Матчі проти Ірландії – урок для України, як брати щось з нічого. За результат навчання можна порадіти

"1:1? Нічого страшного не сталося. Добре, що відігралися", - такими були слова Олександра Петракова одразу після матчу збірної України проти Ірландії у Лодзі. Здавалося б, це риторика, яка не личить команді з амбіціями, команді, котра в ідеалі повинна загартовувати у собі дух переможця. Але якщо відкинути емоції, то це слова, які мають у собі раціональне зерно.

Загалом, Україна за трансферною вартістю гравців переважає Ірландію (212,5 млн євро проти 83,5 млн євро). Тож не дивно, що букмекери перед матчем віддавали перевагу Україні. Проте у процесі підняття планки очікувань якось у тінь відійшли спогади про перший матч українців з ірландцями. Відбувся він приблизно тиждень тому, тоді, коли команда Петракова була свіжішою, аніж учора. Тоді, коли ще у підсвідомості бриніла струна спортивної злості через поразку від Вельсу. І що? Україна перемогла 1:0, але гра була дуже слабкою. Можливо, найслабшою за всю каденцію Олександра Петракова.

Україна - Ірландія, протокол матчу / скріншот - InStat

Тому так: 1:1 в повторному матчі – нічого страшного. Ірландія виявилася банально незручним для України суперником. Можливо, через високу інтенсивність, в якій звикли діяти "зелені"; можливо, через надто вертикальний футбол; можливо, з якихось інших причин. Тож чотири очки у двох матчах проти цього суперника з відверто слабкою (у виконанні України) грою – це успіх.

А тепер, власне, до суті. "Слабка гра" – характеристика не для того, аби покритикувати чи принизити наших футболістів. Це об'єктивна реальність. У першому матчі з Ірландією Україна напрацювала на 0,7 xG (очікуваних голів), у другому – на 1,21. В жодному з цих двох матчів показник кількості ТТД не перевалив за тисячу. Реалізація гольових моментів не перевищувала 33 відсотки, а фолів Україна в обох поєдинках допускала більше, ніж Ірландія. Ці статистичні показники явно не еквівалентні чотирьом очкам, тож нарікати на недобір двох турнірних балів точно не варто. Краще не гнівити долю.

Цікаво, що в обох матчах проти "зеленої армії" гравці збірної України пасували з точністю 88 відсотків. Ніби й непоганий показник, але доволі мало було ключових передач. Тобто, пасів, які б створювали загострення з просувальним рухом уперед. У Дубліні таких було тільки три, у Лодзі – сім (шість за іншими даними). Ірландія, яка, відповідно до стереотипів, грає у примітивний футбол (особливо у порівнянні з нашими технічними Маліновським, Зінченком, Шапаренком), в обох поєдинках практично не поступалася нам за показником точних ключових передач. Краще в ірландців працювали навіси, краще також працювали такі елементи як відбирання та підбирання м'яча.

Ключові передачі у виконанні гравців України (помаранчевим) та Ірландії (синім) / скріншот - whoscored

Проблема ірландців – це майже нульова ефективність швидкісних атак. "Зелена армія" менше володіла м'ячем, тому не могла не розраховувати на стрімкі рейди на чужу половину поля. Але що ми побачили за фактом? З п'ятнадцяти швидких атак у першому матчі ударом закінчилася лише одна, з тринадцяти у другому – жодної. Для порівняння, в України: з тринадцяти швидкісних випадів у Дубліні ударами завершилися шість (!). У Лодзі – два з дванадцяти. Україна хоч і не забивала після цих швидкісних атак, але створювала напругу. Змушувала суперника фолити, створювала чисельну більшість тощо.

Легко матчі проти Ірландії могли б пройти для України лише за одного сценарію – швидкий гол й подальша гра з великим відсотком контролю м'яча. Тобто, "стерильний футбол", який не тиснув би необхідністю забивати. Цього не сталося, тож доводилося працювати інтенсивно на кожному клаптику поля. Не можна сказати, що Україна вражала темпом. Але не можна говорити й про провал. У п'ятому (!) впродовж чотирнадцяти днів поєдинку ми перевершили суперника за інтенсивністю (на скриншоті нижче – теплові карти збірної України (ліворуч) та збірної Ірландії (праворуч)). При тому, що для "зеленої армії" за аналогічний часовий проміжок це був четвертий (а не п'ятий) матч, і їхній тренер використав на одну заміну більше (чотири проти трьох в України).

Теплова карта України (ліворуч) і Ірландії (праворуч) / скріншот - whoscored

Далі – уже деталі. Можна говорити про ослаблений застудними хворобами колективний організм збірної України, про велику кількість футболістів без значного досвіду виступів за національну команду, про важкий емоційний стан тощо. Цим можна пояснити блідий малюнок гри, але вагу результату це лише підкреслить. Хотілося б завжди перемагати так, як сербів у Львові (5:0) чи португальців у Києві (2:1). Однак треба вміти також витискати максимум з мінімуму всупереч обставинам. Учора (і у першому матчі проти Ірландії) були ідеальні уроки для збірної України з цієї дисципліни.

Ще б хотілося звернути увагу ось на який момент – дев'ять ударів збірної України по воротах суперника (за даними whoscored; за даними InStat – сім). І сім з них – з меж штрафного майданчика. При тому, що вище ми говорили про низьку кількість та якість ключових передач. В України не дуже клеїлася колективна збалансована гра, але проявлявся індивідуалізм. Футболісти сміливо йшли в обіграші, брали на себе ініціативу, лізли у гущу суперника. Це ознака впевнених у собі, стурбованих результатом, спраглих до перемог гравців. Власне, гол Довбика якраз і трапився після ідеальної індивідуальної роботи Ярмоленка. Щоправда, й пропустили ми після шаленого перформансу від гравця збірної Ірландії. Тож тут за законами приказки: "десь прибуло, а десь убуло".

Карта ударів по воротах у виконанні України (помаранчевим) та Ірландії (синім) / скріншот - whoscored

Перемога у вчорашньому матчі практично зняла б загрозу зі збірної України опуститися у дивізіон С Ліги націй. І зробила б шанси на підвищення до дивізіону А дуже високими. Нічия ж дає просто робочі шанси: треба брати "своє" з вірменами і як мінімум не віддати Шотландії більш як три очки з шести загальних. Нічого нереального у цьому завданні немає. Викручувалися й з куди скрутніших ситуацій.