"Сашко, де ти гуляв?" 23 роки тому Україна провела найгірший матч у своїй історії

У грудні 1999-го "France Football" вручив "Золотий м’яч" Рівалдо. Серед номінантів опинилися Андрій Шевченко, який видав розкішний дебют у "Мілані", та Олександр Шовковський. Якщо новачок "россонері" посів третю сходинку в голосуванні, то от СаШо не отримав балів взагалі. Нічого страшного - без оцінки також залишилися Паоло Мальдіні, Патрік Клюйверт, Джанлуїджі Буффон, Хосеп Гвардіола та інші не менш круті персонажі.

Найцікавіше те, що не всі знають про факт потрапляння Шовковського до престижного списку. Зате помилку, яка сталася місяцем раніше, пам’ятають добре - вона частково коштувала нам поїздки на чемпіонат Європи. Іронія долі полягає в тому, що в один рік воротар був занесений до елітного пулу, проте тоді ж підвів проти мюнхенської "Баварії" і, що важливіше, Словенії.

***

Коли у жовтні 1999-го Шевченко забив той самий м’яч Філімонову, Україна пережила неймовірне піднесення. Схожі відчуття охопили нас й після результатів жеребкування стиків. Тут немає нічого дивного: одна справа - битися з Англією чи Данією і зовсім інша - проти Словенії. Багато хто був переконаний - легшого конкурента не вигадати, хіба що Ізраїль, який й дістався скандинавам.

І давайте не будемо робити вигляд, що нам не притаманні шапкозакидацькі настрої - майже всі у думках збирали валізи до Бельгії та Нідерландів. Що взяти з того суперника? Якщо "пробігтися" іменами, то ніхто не викликав занепокоєння чи ефект "вау" - футболісти з чемпіонатів Бельгії, Швейцарії, Австрії, непримітних представників Німеччини та Франції. Так, був Златко Захович, який змусив попітніти мадридський "Реал" у ЛЧ і помітно виділявся в "Олімпіакосі", але хто він на тлі Шевченка, Олега Лужного, який якраз перебрався до "Арсеналу", і решти "динамівських" півфіналістів? Сміх та й годі!

До того ж Словенія не дуже впевнено провела кваліфікаційний шлях - сумбурний старт (5 очок в 4 турах), доволі непоганий відрізок у червні-серпні і провальна кінцівка, ознаменована поразками Норвегії (1:2) та Греції (0:3). Ми ж? Жодної поразки, боротьба з французами (чинними володарями кубка світу, на хвилиночку), смачна підніжка Росії - живемо! Та і випередили нас "гальські півні" лише на один заліковий бал.

Можна ще довго обґрунтовувати чесноти "жовто-синіх". Йожеф Сабо тренував ще з середини 70-х, мав досвід у "Дніпрі" і "Динамо", а Сречко Катанець, перш ніж очолити головну команду країни, працював з молодіжкою і зовсім трохи на клубному рівні. Словом, не те "світило", на яке потрібно орієнтуватися. Поодинокі застереження тих, хто бачив Словенію на ділі, не були почуті та зрештою загубилися в емоційному вирі. Вже потім виявилося, що опонент не є хлопчиком для биття та вміє нівелювати недоліки: нехай йому і не вистачало індивідуального класу, зате колективний принцип робив дива.

Катанець прийняв збірну на початку відбіркового циклу і наводив порядки на ходу. Як підсумок, сформувався пристойний кістяк - наприклад, голкіпер Младен Дабанович зарекомендував себе на батьківщині і напередодні перебрався до "Локерена".

В центрі оборони головувала перевірена часом пара Миланич-Кнавс, середню лінію довірили Алексу Чеху, Джоні Новаку та Мирану Павлину. Захович, відповідаючи за креатив, отримав більше свободи (хоча згідно плану частенько опускався нижче, щоб допомогти партнерам), а Миленко Ачимович підключався зліва (або ж розташовувався ближче до нападу, якщо того вимагав ігровий епізод). На вістрі атаки, як правило - Милан Остерць та Сашо Удович, не особливо продуктивні хлопці, але готові вступити в боротьбу.

