Микола Дударенко: "Такого успіху від нас не очікував ніхто"

Інтерв’ю із заступником директора ДЮФШ футбольного клубу «Львів», тренером юнацької команди, яка здобула третє місце в Першій лізі чемпіонату Україні і разом з тим путівку до Вищої ліги ДЮФЛ

- Вітаю вас, Миколо Івановичу з цим успіхом. Ось зараз, коли команда «Львова» U-15 пройшла усю турнірну дистанцію, скажіть, наскільки складно було пробитися до «фіналу чотирьох»?

- Було досить складно. Якщо розібратися, було чотири конкуренти в нашій зоні, які претендували на одне прохідне місце – це ФК «Моршинська» (Моршин), ФК «Ротор» ДЮСШ (м. Новоселиця, Чернівецька), «Покрова» (Львів). Після першого кола ми відставали від Моршина на 2 пункти. Перед другим колом команда пройшла легкі збори, хлопці, як кажуть, відчули себе і ми набрали дуже солідних обертів, пройшовши все 2 коло без поразок, пропустивши лише 1 м’яч (!). Далі ми як переможці своєї зони потрапили на стикові матчі, де нашими суперниками були Копиченці із Тернопільської області. Першу гру на виїзді ми виграли з рахунком 4:1. Також ми виграли і матч-відповідь, вдома на стадіоні «Сокіл» перемігши Копиченці 5:1, хоча пропустили тоді першими. Тобто, як бачите по результатах, хлопців можна привітати з тим, що вони чудово грали в захисті, майже взагалі не пропускали в 2 колі. Своє завдання вони виконали цілком, потрапивши на «фінал чотирьох», який проводився в місті Нікополі. Крім нашої команди туди також пробилися «Азовсталь» (Маріуполь), СДЮШОР Миколаїв і «Єдність» Плиски. По жеребу в півфіналі нам випало грати з Маріуполем. Хлопці грали достойно. Ми гадали, що нам буде набагато важче, адже ви знаєте, що наша школа, як і футбольний клуб «Львів», існує тільки три роки. Такого успіху від нас не очікував ніхто. Зрештою, матч з маріупольцями закінчувався у нас одинадцятиметровими, а ви знаєте, що їх вгадувати дуже важко. Спершу ми програвали у серії пенальті 1:2, потім 4:3 вели у рахунку, забили п’ятий м’яч, здавалося, вже виграли гру. Але арбітр матчу показав, що наш футболіст – Олег Підзирайло пробив без свистка. Олегу довелось перебивати. М'яч влучив у стійку і відлетів в поле. Потім «Азовсталь» забила двічі і пробилася до фіналу. Ось така драматична була розв'язка. Прийшлося грати за 3-4 місця, хоча різні тренери, селекціонери і з Києва, і з Донецька казали, що ми були достойні першого місця. Та все ж нам вдалося отримати бронзові нагороди і це все одно наш великий успіх. Тим паче, що ми вийшли у Вищу лігу ДЮФЛУ. Там буде набагато цікавіше. Гратимемо у вищій лізі двома командами. Завдяки тому, що старші і молодші вибороли перші місця у своїх зонах, здобули багато очок і тому у підсумку це подарувало нам путівку до елітного дивізіону українського футболу серед юнаків.

- Який матч для хлопців був найскладнішим у сезоні?

- Можна сказати, що найважчі і найпринциповіші матчі були у нас з Моршином. У першому колі вдома ми їм програли з дуже неприємним рахунком 1:4, тому хотіли реваншуватися в останньому турі другого кола. Ми перемогли 2:0 там. Тому гадаю, наше керівництво, яке нас підтримує, має бути задоволеним, що у нас є така школа. Хотілося б , звичайно, щоб ми мали своє поле, не шукали місць для тренувань та ігор. Адже зараз по рівню гри у нас деякі групи навіть обходять «Карпати». Так що прогресуємо в цьому плані.

- За рахунок чого команді U-15 вдалося добитись такого результату?

- Перш за все, за рахунок роботи і відношення до неї. Труд просто так не пропадає, він завжди справедливо винагороджується. Ми взяли хлопців, яких відрахували з різних клубів. Вони мали величезне бажання довести, що вони не гірші. Тому вони додавали і добилися такого результату. Більше того, можу сказати, що зараз одного нашого футболіста вже перехопив донецький «Шахтар». Йдеться про Ігоря Дуця з Добромиля. Не знаю, можливо Юрій Іванович Кіндзерський, президент клубу, переговить і ситуація зміниться. Зарано його ще віддавати. Але ви знаєте, які умови в Донецьку. Те, що пропонує «Шахтар» батькам і дітям, звичайно викликає таку реакцію, що всі туди біжать одразу. Адже така школа, яка є в донеччан, немає в нас аналогів і ні з ким не зрівняється.

