Байки від Вербицького. Як житомирська легенда донецьких хлопчиків обкрутила

"Ой, чий то джип стоїть,
З донецьким номером?
Ой, не доїде він, перевернеться він
Десь під Житомиром"
(народна творчість часів Революції Гідності)

Кам’яні руїни зі зруйнованими довжелезними бетонними плитами і переіржавілим під десятирічними дощами залізом. Прохід до сходів, які розсипалися під тягарем років, забитий дошками, котрі теж встигли струхлявіти. Поруч з парканом гори сміття. Поміж бетонними плитами проглядаються промінці того, ззаспорудного світла. Проглядаються загрозливо, немов натякаючи, що довго ось так, одна на одній ці панелі лежати не збираються. Власне, мур, яким були захищені верхні яруси колись монументальної споруди, давно розлетівся. Й лише частина відремонтованої й прикрашеної індивідуальними сидіннями центральної трибуни немов демонструє, що табличка при вході "Стадіон працює з 10:00 до 18:00" - то не знущання і не архаїзм давно втраченої епохи.

А ще там по кривеньких бігових доріжках навколо городу, який колись називався футбольним газоном, намотують кола легкоатлети. Мова про стадіон у Житомирі, куди потрапив майже випадково, прямуючи минулої п’ятниці автівкою разом з друзями до рідного Тернополя. Друзі у Житомирі мали зустріч і призначена вона була саме поруч з тим місцем, де височіють давно не використовувані за призначенням височенні прожекторні конструкції стадіону.

Власне, довго насолоджуватися моторошною тишею руїни не довелося, бо якось несподівано з того місця, куди колись входили на арену вболівальники, вигулькнув чоловік. Трохи напідпитку, але добре вдягнений. Сказав, що займається підприємницькою діяльністю, а колись ходив на всі матчі "Полісся". З гравців, згадав лише Бакалова і Паршина. Може, прозвучали б іше якісь прізвища, однак відволікся, помітивши, що фотографуємо.

- Саме на цій трибуні "Беркут" в 2007-му молотив фанатів "Динамо", коли кияни приїжджали до нас грати матч Кубка, - каже. – Добре їх тоді помісили. Взагалі, мєнти ще тоді динаміків врятували. Вони себе тоді в місті дуже зухвало вели, їм люди хотіли тягла самі дати.

Житомирське побоїще досі залишається одним із найкривавіших зіткнень фанатів з так званими правоохоронцями в українській історії. Звичайно, забути про нього складно.

Після того чоловік починає розповідати, що нинішню реконструкцію стадіону фінансує обласна рада. "Але то що тільки вона гроші виділяла? – сміється. – Впродовж 20-ти років цей стадіон реконструювали. Облдержадміністрація кошти виписувала, а хто їх засвоював – сказати складно. Мабуть, всі потрохи ділилися. А стадіон скоро розсунеться".

- Зая Зедович що на те? – питаю, не представляючись журналістом.

- О, ви знаєте нашу легенду? Авдиш – то ще той жук! Теж в долі був, можна не сумніватися. Колись усе місто сміялося з того, як він Ахметова обкрутив. Точніше, ті сміялися, хто трохи щось знав. А воно як було? Рінат якось домовився, щоб зробити у Житомирі для "Шахтаря" фарм-клуб. То десь початок 2000-х був. Хотів гравців сюди давати, ще один "Ільїчьовєц" під рукою мати. Зая погодився, взяв гроші. Але минув час, а справа з місця не зсовувалася. То приїхали до Авдиша люди з Донецька. Прийшли до нього додому. Він тут неподалік від стадіону жив. Стукають у двері. Зая розумів, що жартувати ніхто не буде. Але викрутився. Двері відчинила дружина. "Гдє Зая?" - питають донецькі. "Да здєсь. Десять мінут назад умєр" - відповідає. Братки заглядають у кімнату й бачать картину: лежить на дивані Зая Зедович, руки складені на грудях, а в них встромлена свічка. Не стали з порога перевіряти, чи дихає "покійник".

Чоловік каже, що фундатора й зодчого житомирського футболу з Авдиша зліпили київські журналісти. Мовляв, навіть коли "Полісся" в 2002-му могло вийти до вищої ліги, Зая Зедович продав перехідний матч "Поліграфтехніці". "Ми тоді ще до Києва їздили всі, дивилися на ту комедію".

Звичайно, погоджуючись, мовчки сміюся, бо знаю, що сам Авдиш звинувачував у поразці суддівську бригаду на чолі з Сергієм Шебеком. Мовляв, такі гроші арбітр взяв, що шансів його команді не міг залишити за визначенням. Цікаво, що в меншості з 78-ї хвилини поєдинок догравали якраз олександрійці. Вилучення у них тоді отримав Андрій Мартиненко.

…А центральну трибуну в кольорах національного стяга між тим житомирці начебто планують доробити до літа. Тільки чи гратиме на цьому стадіоні хтось у футбол? Сумнівно, адже ні поля немає, ні команди. Залишилися тільки спогади. Байки. І піди дізнайся, де тут правда, а де вигадка.

***

Фото Андрія Вербіцького