Євген Луценко: "Завершив кар’єру не за власною волею"

Візуально непомітно кар’єру гравця закінчив Євген Луценко. За цей час вихованець київського «Динамо» побачив чимало: юні роки він провів у бельгійському «Андерлехті», пограв у Швейцарії, провів сезон у московському «Динамо». Зрештою, фінальна частина його кар’єри пройшла в Україні. Євгеном розповів про плани на майбутнє та найбільш примітні віхи ігрового шляху.

— Євгене, у нас з’явилась інформація, що ви завершили футбольну кар’єру. Можете підтвердити?

— Можу. Користуюсь відомим штампом: повісив бутси на цвях.

— Тож логічно буде спитати про причини. Все-таки вам усього 31 рік…

— Усе лежить на поверхні. Єдина причина — травми. Я майже рік мучився зі своєю спиною, їздив до Німеччині, відвідав цілу купу різноманітних спеціалістів, але все безрезультатно. Ледь не кожен лікар обіцяв, що я ще зможу грати, але ні до чого ці обіцянки не привели. Можна сказати, завершив кар’єру від безвиході. Якщо абстрагуватись від цих проблем, то бажання її продовжувати у мене було.

— Це остаточне рішення?

— Однозначно. Звичайно, міг би ще спробувати приєднатися до якогось клубу, але обманювати людей, запевняти їх, що все нормально і я можу стабільно виступати, не хочу.

— Останнім етапом вашої кар’єри була «Таврія». Наскільки я зрозумів, то період після розриву контракту з цим клубом і до сьогодні ви присвятили спробам відновитися?

— Насправді контракт із «Таврією» був розірваний не так давно, але у клубі я просто числився — на поле з відомих причин не виходив.

— Зрозуміло. Поговорімо про ваше футбольне життя. Я нарахував сім клубів, за які ви виступали. Чому не вдавалося бодай в одному з них затриматися на період більший, аніж два роки?

— Ви знаєте, якоїсь однієї причини навіть не назву. Всюди щось траплялося. Десь мені не щастило з тренерами: той, хто запрошував, невдовзі залишав команду. Десь були «унікальні» президенти, з якими працювати було складно. У цілому ж, я абсолютно не жалкую, що моя кар’єра пройшла саме таким чином. Хтось може грати в одному клубі впродовж усього футбольного життя… Зате я побував у різних країнах та багато чого побачив (усміхається).

— До слова, про країни. Ви виступали у Бельгії, Швейцарії, Росії і, власне, Україні. Про яку країну залишилися найприємніші спогади як з футбольної точки зору, так і з побутової?

— Згадую всі перипетії мого футбольного життя та навіть не можу виокремити якийсь період. Повсюди були свої плюси. Наприклад, у Бельгії я був зовсім юний, дуже сумував за домом. У Швейцарії мав найбільш сприятливі умови в плані побуту. З ностальгією пригадую час у московському «Динамо», коли працював із Віктором Прокопенком, царство йому небесне. Українська частина кар’єри у мене асоціюється передовсім із бронзою у складі «Чорноморця» та тріумфом у Кубку Україні в «Таврії».

— Для вас ці два досягнення рівноцінні?

— Мабуть, що так. Не секрет, що в Україні Кубок беруть або «Шахтар», або «Динамо». Приємно, що ми стали винятком (усміхається). Теж саме можна сказати і про бронзу з «Чорноморцем» — таких успіхів зазвичай досягають потужніші клуби.

— Можливо, це таємниця, але все-таки: у якому клубі заробляли найбільше?

— Хороше запитання (сміється). Якщо не зраджує пам'ять, то у московському «Динамо» були найкращі фінансові умови.

— 2003-го року ви двічі виходили у футболці національної збірної України. Мабуть, то був пік вашої кар’єри. 2003-го перебували у найкращій формі?

— Відповім не зовсім стандартно. Ті виклики залежали не тільки від моєї оптимальної форми. У мене склалося враження, що тренери збірної просто інакше ставляться до футболістів, які виступають за кордоном. У ті часи я грав у ярославському «Шиннику», у чемпіонаті Росії — мене й запрошували. Здавалося, що тодішні очільники збірної бачили здебільшого або футболістів «Динамо», «Шахтаря» чи «Дніпра», або тих, хто виступає за кордоном, у тій же Росії. Підкріплю свою тезу прикладом: 2006-го ми з «Чорноморцем» посіли третє місце, але, здається, ніхто з тієї команди так і не дочекався запрошення. Хіба що Олександр Косирін кілька матчів зіграв.

— Погодьтеся, наразі ситуація в цьому плані змінилася?

— Радше так, аніж ні. Олег Блохін запрошує хлопців з «Карпат», з «Ворскли», з інших клубів, які не входять у число вітчизняних грандів. Це позитивний момент.

— Наостанок не можу не поцікавитися у вас про плани на майбутнє. Збираєтесь залишитися у футболі чи, можливо, пов’яжете життя з якоюсь іншою сферою?

— Точно можу сказати лише єдине: наразі я відпочиваю від футболу. Проте є цілком чіткі плани на майбутнє. По-перше, збираюся навесні робити перші кроки на шляху до тренерства: поступатиму до вищої школи тренерів. Мені складно сказати, чи зможу я там досягти успіхів чи ні, але бажання залишитися у грі мільйонів у мене є. Крім того, можливо, паралельно займатимуся справами, далекими від футболу, але це все у майбутньому.

— Гаразд. Бажаємо вам успіхів на новій життєвій ниві.

— Щиро дякую!