- Останнім часом, до речі, ходять чутки, ніби хлопці з різних вікових груп різних команд мають бажання перейти до «Львова». Можете підтвердити чи спростувати цю інформацію?

- Це не чутки, це дійсно правда. Різні хлопці, які грають в основних складах своїх команд мають бажання перейти до школи футбольного клубу «Львів». Будемо їх переглядати, дивитись.

- Для вас це вже не перший успіх з дітьми на такому високому юніорському рівні…

- Я вже працюю багато років з дітьми, юнаками. Тренував хлопців і в «Карпатах», і в «СКА». Колись працював у «Карпатах» 12 років, теж здобували бронзу, але у Вищій лізі. Серед моїх вихованців є футболісти-майстри, які грають у клубах вищої ліги, є і збірники. Ну якось мені вдається працювати з дітьми, знаходити до них ключі. Я вірю в них, вони вірять в мене, отак в нас разом і виходить добиватись результатів.

- Молоді футболісти не дуже стабільні. З ними важко працювати, мабуть?

- Це є так. Усе залежить від настрою футболіста, від того, як з ним поговориш. Я розмовляю з ними, як з дорослими, ми знаходимо з ними спільну мову. Це моя стихія працювати з дітьми, тому будемо розвиватись у тому ж напрямку.

- Повертаючись до «фіналу чотирьох» турніру Першої ліги ДЮФЛУ U-15, що ви можете сказати про переможців ліги - команду «Єдність» Плиски?

- Команда рівна, підбір гравців непоганий. Але можу сказати, що вони по грі не заслуговували на 1 місце, про це говорили різні експерти, фахівці, які бачили ігри. Так склалися обставини, фортуна була до них прихильною.

- Наша команда футбольного клубу «Львів» U-17 також досить непогано виглядала, проте зупинилася за крок до фінального турніру. Чи було би їм під силу поборотись за найвищі нагороди?

- Я думаю, вони однозначно повинні були б бути в призерах. Там теж футбольний успіх посміхнувся нашим суперникам. Вигравали вдома 2:0 і зіграли 2:2, а на виїзді нічия 0:0, яка пропустила далі команду з Хмельницького. Дуже образливо, що не потрапили у фінал, адже вони цього дуже заслуговували. Цю команду старших юнаків ми теж зібрали за 7-8 місяців, до речі. Зараз з них 7 хлопців є на перегляді в нашій молодіжній команді і мені за це дуже приємно. Це не лише моя заслуга, є ще тренери, які дуже допомагали, їздили і підбирали виконавців – це Микола Заяць, Олег Колобич. Шкода, що зараз в нас немає команди на область, як була колись «Княжа». Вважаю, що це дало б серйозний поштовх хлопцям і потім легше було б привикати до вищого рівня і закріплювати в нашій дублюючій команді. Зараз складно. Пройдуть збори, подивимось, хто там з них залишиться. Це вже залежить від Токаря і Маврова, які займаються другою командою «Львова».

- Ну що ж Миколо Івановичу, можливо наприкінці ви хочете висловити ще комусь свою подяку?

- Хочу висловити свою подяку перш за все президенту нашого клубу Юрію Івановичу Кіндзерському, який утримує нашу школу, директору дитячо-юнацької школи Лемеху Ярославу Лукичу і спортивному директору клубу Лабі Роману Романовичу.

Також є у Львові спортивний інтернат №2, де вчиться і живе половина наших хлопців. Тому хотів подякувати директору інтернату Ківачук Світлані Юліанівні, яка пішла нам на зустріч і усіляко допомагає, завучу Кандибі Сергію Вікторовичу, керівнику спортивного класу Павлик Анні Михайлівні. Ці люди багато для нас зробили і доклалися до загального успіху. Ну і звичайно усім хлопцям, яких би хотів назвати поіменно:

Бугайчук Євген, Бурмас Мар'ян, Дуць Ігор, Павелкевич Василь, Мельник Олег, Чапля Юліан, Ушківець Ігор, Підзирайло Олег, Максимчук Богдан, Маїк Олег, Матвійчук Станіслав, Мельник Назар, Луцишин Михайло, Габуда Михайло, Кравців Євген, Сохоцький Юрій, Мелешко Ростислав.

Дякую вам, успіхів у наступному сезоні!

Дякую вам!