Байка про кавказького Хижака

Під час польоту до Кутаїсі легендарний ветеран кришталевих «Карпат» Ігор Кульчицький розповідав усім охочим різноманітні бувальщини з минулого. Одна з таких байок була про не менш легендарного нападника Романа Хижака, якого неймовірно боялися на Кавказі.

– Було це у 70-их роках, – розповідає Ігор Кульчицький, так, ніби все відбулося вчора, – у чвертьфіналі Кубку СРСР ми мали грати проти тбіліського «Динамо». Прилітаємо, отже, в Грузію, нас зустрічають місцеві гравці і першим ділом захисник Хурцилава питає в мене: «А Хижак прилетів?». Навіщо тобі це знати? – відповідаю теж питанням. «Ну скажи» – ледь не плаче грузин.

Коли він почув, що таки прилетів і грати буде, то дуже засмутився. Ось як він пояснив причину такого душевного занепокоєння. «Я грав проти Пеле, Еусебіо, Кройфа, а проти Хижака грати не можу!» І тут я зрозумів у чому справа. Візитною карткою Хижака було прокидання м’яча між ногами супернику на швидкості. А для кавказьких народів – це ганьба. Після такого «шаріка» гравець морально падає духом і не може як слід зосередитися на грі – це ж уся Грузія бачить! Словом, починається матч, Хурцилава біля Хижака, але ноги не розставляє, ледве бігає у такому стані. Врешті-решт не витримав, трохи розвів коліна і у ту ж мить Хижак прокидає м’яча у своєму стилі і виходить на ворота. А голкіпер у них тоді був здоровенний – 120 кілограмів, під два метри росту. І він кидається в ноги нашому форварду, але не може зачепити і Роман, перестрибнувши його, опиняється перед порожніми воротами. Бачу, що він хоче з усієї сили вперіщити м’яча у сітку, але з якогось метру промахується, круглий зрізається з ноги і вилітає за межі поля. Ми в шоці – рахунок нічийний, ми ж могли виграти! А Хижак дивиться на стадіон – 70 тисяч грузин стоячи йому аплодують! Вони-то подумали, що він навмисно схибив.

– Врешті решт, Броварський забив гол, «Динамо» зрівняло з пенальті, але така нічия нас влаштувала і ми пройшли далі. Але найцікавіше було попереду. Після матчу грузини підійшли до Хижака і попросили його піти з ними. До мене підійшов партнер по збірній Союзу Нодія і каже: «Ми хочемо йому віддячити за те, що він не забив нам гол у порожні ворота! Веземо його в гори». Сказано – зроблено. Романа повезли, а ми пішли відпочивати. Наступного ранку встаємо – нема Хижака. Я дзвоню до знайомих динамівців, а вони тільки й відповідають: «Він буде, не хвилюйтеся!» Вже час і на літак їхати. Вся команда тривожиться. Повторно телефоную, кажу, щоб віддали нам гравця. У відповідь чую: «Він прибуде в аеропорт вчасно!»

І справді. До аеропорту під’їхала машина, звідти вийшло два кавказці, у горизонтальному стані витягнули Романа, підняли на руки і так понесли в літак. Посадили на крісло, прищепили ременем безпеки, вийшли на двір, віддали нам честь і зі словами «Хіжак даставлєн» розвернулися і повернулися до машини…