Антигерой футбольного дня. Бий-біжи

Всі ж бачили матч збірної України проти Чехії, правда?

І як вам екскурс в недавнє минуле? Багато років такий футбол був візитною карткою України на європейській арені. Пам'ятаєте часи Блохіна, коли наших "лісорубами" італійська преса величала? Або, наприклад, незабутню каденцію Михайличенка з ганебними іграми проти греків? Та й Михайло Фоменко, чого гріха таїти, неодноразово змушував страждати футболістів на полі та уболівальників біля телевізорів.

Це була наша візитна картка - страждати. Поки інші команди виходили грати, наші страждали, билися, боролися, гризли газон, віддавали всі сили. Посмішки? Для слабаків.

Артем Федецький недавно видав, мовляв, у збірній треба декого "взяти за кадик". Без перебільшень, він - еталон традиційного українського футболіста. І ще Лужний. Досі половина "знавців" мріє, щоб він когось звозив по морді. Наше "Лужного на вас немає!" - це як сусідське "Сталіна на вас немає!", тільки з футбольним відтінком, а зміст той самий.

Потім, правда, були п'ять років з Шевченком та італійцями, коли Україна різко відійшла від страждань і рукоприкладства, згадавши про наявність м'яча й воріт, але зовсім недавно ця епоха при нез'ясованих обставинах завершилася.

І що ми отримали? Що підготувала для нас мудра УАФ? Знову здрастуй, бий-біжи!

У Празі, глобально кажучи, пройшов не спаринг, а відродження кошмарів нульових - захисту багато і весь дірявий; катастрофічне просування м'яча; гра постійно в нашому штрафному або біля нього; форвард, наглухо відрізаний від команди; воротар, який стрибає з кута в кут, але в підсумку пропускає на останніх секундах.

Часом здавалося, що досить відкрити очі - і пройде; Україна забере м'яч і заграє з європейським середняком так, як вона і грала всі останні роки з подібними командами - Швейцарією, Сербією, Туреччиною, Словаччиною - з позиції сили.

До слова, і з чехами ми теж не так давно зустрічалися - в рамках Ліги Націй, і тоді вже синьо-жовті домінували, вирвавши перемогу на 93-й хвилині. Олександр Зінченко тоді забив, пам'ятаєте? І м'ячем ми володіли 66% часу.

Вчора в другому таймі було 28%. І одна небезпечна атака на 45 хвилин, та й та завершилася таким убогим прострілом від Зубкова, що мимоволі задумаєшся - а що він взагалі робить в збірній?

З позитиву можна згадати тільки сейви Бойка, котрий як завжди відродився під тиском; включення Тимчика в напад - хлопець дуже вибуховий, добре заповнює зону, але поки ще сирий в обороні. Також, швидше, сподобався Тарас Качараба - відверто не привозив і намагався активно рухати м'яч вперед. У Корнієнка та ж ситуація, що і у Тимчика - непогана атака, слабкий захист. З флангів чехи вчора завантажували в штрафний ледве не кожні дві хвилини.

Усі інші награли лише на антигероя - від Ярмоленка до Кривцова, від Сироти і до Сікана. Вибирати когось одного було б нечесно, тому антигерой сьогодні і знеособлений. Ним стала гра, показана збірною в цілому.

Можна по-різному ставиться до Шевченка, але безсумнівно те, що він залишив після себе важливу спадщину. Перш за все, мова про стиль, в якому знайшли себе самі найобдарованіші технічно гравці збірної - Маліновський, Зінченко, Ярмоленко, Яремчук.

Сьогодні ми бачимо, що Маліновський не грає, Ярмоленко втомлюється за півгодини від завеликого об’єму роботу, Зінченка м'яч найчастіше перелітає, а до Яремчука не долітає. І це лише за один місяць!

Віктор Корнієнко відразу після свистка видав, мовляв, прикро пропускати в кінці гри, треба з цим щось робити. Так ось, він має рацію - дійсно треба. Треба закінчувати зі стражданнями і починати грати в футбол, дорога збірна.

Тоді і забивати на останніх хвилинах будеш ти, а не тобі.