Він поважати себе змусив... Акценти глядача на грі України з Францією

Напередодні ми дізналися, що, виявляється, Шевченко співтовариші готові були продовжити свою роботу зі збірною, і навіть на колишніх фінансових умовах. Тобто, усі ті прокляття на адресу "зрадника", який кинув команду у відповідальний момент, взагалі не мають під собою основи. Втім, це мало що змінило для вже заточених проти нього наших "диванних" активістів.

Особисто мене найбільше вразило те, що, свого часу, моральну оцінку "такого вчинку" не посоромився дати Блохін - той, хто дійсно вчинив саме так в подібній ситуації, і, на відміну від Андрія, віддав перевагу перед національною командою конкретному клубу. І, напевно, наївно було б очікувати, що наш правдоруб тепер зверне справедливий гнів проти роботодавців.

Отже, ми і вп'яте з п'яти зіграли внічию, забивши і пропустивши. Але нічия нічиїй не рівня: це вам не якийсь там Казахстан, а ціла Франція! Тому армія доморощених критиків змінила свій гнів на милість. Дехто навіть встиг розгледіти вигідні відмінності в грі за нового тренера, в порівнянні зі старим. Ну, як то кажуть, чим би дитя не тішилося, аби воно не плакало.

Що побачив я? Матч був, безумовно, видовищним, і це порадувало відразу з двох причин. По-перше, наскільки пам'ятаю, в Парижі подібний результат був досягнутий за менш яскравої гри. По-друге, ми все ще не втратили своє атакуюче лице - що б і кому б не привиділося, але грали таки з відкритим забралом, скільки сил вистачало.

Французи були, мабуть, настільки ж малопереконливі, як і тоді. Не має значення, чому саме: не шукатиму для них виправдань - я вболівав не за цю команду. Але це не завадило їм домінувати практично весь другий тайм, "награти" на переможний рахунок, і створити в матчі з півдесятка забійних моментів, останнім з яких став удар Діабі в штангу на 78-й хвилині.

Слід визнати, що нам дико пощастило в цьому епізоді, і знову доводиться говорити про ціну в пару десятків сантиметрів, яка коштувала б нам гарного настрою, і потік бруду в коментарях "уболівальників" відновився б з новою силою.

Бо, наскільки на рівних ми провели з чемпіонами світу перший тайм, і навіть перевершили їх в явно гольових шансах (випад Ярмоленка-Забарного і залп Шапаренка проти удару Марсіаля, відбитого П'ятовим), настільки ж фактично здулися після перерви. Можемо згадати лише напівмомент Циганкова, який закрутив м'яч з кутового, але Погба підстрахував.

Франція, відповівши на гол в роздягальню голом з роздягальні, в останні півгодини могла засмутити нас мінімум тричі (промахи Грізманн і Зума і згаданий вище удар Діабі в стійку воріт). Однак вистояли, не без допомоги удачі, і слава Богу! Не збираюся применшувати це досягнення, але й перебiльшувати не слід. Найбільше порадувало, що витримали до кінця.

Словом, як сказав поет, поважати себе змусили: в цілому бесіду підтримали гідно. Але, як він же і додав, краще вигадати не змогли. Що ж, спасибі і на цьому! Мабуть, варто також подякувати Вінчічу та компанії за те, що суддівство не зіпсувало цей живий і яскравий футбольний поєдинок.

Для мене найпомітнішою фігурою матчу став Грізманн. Якщо за великим рахунком, гра почалася і закінчилася його потенційно гольовими пасами - на Погба і Рабіо - з якими потім розібрався Пятов. Крім цього, він двічі небезпечно загрожував воротам сам, але ударам бракувало влучності, і в середині другого тайму асистував Зума, який був не більше удачливим.

Наступним назвав би Марсіаля, який представляв собою найбільш реальну загрозу нашим воротам. У французів ще запам'ятався Погба. У складі України цього разу виділявся, на мій погляд, Циганков - причому, в першу чергу, за рахунок виконання стандартів. Особистістю ж номер один за сумою глядацьких вражень від двох матчів залишився Ярмоленко.

Не буду поспішати з компліментами Петракову, як не поспішав його лаяти минулого разу. Хочу дочекатися вирішальних ігор, до яких у нього буде час підготуватися - тоді і поговоримо. Однак сам факт, що команда не розклеїлася після невдачі з казахами і виглядала більш зібраною, дечого коштує. А головне, вона грала на перемогу. Повторюся, поки вистачало сил.

В даному разі, глядацьким барометром футбольних трансляцій для мене є дружина, яка спеціально відклала свій від'їзд на дачу, щоб подивитися цей матч в комфортних умовах. І особливо розчарована не була. Напевно, те саме можу сказати і про себе. Чітко уявляю собі емоції очевидців на трибунах. Коротше, в бруд обличчям не вдарили.

А на більше, при всьому бажанні і повазі, нам розраховувати, мабуть, не доводилося. Але і цього не мало: навпіл очки з Францією в цій групі поділили тільки ми. І мені чомусь не віриться в те, що цей трюк повторять. З іншого боку, Казахстан усіма своїми очками поки зобов'язаний теж тільки нам. І дуже навряд чи хтось ще настільки ж щедро з ним поділиться.

Втім, чи так це, ми можемо дізнатися вже через два дні. А дивлячись на ситуацію в групі і календар, що залишився, я нескінченно далекий від ейфорії. Ще менше віриться в те, що Петракову вдасться повторити подвиг Фоменка. Звертаю вашу увагу на класичну темну конячку в особі Боснії. І аж ніяк не бадьорить наша спарка з обома конкурентами через місяць.

Але нічого не залишається, як з ними битися і боротися. У надії на удачу, при повній концентрації сил і уваги. І в такій ситуації якість видовища цілком може відійти на другий план. Навіть не знаю, чесно, чого б хотілося більше: зберегти своє обличчя або за будь-яку ціну продертися в Катар. Чого хочеться вам, я в курсі - можете не розповідати.