Юрій Дудник: "Західняки – найкращі люди"


Екс-карпатівець згадує матчі, проведені за "Карпати", аналізує теперішній склад і розсекречує, як покращити мікроклімат

Юрій Дудник: "Західняки – найкращі люди"


Перемога „Зорі” над „Карпатами” була не лише першою звитягою луганчан у сезоні на своєму полі, а й стала чудовим подарунком до 40-річного ювілею Юрія Дудника, одного з тренерів команди господарів. Цікаво, що за свою багаторічну кар’єру гравця Дуднику, вихованцю луганського футболу, так і не судилося захищати кольори „Зорі”. Натомість львівські вболівальники мали нагоду насолоджуватися вишуканою технікою Юрія впродовж 1996 і 1997 років, коли він у матчах чемпіонату України зіграв за „Карпати” 30 матчів, в яких забив шість м’ячів. Є в активі Дудника і два поєдинки в складі національної збірної України.

- Юрію, як могло трапитися, що вам, вихованцю луганського футболу, так і не знайшлося місця в „Зорі”?

- Напевно, таку футбольну долю мені було визначено там, нагорі. Зрозуміло, що свого часу, я, як і кожен луганський хлопець, мріяв одягти футболку „Зорі” - команди, за яку вболівав з дитинства. Однак трапилося так, що жодному з тренерів луганської команди я не припав до вподоби. Та й що тепер згадувати про минуле.

- Статистика свідчить, що Юрій Дудник захищав кольори 12-ти клубів України, Росії та Вірменії. В якому з них, на вашу думку, вдалося реалізувати свій потенціал сповна?

- Справді, я так і не дочекався запрошення від головної команди свого рідного міста, зате клуби інших міст своєю увагою не обділяли. На мою думку, найбільш яскраво проявив себе в сезоні 2002/2003 років, коли виступав за „Волинь”. Тоді в Луцьку не було гравців високого класу, але за рахунок поставленої командної гри ми змогли фінішувати на шостій позиції в чемпіонаті і дійшли до півфінальної стадії Кубка країни. Можливо, з мого боку не надто скромно, але в тих успіхах волинян була і моя заслуга. „Волинь” насправді демонструвала футбол, який тішив уболівальників.

- А яким у вашій пам’яті залишився період, проведений в „Карпатах”?

- Без сумніву, це був один з найцікавіших етапів у моїй кар’єрі гравця. В „Карпати” мене запросив Мирон Маркевич. Думаю, каші я не зіпсував. У підсумку ми посіли високе п’яте місце. Але найбільшим своїм досягненням, пов’язаним з переїздом до Львова, я вважаю, не виступи за „Карпати”, а відкриття членами моєї сім’ї Західної України. Знаєте, коли наші знайомі дізнавалися, що ми їдемо у Львів, то майже всі в один голос застерігали: „Що ви робите? Куди їдете? Там же одні вуйки і бандери...”. Яким же було наше з дружиною здивування, коли ми побачили, що львів’яни – напрочуд привітні й чуйні люди. А моя дружина й сьогодні переконана, що західняки – найкращі люди, яких вона будь-коли зустрічала в своєму житті. Ну і, звичайно, ми були вражені архітектурою Львова – без сумніву, чи не найкрасивішого міста України.

- Влітку ви приїжджали у Львів на поєдинок, присвячений 10-річчю завоювання „Карпатами” бронзових медалей. За 10 років місто дуже змінилося?

-У цьому питанні не все однозначно. З одного боку, місто стало красивішим. Але з іншого, в мене складається враження, що міська влада робить далеко не все, аби реставрувати Львів у повному обсязі, щоб він став насправді європейським центром культури і туризму. А якщо до вашого регіону додати ще й красу Карпатських гір, то на Західній Україні можна робити гроші, в прямому розумінні слова, з повітря. Однак з якихось причин цього ми наразі чомусь не бачимо. І це дуже дивно, бо Львівщина – це не Донбас, промисловості у вас практично немає. Зате з почуттям гумору у ваших людей, як і раніше, все в порядку. У цьому я переконався, коли ми з Володею Микитиним на святкування „бронзового” ювілею приїхали на два дні раніше за інших і з нами трапилася така історія. Наш приятель, колишній оператор „Карпат”, завів нас в одну з кав’ярень в центрі міста. Ми з Микитиним розмовляли російською і хтось з присутніх запитав у нашого гіда: „Ти кого привів? Це ж москалі!”. Відповідь була миттєвою і дуже переконливою: „Це правильні москалі, вони колись грали за „Карпати”. Після цього нас там так пригощали...

