П'єрлуіджі Колліна: "Арбітром став випадково"

«Buonasera...Good evening... Добрый вечер» – водночас трьома мовами вітається сеньйор Колліна в безлюдному коридорі Будинку футболу в Києві. За вікном далеко не італійська заметіль, але в негоду, та ще й в неділю, куратор українських рефері – на роботі.

– Будь ласка, зачекайте ще кілька хвилин, мені терміново потрібно допрацювати кілька документів, – усміхаючись, вибачається італієць і поспіхом всідається за робочий стіл.

Там – купа графіків і таблиць. Сьогодні пан Колліна тестував українських арбітрів. Зморщивши лоба, щось вираховує, прискіпливо вдивляється в графічні зображення і часто підкликає перекладача – українця Романа, якого називає Роменом, роблячи наголос на «о». Над столом жовто-блакитна футболка з написом «Колліна» на спині. Поличка на стіні встелена атрибутикою українських команд. Зблизька Колліна видається и не таким уже суворим, як це часто здається, коли спостерігаєш за ним з екрана телевізора. Харизматичну зовнішність пом'якшує якась наївна тепла усмішка. Аж не віриться, що на полі він лише одним поглядом міг приструнити визнаних футбольних «піжонів»...

ЛІБЕРО ЦЕРКОВНОЇ КОМАНДИ

– Сеньйоре Колліно, а чи знаєте ви, з яким українським словом співзвучне ваше прізвище?

– Так, якось мені пояснили – вашою мовою це означає «коліно». А от ви не знаєте, що означає «колліна» італійською? Це – пагорб, невеличка гора.

– З погляду на те, яких висот ви досягли, то не така ця гора вже й маленька! Скажіть відверто–звідки у вас з'явилася пристрасть до футбольного суддівства? Я далекий від думки, що ви про це ремесло мріяли з дитинства...

– Маєте рацію. Навіть не думав про таку професію. Все сталося випадково. Мені було лише сімнадцять, я саме навчався у ліцеї. Якось мій приятель прибіг до мене з новиною: мовляв, десь в місті набирають слухачів на курси арбітрів. Думаю, кожен погодиться зі мною: коли тобі сімнадцять років – довго ніколи не розмірковуєш. І багато речей у цьому віці сприймаєш як романтичну пригоду. Ось така сталася й зі мною. Я записався на ці курси, як зараз модно говорити серед молоді, – «по приколу». Однак з кожним заняттям мені ставало дедалі цікавіше, і я навіть не помітив, як ця «кухня» затягнула мене з головою. В ній «варюсь» і донині..

.

– І що для вас стало в ній професійною «колліною», тобто вершиною?

– Найвищим досягненням вважаю роботу на фінальному матчі ЧС-2002 між Бразилією та Німеччиною. Пам'ятним видався і фінал Ліги чемпіонів-1999 між «Баварією» та «Манчестером». Думаю, що і для журналіста робота на таких турнірах – це вже рівень.

– А як у вас складалося з практичним футболом? М'яча любите поганяти?

– Авжеж! Я ж італієць. В юності виступав за різні любительські команди в Болоньї і навіть за церковну команду. Найчастіше грав на позиції ліберо. Конституція мого тіла дозволяла ефективно відбирати м'ячі, вступати в єдиноборства. А вже коли став арбітром, частенько грав у благодійних матчах разом з зірками естради, відомими спортсменами.

– Якось по телевізору бачив, як ви вправно граєте в баскетбол!

– О, це окрема тема! Я справді фанат цього захоплюючого виду спорту.

А СУДДІ – ХТО? РОЗУМНІ СПОРТСМЕНИ БЕЗ ЕМОЦІЙ...

– Чи можна сказати, що на баскетбольному майданчику ви відновлюєте нерви після гамірних стадіонів, лайливих футболістів і критики вболівальників?

– Ви знаєте, на лайку тренерів чи емоції футболістів я ніколи не реагував. Якщо не навчитися не звертати на це увагу – то арбітром не стати. Стійкість до стресових ситуацій – це чи не найголовніша риса, якою має володіти арбітр. А кожна гра – це стрес! Дивіться, є чимало футболістів, які творять дива на тренуваннях або в контрольних іграх, а виходять на відповідальну гру – і все! Вони просто губляться! Це вже проблема психології. Для арбітра це дуже важливий момент. Вразливій людині дорогу в рефері зачинено.

