Олег Тимчишин: „Просиджувати на лаві запасних бажання не маю"

8-го липня вихованець львівського футболу, нині вже екс-гравець „Карпат” Олег Тимчишин відсвяткував своє 30-ліття. Проте судячи з розмови кореспондента щотижневика з ювіляром, настрій у Олега в ці дні не надто святковий. Та воно й не дивно: до початку нового сезону залишилося не так багато часу, а „універсальний солдат”, як називають Тимчишина вболівальники „Карпат”, наразі ще не визначився з новим місцем праці.

- Олеже, після завершення минулого чемпіонату в тебе закінчився контракт з „Карпатами”. Однак перед відпусткою ти сказав, що швидше за все продовжиш кар’єру в складі „зелено-білих”. То що ж сталося і чому ти вирішив шукати нову команду?

- Нічого страшного не сталося. Просто таким є футбольне життя, в ньому все може змінитися в одну мить. Справді, разом з дружиною Наталею відпочивати до Туреччини я поїхав з думкою, що залишаюся в „Карпатах”. Тому, як і решта гравців команди, 29-го червня з’явився на перше тренування і вже там дізнався, що мій новий контракт під великим питанням. Справа в тому, що керівництво клубу та тренерський штаб прийняли рішення омолодити склад команди. Зокрема на оглядини в „Карпати” прибуло двоє молодих футболістів, які діють на лівому фланзі. В розмові зі мною головний тренер Олександр Іщенко сказав, що він не гарантує мені достатньої ігрової практики. А в 30 років просиджувати на лаві запасних я немаю жодного бажання. Ще відчуваю в собі достатньо сил, аби пограти самому, а не спостерігати за тим, як бігає молодь. Не на останньому місці в моєму віці є фінансове питання. Тому й вирішив шукати собі нову команду.

- І де саме маєш намір продовжити свою кар’єру?

- Наразі точно ще не знаю, бо є кілька пропозицій. А які саме є варіанти, казати не хочу, аби не наврочити. Можу лише повідомити, що є запрошення як з клубів вищої ліги, так і з першої. Причому не лише з українських.

- Ти є вихованцем львівського футболу і майже всю кар’єру відіграв у „Карпатах”. І що, тепер подашся за кордон?

- Ази футболу я пізнавав у ДЮСШ-4. Після її закінчення трохи грав за команди Львівщини другої і першої ліг, а у 1996 році мене запросили в „Карпати”. Отож до нинішнього літа вся моя кар’єра пов’язана з рідним містом. Але тепер, напевне, доведеться міняти не лише команду, а й місце проживання.

- А за ті десять із зайвим років, що ти виходив на поле в зеленій футболці, не було запрошень перейти в інші команди?

- Звісно, що були. Особливо наполегливо мене кликали до себе три роки тому, коли „Карпати” вилетіли з вищої ліги, сімферопольська „Таврія” та ярославський „Шиннік”, який тоді ще грав у російській прем’єр-лізі. Однак керівництво „Карпат” вмовило мене залишитися у Львові, аби допомогти повернути рідному місту прописку у вищій лізі. Я погодився. До того ж, в мене й особливого бажання кудись їхати не було.

- Кого з тренерів „Карпат”, під орудою яких ти працював у львівській команді, можеш виділити?

- Справді, за десять років у „Карпатах” я пройшов школу не одного наставника. Це й Мирон Маркевич, і Степан Юрчишин, і Лев Броварський, і Іван Голац, і Юрій Дячук-Ставицький, і Олександр Іщенко. Кожен з них є кваліфікованим спеціалістом і має, як то кажуть, свою «фішку». В кожного я щось почерпнув для себе корисного, чогось навчився. Однак виділяти когось одного не хочу, бо кожен по-своєму заслуговує добрих слів.