Найближчий матч уже у неділю.