Радченко: В юнацьких збірних за Петракова ми виходили не в футбол грати, а боротися, стелитися в підкатах

Екс-форвард юнацьких збірних України Артем Радченко в інтерв'ю каналу Sport Arena згадав про роботу під керівництвом Олександра Петракова.

- У Петракова завжди були команди, які чисто колективно сильні. Він більше мотиватор. На той час, коли я з ним працював. Зараз футбол змінюється, можливо, він теж змінює свою тактику. Починаючи з 15 років, коли він нас прийняв, ми виходили на гру більше не в футбол грати, а боротися, стелитися в підкатах. За рахунок цього, напевно, у нас і був результат.

Ми виграли багато турнірів. За рахунок бійцівських якостей, його настрою на гру та вертикального футболу Петракова, коли повинні всі нестися вперед і назад. Коли ми були молодими, це нам підходило. А коли підростали, то розуміли, що тільки за рахунок цього матчі не виграються. Повинні бути якісь технічні та тактичні якості, а не тільки боротьба. Проте ми виходили і на Євро, і на ЧС. Значить, результат був.

Не здивувався, коли Петраков очолив національну збірну України. Він заслужив цей шанс. За свою країну кожен готовий битися-боротися, але у нього це, напевно, на першому місці. У Петракова, можливо, менше малюнка гри, але головне, щоб був результат. Я не можу сказати, що це фізрук. Це у нього такі методи. Думаю, фізруки чемпіонати світу не виграють.

- Петраков найсильніший тренер в твоїй кар'єрі?

- Ні, зовсім ні. Найсильніший - Маркевич. Помічники Маркевича більше брали участь в тренувальному процесі, ніж сам він. Але він розумів гру, знав, який футболіст потрібен для того чи іншого матчу. Він підбирав завдання під певні матчі, в цьому відчувався божевільний професіоналізм.

Прес-конференції Петракова цікаві людям, але як тренера я не вважаю його найсильнішим у своїй кар'єрі. Петраков - правдоруб, що говорить, то і думає. Тому і подобається багатьом людям своєю людяністю, відкритістю і прямолінійністю. Я теж його за це поважаю і ціную.

Бували ситуації під керівництвом Петракова, коли ти зіграв три матчі добре, а один погано, і він може тебе поховати, словесно знищити. Морально це трохи вбивало, коли нам було по 15-16 років. Коли ставали старше, то вже ставилися до цього з посмішкою, зі смішком. Тому що знали, що він швидко відходить.

У мене з ним були цікаві відносини. Він мене і любив, і ненавидів. Був момент, коли ми грали відбір в еліт-раунд з Англією. Нам треба було тільки вигравати, а англійцям можна було зіграти внічию. У нас була теорія. Всі моменти, які нам показували, були про оборону. Потім Петраков запитує: "Є питання?". Я кажу: "Так, є. Нам же вигравати треба. Тобто хоча б один м'яч забити. А у нас все про оборону". Він відповів: "Якщо не хочеш відбирати, значить, будеш сидіти".

Я сказав, що не в цьому ж справа. У будь-якому випадку буду відбирати і намагатися. Просто нам все розповіли тільки про захист. Петраков каже: "Я тебе почув. Будеш сидіти". Ну ось я і сидів. Вийшов на другий тайм, а ми в підсумку виграли 1:0. Забили чисто на фарт. Люди самі собі м'яч заштовхали на 94-й хвилині. Радості було багато. Потім Васильович підходить і каже: "Бачиш, можна весь матч оборонятися і виграти". І що ти йому скажеш? А там момент пройшов один з тисячі.