- А яким вам запам’ятався тодішній керманич „Карпат” Мирон Маркевич?

- Думаю, про кваліфікацію Мирона Богдановича говорити зайве. Про неї найкраще свідчать його успіхи з „Карпатами”, а нині – з „Металістом”. Я ж хочу відзначити його людські якості, це насправді Людина з великої літери. А ще Маркевич – тонкий психолог, який дуже добре відчуває стан душі кожного футболіста. Та й колектив він вміє згуртувати, в його командах завжди панує просто неймовірно шалений мікроклімат. Пам’ятаю, як після двох-трьох невдалих поєдинків він не влаштовував „розбір польотів”, як чинить більшість тренерів, а вивозив гравців разом з членами їхній сімей на природу – порибалити чи на шашлик. Найчастіше ми їздили на базу в Млинки. І знаєте, це майже завжди допомагало повернути команді спортивну форму.

- З ким із карпатівців підтримуєте стосунки?

- З тих, хто сьогодні живе у Львові, найчастіше зідзвонююсь зі своїм тезкою Мокрицьким, Романом Толочком, Богданом Стронціцьким, Сергієм Танасюком. А ще мені часто телефонують львівські таксисти, послугами яких я свого часу користувався. Вони навіть знаходили мій номер телефону, коли я грав у Ростові та Єревані і завжди вітали з днем народження. Повірте, таке дорогого вартує.

- А що скажете про нинішні „Карпати”?

- Дуже молода команда. Як на мене, то навіть занадто молода. Думаю, „Карпатам” необхідно придбати двох-трьох досвідчених кваліфікованих виконавців і тоді в них зникне безліч проблем. А найбільшими наразі є проблеми в атаці. Складається враження, що в команді немає кому забивати. Необхідно терміново знайти забивного форварда. Так, нещодавно „Карпати” придбали нападника Сергія Кузнецова. Я колись грав разом з його батьком за запорізький „Металург”. А коли з „Карпатами” в 1997 році ми приїхали на збори в Угорщину, то Кузнецов-старший, який жив у Будапешті разом з сім’єю, розповів про Сергія Мирону Маркевичу. Мені також захотілося подивитися на сина свого колишнього партнера, і ми переглянули тренування та матч за його участю. Тоді він справив на нас дуже сильне враження. Однак схоже, що Сергій свій потенціал так і не розкрив. В будь-якому разі нині він мало чим нагадує того талановитого хлопця. Думаю, вся причина в тому, що Сергій не грав у сильних чемпіонатах. А Фінляндія чи Литва – це не серйозно. Тому я вважаю, що Кузнецов-молодший для „Карпат” не є підсиленням.

Оцените этот материал:
Комментарии
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
Казак Луганский (Прага)
Да, и конечно, Юрия с юбилеем! Побед вместе с Зарёй!
Ответить
0
0
Вернуться к новостям
Комментарии 2
Казак Луганский (Прага)
Да, и конечно, Юрия с юбилеем! Побед вместе с Зарёй!
Ответить
0
0
Казак Луганский (Прага)
Заголовок типа "Неужели на западе Украины живут порядочные люди?". По моим наблюдениям общий уровень культуры на западе Украины гораздо выше, чем на востоке. В связи с этим русские говорят о себе: "Это не отсутствие культуры, это ТАКАЯ культура". И ТАКАЯ культура как-раз в-основном на востоке Украины. По теме. Хочется, чтобы Заря сотоялась как народная команда. Сколько талантливых луганских футболистов играют всюду, но не в Заре?
Ответить
0
0

Новости Футбола

Лучшие букмекеры

Букмекер
Бонус