Бунт та психологічне вбивство. Про невиклик Руслана Малиновського у збірну України

Вчора головний тренер збірної України Олександр Петраков оголосив список викликаних на жовтневі матчі. У ньому не значилося ім'я Руслана Малиновського. Що ще більше роздуло і без того сильний вогонь навколо збірної і особливо тренера. Про це мені й хотілося б поговорити.

Як у Європі

Перш за все, в обговоренні теми в соцмережах мені одразу впали в очі заяви про непрофесіоналізм тренера, що не знаходить місця одній з зірок збірної, гравцеві однієї з найкращих команд Італії. Про дріб'язковість тренера, що дав волю емоціям. Про провінційність та відсталість українського футболу, в якому таке відбувається. Так от, таке відбувається всюди, і справа зовсім не в відсталості. Історія футболу повна прикладів виключень головних зірок збірних з різних причин.

До збірної Німеччини в 80-90 роках не брали Бернда Шустера, Штефана Еффенберга, Маріо Баслера. Найкращих "технарів", найяскравіших гравців свого покоління. Всі сварилися з тренерами, а тренери говорили, що не підходять тактично. І це не заважало Німеччині виходити у фінали Чемпіонатів Світу та Європи. Перед Євро-2008 в Іспанії зжерли Луїса Арагонеса за відмову від Рауля, у сезоні 2007/08 - чемпіона Іспанії і найкращого бомбардира "Реала". Арагонес оголосив про відхід ще перед Євро і через це цькування. Підсумок - Іспанія без Рауля взяла Євро.

На Чемпіонаті Світу-2006 італійська преса клювала Марчелло Ліппі за те, що сковує Франческо Тотті, не використовує його талант, перетворює його мало не на опорника. Підсумок - Італія з "опорником" Тотті стала чемпіоном. Та взагалі навіщо далеко ходити? Дідьє Дешам шість років не викликав до збірної Франції Каріма Бензема, знаючи, що його присутність викличе хаос. І без нього вийшов до фіналу Євро-2016 і взяв Чемпіонат Світу. Карім повернувся - і збірна провалила Євро-2020 з чутками про постійні сварки між гравцями, як в старі недобрі часи.

Фото - Getty Images

Словесна війна тренерів збірних Бельгії та Швеції з Раджею Наїнгголаном (в 2018-му році - одним з лідерів "Роми", півфіналіста Ліги Чемпіонів) і Златаном Ібрагімовічем була значно огиднішою, ніж війна Петракова з Малиновським. Вони не поїхали на Чемпіонат Світу-2018. Підсумок - Бельгія видала свій найкращий Мундіаль в історії, ставши третьою. А Швеція з вельми скромним складом - свій найкращий великий турнір з 1994-го року, вийшовши до чвертьфіналу.

Б'ють та бігають вже два роки

Тож все це в Європі вже проходили. Трапляється, що зірки не підходять тренерам в тактичному плані або в плані атмосфери в колективі. Андрію Шевченку ось не підходив лідер "Динамо" Буяльський. І на Малиновському світ клином не зійшовся. Тим більше, що він почав сезон в "Аталанті" важко. А в збірній в 2020-2021 роках здобув лише один гол, з пенальті, і один асист - зі штрафного, і не надто впливав на гру. Та й сама збірна в 2020-21 роках, з Шевченком, вже припинила грати в комбінаційний футбол. Саме тому показники Руслана так впали.

Що ж стосується мантри про те, що Петраков грає в "бий-біжи" і "не любить гравців, які грають в футбол", то посеред турніру, коли важливий лише результат, набагато розумніше будувати простішу тактику, простіші схеми, а не вибудовувати комбінації. Як заявляв сам тренер: "Ми ніби на Чемпіонаті Світу, і тут кожна поразка означає виліт". Тому гра нині не важлива. Та й найяскравішою офіційною грою збірної в атаці в 2020-21 роках був матч в Казахстані. У вересні, з Петраковим.

І, врешті-решт, а які альтернативи? Хто з українських тренерів нині ставить комбінаційний футбол? Навіть Сергій Ребров відмовився від такого в "Ференцвароші" на користь прагматизму. Віктор Скрипник з таким самі бачите, як почав сезон. Юрій Вернидуб досяг успіху з "Шерифом" в прагматичній формі, Роман Григорчук тренує в такій. Навіть Мірча Луческу в "Динамо" став більшим прагматиком, ніж був будь-коли в кар'єрі.

Володіння м'ячем? "Челсі" був лише восьмим за володінням, але виграв Лігу Чемпіонів. Його випередили "Ювентус" та "Аякс", які завалили сезон. В Топ-3 за володінням були "Барселона" та "Севілья", що вилетіли в 1/8 фіналу. Фіналіст Євро Англія у володінні м'ячем була лише десятою. А в Топ-5, крім чемпіона Італії, були невдахи турніру Німеччина, Португалія та Нідерланди. Тож Петраков правий - володіння не має значення, важливо, коли і де володіти, як створювати перевагу в окремих моментах і реалізувати її.

