Олексій Годін: "Гімн не співаю, але руку на серце кладу"

Успішні люди завжди привертають до себе увагу. Спорт не став винятком, зокрема футбол. У кожному футбольному клубі можна знайти пару-трійку, як то кажуть, харизматичних гравців. Запорізький „Металург” також не обділений такими. Ім’я одного з них – Олексій Годін.

- Олексій, окрім футболу, в дитячі роки не пробували себе в інших видах спорту?

- В дитинстві я повністю віддавав себе футболу і в інших видах спорту свої сили не пробував. Переконав мене грати саме у футбол батько. Він сам колись виступав за команду майстрів, а по закінченню ігрової кар’єри ще працював в запорізькому „Торпедо”.

- Скажіть, коли Ви граєте на полі, ви чуєте ті доручення, які Вам кричить тренер?

- Коли я стаю десь поруч із лавою запасних, то, звісно, я все прекрасно чую. А якщо я десь далеко, то всі накази тренера мені передають партнери..

- Чи існує мова футболу на полі?

- Звісно існує. Якщо говорити про спілкування з легіонерами, то в буденному житті з ними буває важко розмовляти. А на полі все зовсім по-іншому. Вони звикають до нашої мови і тому в грі все чудово розуміють.

- В хвилини несправедливості, коли призначають сумнівний пенальті або не зараховують гол, що хочеться перш за все зробити?

- Напевно, в цей момент хочеться зробити щось погане судді. Сказати йому все, що думаєш (посміхається) Але цього робити не треба, адже швидше за все ти тільки зашкодиш собі та команді і нічого не доведеш арбітру. Необхідно в будь-якій ситуації тримати себе в руках.

- Минулого року ви виступали за сімферопольську „Таврію”. Що вплинуло на рішення повернутися до лав „Металурга”?

- Справа у тому, що у мене з „Металургом” діючий контракт, а в „Таврії” я виступав на правах трьохмісячної оренди. Не останню роль зіграло і моє велике бажання повернутися до Запоріжжя, бо я тут виріс, це мій рідний дім.

- На молодіжному чемпіонаті Європи 2006-го року в серії післяматчових пенальті ви забили фантастичний гол. Ви тренували подібні удари перед матчем, чи це вийшло випадково?

- Насправді, перед грою ми навіть не розраховували на те, що буде післяматчова серія і спеціально удари не відпрацьовували. Пам’ятаю, я бив у правий кут, і все вийшло саме так як і задумував.

- Приємно було виходити на гру, коли вас підтримувала така велика кількість вболівальників?

- Для мене це було приємним шоком. Я, звісно, знав, що наші співвітчизники працюють у Португалії, але про те, що їх там стільки, не здогадувався. І коли в півфіналі ми вийшли на поле, то були дуже здивовані, побачивши, що майже всі вболівальники на трибунах в жовто-синій атрибутиці. Всі вони підтримували нас, було дуже приємно.

- Які почуття вас охоплюють, коли ви виступаєте за молодіжну збірну України?

- Коли виходиш в футболці збірної, то хочеться доказати усьому світу, що твоя країна також є футбольною і не гірша за Італію чи Францію.

- А коли лунає гімн України, ви співаєте?

- Я гімн не співаю, але руку на серце кладу.

- Яким є мікроклімат в молодіжній збірній? Немає конфліктів між гравцями різних клубів?

- Запевняю, у збірній панує нормальний мікроклімат. У всіх футболістів, котрі туди приїздять, існує лише одна мета – захищати честь своєї країни. тому в збірній всі часто забувають про свої проблеми в клубах.

- Ви б змінили громадянство, якщо б вам запропонували грати, наприклад, за таку збірну, як Італія?

- Я не знаю, можливо. Я б сказав, 50х50. Хоча ні, 40х60 на користь України (посміхається).

- Ви були в різних країнах. Яка вам більш за все запам’яталася і куди б хотіли повернутися?

- Одного разу, коли я був у відпустці, їздив до Іспанії, до Барселони. Мені там дуже сильно сподобалося, я б хотів там побувати ще. А якщо казати про збори, то ми часто їздимо до Туреччини. Ще мені дуже сильно сподобалося в Німеччині, а саме у Штутгарті.

- А в якому із європейських чемпіонатів ви б хотіли пограти?

- Напевно, я обрав би Іспанію чи Францію. Мені здається, що там на високому рівні можна грати в будь-якому клубі, навіть не в гранді.