– А яким ще потрібно бути, аби не загубитися в цій професії?

– Америку не відкрию – арбітр має досконально знати правила. Всі деталі, всі нюанси. А таких є сила-силенна. Сучасний футбольний суддя ще й зобов'язаний бути спортсменом. Ви ж подивіться, які швидкості в сучасному футболі. Глядач цього не бачить, але арбітри витрачають багато часу на вдосконалення своєї фізики. Коли футболіст починає помилятися? Коли він стомлений. Те ж саме коїться із арбітром. Рефері-професіонали сьогодні навіть вивчають тактику футболу, всі її тонкощі. Перш ніж вийти зі свистком на поле, суддя має зібрати всю можливу інформацію про матч, який йому доведеться обслуговувати: ажіотаж довкола поєдинку, хто з футболістів у якій формі та настрої, турнірну ситуацію і безліч інших дрібниць. Все це потім допомагає в роботі під час гри.

– А що має статися з арбітром під час матчу, щоб потім можна було сказати–потрапив у халепу!?

– Найстрашніше – коли арбітр вагається. Якщо гравці хоч на мить відчули твою нерішучість, – пиши пропало. На прийняття рішення інколи є всього 1-2 секунди. Але вони видаються вічністю!

– Ви приймали на полі такі рішення, за які потім було соромно?

– Звісно, помилявся – без цього нікуди. Але думаю, що це несправедливо, коли на арбітра за допущену помилку потім виливають купу бруду. Рефері може весь матч приймати вірні рішення, а потім одна помилка, і все – він ворог. До футболістів чомусь ставлення позитивніше. Я не розумію тих, хто каже: мовляв, суддя – це людина, яка псує весь спектакль. Я часто пригадую, як мої співвітчизники, легендарні Роберто Баджо та Франко Бареззі, на Мундіалі-1994 в США не забили післяматчеві пенальті і програли фінал. То хіба це значить, що вони погані чи, можливо, невдахи?

– Чи можна сказати, що невдахами є українські рефері? Адже жодного українського арбітра не запросили працювати головним на Євро-2012...

– Ні, так не можна казати. Та й взагалі, чи є в України якісь підстави ображатися? На Євро не буде арбітрів з багатьох футбольних країн. Для роботи на чемпіонаті ми обрали дванадцять арбітрів з категорії «еліти», тобто кращих з кращих. Конкуренція величезна. Хоч українця Швецова та його польського колегу на Євро ми включили як четвертих арбітрів. Повірте, в сучасному футболі й четвертий арбітр грає значну роль. До речі, зараз ми проводимо спеціальні заняття, аби сформувати «надійні» бригади рефері на матчі Євро, виробити в них відчуття ліктя. Це дуже важливо під час роботи на подібних турнірах. Там кожен матч – наче останній!

БАГАТСТВО... В 50 ЦЕНТІВ

– У вас є якісь фартові суто суддівські амулети?

– Так. Адже ми, люди Середземномор'я, зазвичай надаємо великого значення подібним речам. Для жеребу перед матчем я завжди використовував монетку в 50 американських центів. Я з нею ніколи не розлучався. Мабуть, це саме вона допомогла мені в доволі успішній кар'єрі (усміхається).

– Свисток теж якийсь особливий?

– Ні, свисток у мене звичайнісінький. З ним також не розлучався майже ніколи. Я його зберігаю вдома. На поличці, поряд з цінними речами. Там, до речі, лежить і м'яч з фінального матчу ЧС-2002, який я мав щастя обслуговувати.

– Сеньйоре Колліно, у вас, як ні в кого серед арбітрів, є багато прізвиськ. У Росії вас називали «Кащеюшка», в Європі кличуть «Фантомасом» та «Інопланетянином». Не ображаєтесь?

– Ні. Якщо людям так подобається – то нехай. Думаю, вони не зі зла ці імена вигадують. До речі, мало хто знає, що в Італії мене ще називали «Коджо», це був герой одного з американських фільмів про італійських бандитів. Один з персонажів картини був лисий, і мене довгий час асоціювали з ним. Я і не думав ображатися чи якось реагувати. У футболі, зрештою, на прізвиська не прийнято ображатися. А взагалі, це дуже круто, коли ти схожий лише на себе...