І вся ця конструкція гармонічно взаємодіяла, гуртом відбивалася, латала діри і йшла вперед. Причому ніякого "автобусу" - Словенія прекрасно розуміла, що не вражає можливостями і навряд чи на неї бодай колись рівнятимуться. Але сидіти біля власного карного майданчика? Стовідсоткове ні.

***

Шовковський, Головко, Попов, Ващук, Дмитрулін, Парфьонов, Гусін, Кандауров, Косовський Ребров та Шевченко - такий склад обрав Йожеф Йожефович 13 листопада 1999-го. Не було Лужного, але замість нього з’явився Парфьонов - загалом гідна заміна, адже у "Спартаку" Романцева фулбек грав не останню роль, а згодом доріс до статусу лідера.

Та і чого хвилюватися? Ми сприймалися фаворитами, матч-відповідь у Києві (очевидний плюсик у розумінні більшості) - обіграємо впівноги! Втім, не так сталося, як гадалося.

Вже з перших хвилин було зрозуміло, що в Любляні прогнозується спека - господарі здійснили ряд випадів, сподіваючись вибити українців із рівноваги. Небезпечна активність Заховича, удар Павлина, помилка Парфьонова, що потенційно могла трансформуватися у пенальті (слава Богу, швейцарський арбітр Урс Маєр махнув рукою) - події розвивалися стрімко й до середини тайму ми переважно відбивалися.

Аж тут на 33-й хвилині вистрілив Шевченко. Форвард розпочав атаку, адресував м’яч Кандаурову, Сергій "взяв" на себе захисника, його відволік і неочікувано здійснив пас п’яткою. Вийшла ефектна комбінація - Андрій підхопив круглого, змістився і обвідним ударом перекинув Дабановича.

"М’яч влітає в сітку воріт! Браво, Андрій. Ну, ти даєш, Андрію", - вигукнув коментатор Олександр Журахівський. І справді краса.

Здавалося, що після такого Словенія повинна знітитися - стартовий штурм не вдався та ще й відзначилася головна зірка українців. Але ж ні - команда й далі насідала на володіння Олександра Шовковського і тільки наростила темп. Кнавс тривожно зарядив здалеку, а під кінець сорокап’ятихвилинки суперник перехопив ініціативу - Захович хоч і відправив м’яч вище перекладини, однак змусив понервувати.

Не сказати, що ми не намагалися подвоїти перевагу - Дабанович впорався з двома спробами Шевченка - але відчувалося, що Сабо збирався задовольнитися малою кров’ю. А що? Все одно фінальні штрихи двобою планувалися на "Олімпійському". Жаль, що така риторика спричинила плачевні наслідки.

По перерві словенці продовжили тиснути - Захович відреагував на передачу свіжого Ачимовича, вдарив (Шовковський вчасно склався, проте не зафіксував м’яч) і повторно вгатив у штангу. Такий перебіг подій вимагав відповіді, але з нашого боку посипалися порушення правил - антигероями виявилися Кандауров та Парфьонов, які, якщо розібратися, схопили непотрібні "гірчичники".

А потім Захович зрівняв рахунок - метушня, Косовський як слід не обробив м’яч, чим фактично посприяв Златко і …

"Ну буквально ні з чого створив Захович цей гол. Піднесли йому буквально на тарілочці. Косовський зіграв незграбно і Захович - ну не можна цього футболіста залишати. Один на один проти Шовковського. Як тільки у Заховича є маленька нагода, буквально один шанс із ста, то він миттєво використовує цю нагоду", - скрушно резюмував коментатор.

На 61-й хвилині "під'їхала" чергова біда - Парфьонов зіпсував дебют, таки напрацювавши на вилучення. Рефері справедливо покарав Дмитра за грубий підкат, ми залишилися в меншості і були вимушені забарикадуватися на своїй половині поля - до захисних дій долучився навіть Шевченко. Словенці постійно навантажували порожній правий фланг (згодом туди перемістився Дмитрулін), контролювали ситуацію і більше володіли м’ячем - ну і хто тепер фаворит?

Ривки Косовського, напівмомент Шевченка - все це розчинилося на тлі заряджених господарів, що все гостріше і зухваліше наближалися до карного майданчика. Сабо мав би внести корективи, струсонути команду, однак обмежився однією заміною - ще до червоної картки Парфьонова замість Кандаурова вийшов Василь Кардаш. і все?..