- Як ви любите проводити свій вільний час?

- Як правило, я ходжу до кінотеатру. Також люблю слухати музику. Мені дуже подобається американський реп.

- Чи можна вас побачити в міському транспорті?

- Думаю, що ви мене там не побачите (сміється). Хоча нещодавно я їздив на маршрутці. Був вечір, всі їхали з роботи, тому мене навіть ніхто не впізнав.

- Як ви відноситеся до ліміту на легіонерів в українському футболі?

- Як на мене, то ліміт повинен існувати. Необхідно, щоб в чемпіонаті грало більше українців. Зараз, згідно з правилом ФФУ, в основному складі на поле від однієї команди виходить чотири українця. Як на мене, то треба, щоб грало ще більше наших хлопців. На щастя, вже сьогодні більшість клубів починають відходити від практики покупки легіонерів. І «Шахтар», і «Динамо» почали випускати більше українців, ніж це було ще у минулому сезоні. Це не може не радувати.

- Вам не образливо чути критику від журналістів в свій адрес, коли команда програє?

- Інколи буває неприємно, та з часом на це намагаєшся не звертати уваги.

- Хто, на ваш погляд, із сучасних тренерів є найкращим?

- Як на мене, то таким тренером на сьогодні є Алекс Фергюсон. Він вже досить довгий час тренує «МЮ». Його не звільняють з поста головного тренера, навіть тоді, коли клуб займає не ті місця, на які від нього розраховують. Це свідчить лише про те, що цій людині довіряють в команді. Він зміг створити та підібрати доволі непоганий колектив. За останні п’ять років англійський клуб регулярно добре виступає в Лізі Чемпіонів та в чемпіонаті. Це, як на мене, є найвищим професіоналізмом для тренера.

- Коли ви себе відчули дорослим? Коли ви відчули, що за свої вчинки ви повині самі відповідати?

- На футбольному полі я відчув себе дорослим, коли вперше вийшов на поле в основному складі „Металурга”. А в житті це якось відбулося само по собі. Я на це навіть не звернув уваги.

- Чи хвилюєтеся ви, коли виходите на гру?

- Якесь хвилювання існує, але перші п’ять хвилин гри – і воно зникає.

- Яку пресу, окрім спортивної, ви любите ще читати? Політичними справами не цікаветесь?

- Я люблю читати про машини – це, як на мене, слабкість кожного спортсмена. Я також читаю різні журнали. Політичні видання мене не дуже цікавлять.

- Які програми ви любите дивитися?

- Зараз відкрилася нова програма на ОРТ – „Хвилина слави”. Вона є розважальною, саме такі програми мені подобаються. Також я намагаюсь не пропускати „Великі гонки”.

- А книги любите читати?

- Ні, книги читати не люблю. Журнали чи газети читаю, а книги – не люблю. Напевно, за все своє життя я прочитав тільки одну книгу. І зараз, навіть, не можу згадати її назву (сміється). У мене просто немає тяги до читання літератури.

- Вам дозволяється ходити на дискотеки, в нічні клуби?

- Коли в розпалі чемпіонат України, ходити в нічні клуби не дозволяється. Просто всім тренерам здається, що в нічних клубах ми робимо щось погане. Інколи треба зняти напругу після гри і розвіятися і не більше того. Дуже часто після гри важко заснути. Приїздиш додому, і десь години до другої-третьої ночі лежиш і дивишся у стелю. А можна ж в цей час сходити потанцювати, поспілкуватися з людьми, розвіятися, а потім спокійно приїхати додому та заснути.

- Буває у вас таке, що ви збираєтеся всією командою і разом проводите свій вільний час? Інколи футболістів перед грою везуть до церкви.

- Я знаю, що нещодавно дублюючий склад возили до церкви. Нас чомусь не возили. Команда разом може зібратися лише після гри. Ми можемо всі разом поїхати десь посидіти, поспілкуватися, відпочити. А так, щоб поїхати кудись разом, чи то на природу, чи то на шашлики, такого ще у нас не було. Ось трішки тепліше стане, можливо, і поїдемо.

Біографічна довідка.

Місце народження: Запоріжжя

Дата народження: 2 лютого 1983 року

Місце на полі: півзахисник

Ігровий номер: 27

Кар’єра: Вихованець запорізької школи футболу. Срібний призер молодіжного чемпіонату Європи 2006 року. Минулого сезону виступав на правах аренди за симферопольську „Таврію”.