Психологічне вбивство

В англійській мові є вираз Character Assassination. Безпосередньо він перекладається як "вбивство характеру", краще ж його перекласти як "психологічне вбивство". Словник Merriam-Webster пояснює вираз як "наклепи на персону, зазвичай з метою руйнування суспільної довіри до неї". Процес психологічного вбивства включає в себе поширення чуток про скандали, порушення персоною закону і моралі, розмови про її некомпетентність, її прийняття рішень нібито з непрофесійних, або й нечистих спонукань та міркувань.

Такий засіб зазвичай застосовується проти політиків, громадських діячів. Впливових, значущих людей, які комусь заважають. Що ж, головний тренер збірної - також свого роду громадський діяч, або навіть політик. І ось Петраков - вже жертва Character Assassination. Причому з його першого дня на посаді, і навіть до нього. Українці дивні тим, що починають ненавидіти президента своєї країни одразу ж після голосування за нього. Та й навіть перед ним. Що ж, журналісти, які почали так швидко ненавидіти головного тренера збірної - справжні українці.

Цькування Петракова, відкрите практично всіма журналістами та експертами (іноді мені здається, що я - єдиний, хто в ньому не бере участь) проходить ешелоновано і дуже енергійно. Мета зрозуміла - дискредитувати його. Причому насамперед - в очах вболівальників, які складають найпотужнішу групу підтримки Петракова, так би мовити, його партію. В цій партії вже намітилися серйозні тріщини. Намітилися і серед гравців. Тож цькування працює, дає результат.

Дає воно результат перш за все через самого Петракова. Він потрапив у пастку. Тренер, який ніколи, навіть під час перемоги на юнацькому Чемпіонаті Світу, не отримував і десятої частки такої уваги і таких атак, не витримав і зірвався. Його відкрита пряма натура, бажання не ховатися за черговими фразами, за політкоректністю, підвели його. І організатори атак про таку рису його характеру чудово знали. Крім того, додалася й реальна атмосфера в збірній, початкова неповага гравців до тренера, який працював майже виключно з молоддю.

Так, у словесній війні з Малиновським і взагалі у висловлюваннях про збірну Петраков повівся негарно. Реакція Руслана була значно більш благородною та виваженою. Виносити сміття з хати непристойно. Але причина цього може бути доволі логічною, а не просто паніка тренера під атакою. До такого виносу тренери іноді вдаються, коли ситуація критична, коли їм потрібно повернути свій авторитет, коли потрібно схопити за комірець гравців, пояснити їм, хто в домі господар. І виключення Малиновського тут чудово вписується.

Важливість ієрархії

Тепер очевидно, що вже з першого дня на посаді Петраков не користувався авторитетом у збірній. І через своє бліде резюме на дорослому рівні, і через статус тимчасового, і через зарозумілість гравців, і через відсутність підтримки керівництва Федерації. В такій ситуації і під тиском психологічного вбивства він був змушений піти на відчайдушні кроки. Спочатку - прямі звинувачення на камеру, а потім - виключення головного бунтівника. І, якщо корисність першого проблематична, то на друге він має повне право.

Тиша в команді, а також чітка ієрархія найважливіші. В будь-якій команді головною людиною повинен бути тренер. І якщо гравець не вписується в схеми тренера, якщо розгойдує човен, якщо створює незручності - тренер не лише може, але й просто зобов'язаний залишити його поза командою. Навіть ціною втрати якості.

У відсутності авторитету тренера у гравців тренера я б звинувачував в останню чергу. Професіонали повинні йти за будь-яким тренером. Наставники збірних Англії та Вельсу Гарет Саутгейт та Роберт Пейдж також приходили з молодіжних, не маючи ніяких успіхів у дорослій кар'єрі. Причому Пейдж приходив в точно такому ж авральному режимі, як Петраков. Посеред начебто невдалої кампанії. Але їх прийняли такі зірки як Гаррі Кейн, Рахім Стерлінг, Гарет Бейл, Аарон Ремзі. І вони досягли успіху.

Чому Булеца, а не Малиновський? Місяць тому запитували "чому Сікан?" А він в підсумку забив. Запрошення талановитої, на думку тренера, молоді, її обкатка, навіть якщо за рівнем не дотягує, практикується у всіх збірних. Так виховують молодь, дозволяють їй дорослішати.

В будь-якому разі, як я вже заявляв, призначення Петракова було народжене в гріху і живе в гріху. Партія Павелка, яка мріє про Реброва у збірній, гризеться з партією Шевченка. Обох об'єднує лише одне - їм вигідне падіння Петракова. В такій ситуації навряд чи хтось витримав би, тим більше - така недосвідчена на дорослому рівні і на рівні кабінетних ігор людина, як Олександр.