***

Ви всі знаєте, що було далі - Шовковський покинув позицію, побіг назустріч м’ячу, що самотньо стрибав вздовж лівої бровки, і чомусь вирішив звідти вдарити. Складно уявити, які думки роїлися у голові СаШо - все відбулося швидко: голкіпер вибив, поцілив прямісінько в Ачимовича, Миленко подякував долі за подарунок і відзначився найзнаменитішим голом у кар’єрі. Принаймні, для нас. Сфера зрадницьки дугою залетіла у ворота, а Журахівський видав фразу, що стала крилатою і знайшла популярність у мемах.

"Ой-йой-йой, Сашко! Сашко, де ти гуляв? Ну, як так можна? Просто жах. Сашко лежить біля воріт, схопившись за голову", - краще й не опишеш той безлад, що коївся на стадіоні "Бежиград".

"Я дуже хотів, щоб ми перемогли Україну тут, у Словенії. У мене була одна нагода - і я спробував. Позиція неважлива. У будь-якому випадку я бив би по воротах: з центру поля, з кутового, з ауту, лівою ногою, правою ногою чи головою. Побачив ворота - і був здивований, що вони порожні. Я просто вдарив, і все. Якщо бачиш порожні ворота, у тебе не може з'явитися іншої думки. Але щоб забити з такої відстані, потрібне щастя. І мені справді пощастило. Цей гол став одним із найбільш важливих у моїй кар'єрі.

Навіть після гри я не міг усвідомити того, що мені вдалося забити такий гол. Мабуть, того дня я став героєм для всієї Словенії. Але буду чесним, гол був би нічого не вартий, якби ми програли матч-відповідь у Києві, " - пригадав Ачимович.

Родзинкою, що підсумувала крах, стала друга червона - за кілька хвилин до фінального свистка Маєр відправив на відпочинок Гусіна.

Опісля Йожеф Сабо багато нив (цілком притаманна йому поведінка, особливо в 90-х), звинувачував арбітрів, плутався у аргументах та сварив Шовковського.

"В першому матчі в Любляні ми провели хороший тайм, Шевченко забив гол, але що почав витворяти Урс Маєр після перерви? Вилучив Парфьонова і Гусіна. А потім таку "штуку" ще й витворив Шовковський… Ну відбий той м’яч в аут. Зі ста випадків він в дев’яносто дев’ятьох так би й зробив. А тут - лівою ногою захотів кудись вибити в поле?.. Так і вийшли 1:2", - пояснив тренер.

Дуже суперечливе твердження, оскільки глобально до арбітражу не причепитися - наша нервовість, спровокована розумінням безвихідності, руйнуванням упередженості щодо словенців, була відповідно оцінена. О’кей, уявімо, що все було навпаки і швейцарський суддя хотів сплановано поховати Україну (на це натякав Сабо і в коментарях погрожував УЄФА), але чому ж у Києві ми побачили продовження люблянського сценарію?

Але кого це цікавило, коли мішень була причеплена на Шовковського?

"Усі пам'ятають помилки, що призводять до результату. Хоча результат складається і з забитих голів, і з пропущених голів. Ось тільки невдача: незабиті голи ніхто не згадує. Всі чомусь згадують гол пропущений. Ми не потрапили на чемпіонат Європи 2000 року. Всю провину звалили винятково на мене. І я не витримав цього тягаря.

Почалося з того, що зруйнувалося моє особисте життя. Я втратив сім'ю. Я втратив усіх друзів, котрі ще вчора співали мені хвалебні оди. Тепер у мене летіло каміння. Я став найголовнішим футбольним лиходієм - чи не одноосібним винуватцем непотрапляння збірної на Євро-2000", - згодом в автобіографії написав СаШо.

Подейкували, що Шовковський збирався повісити рукавички на цвях і добре, що "динамівець" знайшов у собі сили для подолання труднощів. Час повної реабілітації припав на 2006-й.

***

Знаєте, хто ще перебував серед претендентів "ЗМ"-1999? Якщо "пробіжетеся" списком, то на чотирнадцятій сходинці побачите такого собі Златко Заховича.